ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Книги по рубрикам

> алфавитний указатель по авторами книг >



2.3. СПОСОБИ РОЗВ'ЯЗАННЯ КОЛІЗІЙ ЗА МІЖНАРОДНИМ ПРИВАТНИМ ПРАВОМ


Приватноправові відносини з іноземним елементом регулюють двома способами: відсиланням до відповідного законодавства країни, за яким потрібно розв'язувати спір (колізійно-правовий спосіб) та шляхом ратифікації країною відповідних міжнародно-правових договорів (конвенцій) з певних питань приватного права, уніфікації його матеріальних норм (матеріально-правовий спосіб).
Колізійно-правовий (відсильний) спосіб. Сутність його полягає у виборі компетентного правопорядку для вирішення конкретної справи. У внутрішньому праві держав є особливі норми — колізійні, що містять правила вибору права, певним чином вказують, право якої держави потрібно застосовувати для врегулювання відносини з іноземним елементом. Колізійна норма, визначаючи компетентний правопорядок, відсилає для визначення прав і обов'язків учасників відносин до права певної держави (воно може бути як вітчизняним, так і іноземним).
З відсильним характером колізійного способу пов'язана ще одна його особливість. У разі його застосування умоглядно виділяють дві стадії регулювання: 1) вибір права за допомогою колізійної норми (вирішення колізійного питання); 2) застосування матеріальних норм вибраного приватного права для визначення прав та обов'язків сторін, що є кінцевою метою вибору права. Тому даний спосіб регулювання є не прямим, а опосередкованим: регулювання здійснюється матеріальними нормами приватного права держави, вибраної за допомогою колізійної норми.
Таким чином, вибір права, а отже і колізійно-правовий спосіб регулювання, здійснюються за допомогою колізійних норм. Колізій-
82

ний спосіб регулювання у міжнародному приватному праві є основним, тобто відсилання — головне призначення цього права. Звідси й основна назва, інтерпретація МПрП як колізій-ного права.
Поява перших правил, а згодом і перших доктрин у сфері міжнародного приватного права в національних законодавствах багатьох країн пов'язана з виникненням численних колізій права внаслідок розвитку відносин між державами, в яких склалися власні норми приватного права із чітко вираженими розбіжностями. Ці правила, що одержали назву колізійних норм, застосовувалися для розв'язання проблем, що виникають з колізії національних законів. Протягом тривалого часу МПрП існувало і розвивалося тільки як колізійне право. У деяких країнах (наприклад, в Англії, США, ФРН, Японії) така позиція стосовно МПрП збереглася і в наш час, там воно називається колізійним правом. Таке розуміння міжнародного приватного права характерне і для українських представників цієї галузі [111].
У багатьох країнах було прийнято відповідні закони або підготовлено проекти:
• 1978 р. — Закон про міжнародне приватне право в Австрії;
• 1979 р. — Закон про міжнародне приватне право в Угорщині;
• 1982 р. — Закон про розв'язання колізій між законом і нормами іноземного права в Югославії, Закон про міжнародне приватне право і процес у Туреччині;
• 1986 р. — Закон про нове регулювання в галузі міжнародного приватного права у ФРН;
• 1987 р. — Закон про міжнародне приватне право у Швейцарії;
• 1995 р. — Закон про реформу італійської системи міжнародного приватного права; у цей же період розроблено проект Цивільного кодексу України, книга VIII "Міжнародне приватне право" якого — класичний приклад колізійного (відсильного) права [63; 68; 77-80].
Недоліками колізійно-правового (відсильного) способу є:
1) опосередкований непрямий характер його дії — спершу відсилання і лише після цього — застосування норм матеріального права. При цьому судді "ex officio" застосовують і знають власне право; іноземне право вони знати не зобов'язані. Як свідчить практика, з'ясувати зміст і кваліфіковано використати норми іноземного права досить складно;
83

