ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Книги по рубрикам

> алфавитний указатель по авторами книг >



18.2.1. Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж”


Верховна Рада України 24 лютого 1994 р. прийняла Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж”. Наводимо текст цього Закону.
З А К О НУ К Р А Ї Н И Про міжнародний комерційний арбітраж
Цей Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про та-кий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому за-коні, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схва-леному Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві.
Р о з д і лІ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Сфера застосування
1. Цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Однак положення, пе-редбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.
2. До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін пере-даватися:
спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економіч-них зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнарод-них об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спо-ри між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.
3. Для цілей пункту 2 цієї статті, якщо:
– сторона має більше ніж одне комерційне підприємство, комерційним під-приємством вважається те, яке має найбільше відношення до арбітражної угоди;
– сторона не має комерційного підприємства, береться до уваги її постійне місце проживання.
4. Цей Закон не зачіпає дії будь-якого іншого закону України, в силу якого
певні спори не можуть передаватися до арбітражу або можуть бути передані до
арбітражу тільки згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі.
252

5. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про арбітраж (третейський суд), то засто-совуються правила міжнародного договору.
Стаття 2. Визначення термінів та правила їх тлумачення
Для цілей цього Закону:
арбітраж — будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи ут-ворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється пос-тійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промис-ловій палаті України (додатки №1 і № 2 до цього Закону);
третейський суд — одноособовий арбітр або колегія арбітрів;
суд — відповідний орган судової системи держави;
– термін “комерційний” тлумачиться широко і охоплює питання, що випли-вають з усіх відносин торгового характеру, — як договірних, так і недоговірних. Відносини торгового характеру включають такі угоди, не обмежуючись ними: будь-які торгові угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін то-варами або послугами; угоди про розподіл, торгове представництво; факторні операції; лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об’єктів; надання кон-сультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітниц-тва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомо-більними шляхами;
– коли будь-яке положення цього Закону, за винятком статті 28, надає сто-ронам можливість приймати рішення з певного питання, сторони можуть дору-чити прийняття такого рішення будь-якій третій особі, включаючи установу;
– якщо в будь-якому положенні цього Закону є посилання на те, що сторо-ни погодились або що вони можуть погодитися, або в будь-якій іншій формі є посилання на угоду сторін, така угода включає будь-які арбітражні правила, заз-начені в цій угоді;
– коли в будь-якому положенні цього Закону, за винятком абзацу першого статті 25 і пункту 2 статті 32, є посилання на позов, воно застосовується також до зустрічного позову, а коли в ньому є посилання на заперечення, воно засто-совується до заперечення на такий зустрічний позов.
Стаття 3. Отримання письмових повідомлень
1. Якщо сторони не домовились про інше: – будь-яке письмове повідомлення вважається отриманим, якщо воно доставлено адресату особисто або на його комерційне підприємство, за його постійним місцем проживання або поштовою адресою; коли останні не мо-жуть бути встановлені шляхом розумного наведення довідок, письмове повідом-лення вважається отриманим, якщо воно надіслано за останнім відомим місце-знаходженням комерційного підприємства, постійним місцем проживання чи на
253

поштову адресу рекомендованим листом або будь-яким іншим чином, який пе-редбачає реєстрацію спроби доставки цього повідомлення;
– повідомлення вважається отриманим в день такої доставки.
2. Положення цієї статті не застосовуються до повідомлень у ході провад-ження в судах.
Стаття 4. Відмова від