2) за законами однієї держави, громадянином якої є одна із сторін договору, відповідні відносини мають юридичну силу, а за законами іншої, до якої належить інша сторона — ці відносини не породжують ніяких правових наслідків. Це, так звані "відносини, що кульгають". Вони виникають на практиці досить часто, ускладнюючи реалізацію міжнародних ділових зв'язків;
3) не виключається ситуація, коли за національним правом однієї країни спір з відносин МПрП має вирішуватися за законодавством іншої держави, але у разі звернення до нього виявляється, що за її національним правом розв'язання відповідного спору також має здійснюватися за законами іноземної держави. Тобто виникає ситуація, яку називають "колізією колізій".
Ось чому інтереси розвитку міжнародного ділового обороту вимагають удосконалення цього способу.
Уніфікація матеріальних норм приватного права (матеріально-правовий спосіб). Як зазначалося вище, однією з причин виникнення колізії та проблеми вибору права є розбіжності у змісті приватного права різних держав. Отже, колізійну проблему можна вирішити (подолати колізію) створенням і застосуванням однакових за змістом правових норм. Наприкінці XІ ст. розпочався процес уніфікації у МПрП, тобто створення однакових (уніфікованих) колізійних норм. Уніфікація здійснюється у формі міжнародних договорів (конвенцій), що укладаються між державами, які беруть на себе міжнародно-правове зобов'язання застосовувати сформульовані у договорі однакові колізійні норми із визначеного кола приватноправових відносин [117]. Використання уніфікованих норм частково знімає розглянуті недоліки колізійного способу: сприяє ліквідації "колізії колізій", а також зменшує імовірність виникнення "відносин, що кульгають", заповнює прогалини в національному колізійному праві.
В Україні це досягається наданням Верховною Радою України згоди на обов'язковість відповідного чинного міжнародного договору (в ст. 10 ЦКУ зазначено, що чинний міжнародний договір є частиною національного цивільного законодавства України), створенням у різних країнах уніфікованих матеріальних норм певних галузей приватного права, що знімає саму колізійну проблему. Такі норми безпосередньо застосовуються до відносин з іноземним елементом, минаючи стадію вибору права, долаючи колізію шляхом вирішення спору за суттю. Оскільки уніфіковані норми за своєю природою є матеріаль-
84

ними правовими нормами, що визначають права та обов'язки учасників приватноправових відносин, цей спосіб уніфікації називають також матеріально-правовим.
Незважаючи на те що уніфікація — досконаліша форма регулювання приватноправових відносин, вона не набула значного поширення. Процес уніфікації, розпочатий наприкінці XIX ст., завершився укладанням у 1902 і 1905 pp. п'яти конвенцій, що визначають правила розв'язання колізій з низки питань у сфері сімейно-шлюбних відносин. У 1902 р. на конференції в Гаазі було укладено три конвенції: про шлюб, про розлучення і судове розлучення чоловіка і жінки, про опіку над неповнолітніми; у 1905 р. — ще дві конвенції: про особисті та майнові відносини між подружжям та про піклування про повнолітніх. Їх часто поєднують однією назвою — Гаазькі конвенції про шлюб і родину 1902-1905 pp. Але і вони не набули поширення, у них брали участь лише деякі європейські держави, причому згодом кількість таких держав зменшилася. Деякі конвенції у 70-ті роки було замінено новими (наприклад Конвенція про укладення шлюбу і визнання його недійсним 1978 p., Конвенція про право стосовно майна чоловіка і жінки 1978 р., Конвенція про визнання розлучення і судового розлучення чоловіка і жінки 1970 р.).
З інших угод, спрямованих на уніфікацію колізійного права, варто згадати Конвенцію про право щодо міжнародної купівлі-продажу 1986 р., що замінила аналогічну конвенцію 1955 р.; Конвенцію про колізії законів стосовно форми заповідальних розпоряджень (Гаага, 5 жовтня 1961 р.); Конвенцію про право, яке застосовується до аліментних зобов'язань (Гаага, 2 жовтня 1973 p.); Женевську конвенцію щодо дозволу деяких колізій законів про перекладні та прості векселі; Конвенцію, що має на меті дозвіл деяких колізій законів про чеки (Женева, 19 березня 1931 p.); Конвенцію, що регулює деякі питання, пов'язані з колізією законів про громадянство (Гаага, 12 квітня 1930 р.) та ін.
Прикладом найбільш вдалої уніфікації колізійно-правових норм є регіональна уніфікація, розпочата латиноамериканськими країнами. На VI Панамериканській конференції 1928 р. було укладено договір, що одержав назву (за іменем його укладача — відомого кубинського юриста) Кодекс Бустаманте. Це єдина, досить повна уніфікація колізійно-правових норм (складається з чотирьох книг : книга І "Міжнародне цивільне право"; книга П — "Міжнародне торговельне право";
85

книга Ш "Міжнародне кримінальне право"; книга IV "Міжнародний процес", що містять 437 статей), та ін. Щоправда, навіть у своєму регіоні договір не набув загального застосування, його ратифікували 15 держав Центральної та Південної Америки (США не приєдналися до нього). Кодекс Бустаманте вплинув на розвиток колізійного права на всіх континентах. Ширше уніфікація колізійних норм відбувається на двосторонній основі, як правило, у формі висновку договорів про надання правової допомоги.
Отже, перший (відсильний) спосіб подолання колізій здійснюється у двох правових формах: національно-правовій (за допомогою національних колізійних норм, розроблених кожною державою у своєму праві самостійно) і міжнародно-правовій (за допомогою уніфікованих колізійних норм, розроблених державами спільно у міжнародних договорах). Ці форми належать до колізійного способу, тому що в обох випадках колізія права вирішується вибором права, відсиланням до права конкретної держави. Водночас ще у ХІХ ст. цей спосіб виявив свою обмеженість і зумовив виникнення іншого способу подолання колізій — уніфікації матеріального приватного права.
Другий спосіб регулювання відносин, ускладнених іноземним елементом, виник у практиці міжнародного приватного права наприкінці XIX ст. Інтенсифікація розвитку економічних, науково-технічних та інших міжнародних зв'язків показала недостатність колізійно-правових норм.
Нині в умовах глобалізації дедалі більше відчувається потреба в однаковому регулюванні відносин, особливо у сферах укладання зовнішньоекономічних договорів, власності, у тому числі інтелектуальної, інвестицій, цінних паперів, митної справи, оподаткування, міжнародного цивільного процесу тощо. У галузі торгівлі, наприклад, широко застосовуються договори, що створили однакові матеріальні цивільно-правові норми:
• Женевські конвенції про векселі 1930 р.;
• Женевські конвенції про чеки 1931 р.;
• Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу 1980 p.;
• Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р.;
• Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р;
• Конвенція про однаковий закон щодо висновку договорів про міжнародну купівлю-продаж товарів (Гаага, 1 липня 1964 p.);
86

• Резолюція 31/98 Генеральної Асамблеї від 15 грудня 1976 р.;
• Арбітражний регламент Комісії ООН із права міжнародної торгівлі;
• Брюссельська конвенція з питань юрисдикції та примусового виконання судових рішень щодо цивільних і комерційних спорів;
• Конвенція про створення Ради митного співробітництва (Брюссель, 15 грудня 1950 р.);
• Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг (Оттава, 28 травня 1988 р.);
• Конвенція УНІДРУА із міжнародних факторних операцій;
• Лакхнауська угода про вжиття однакових заходів з контролю міжнародної торгівлі прекурсорами та іншими хімічними речовинами, що використовуються при незаконному виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин (28 липня 1999 р.);
• Типовий закон ЮНСІТРАЛ про закупівлі товарів (робіт) і послуг тощо.
Уніфікація приватного права — досконаліший спосіб регулювання приватноправових відносин міжнародного характеру. Його широке запровадження може зняти всі недоліки колізійно-правового способу і забезпечити гармонізоване регулювання цих відносин. На жаль, такі заходи ще далекі від свого втілення. Уніфікація припускає значний рівень співробітництва держав, що характеризується високим ступенем довіри. Мінливий характер міждержавних відносин, що виявляється і в прагненні створити єдиний правовий простір (європейський і світовий), може додати нового імпульсу процесу уніфікації права.
Нині уніфікація ще не стала переважним способом регулювання приватноправових міжнародних відносин і охоплює здебільшого торгівлю й операції, пов'язані з нею, — перевезення, розрахунки тощо. Проте і тут водночас застосовується колізійний спосіб, що іноді є єдиною можливістю для вирішення спірних питань. В інших же сферах приватних відносин (власність, сімейно-шлюбні, спадкоємні, деліктні та інші), як і раніше, панує традиційний спосіб регулювання за допомогою колізійних норм [117].
Отже, міжнародному приватному праву властиві два способи регулювання: 1) колізійно-правовий, який здійснюється у двох правових формах — національній і міжнародній; 2) матеріально-правовий, що реалізується у міжнародно-правовій формі. Обидва вони спрямовані на подолання колізійної проблеми, хоча і різними засобами. Саме
87

це поєднує їх у юридичну спільність: вони є різним виявом загального методу міжнародного приватного права. У процесі регулювання приватних правовідносин, ускладнених іноземним елементом, обидва способи взаємодіють, доповнюючи один одного.


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2019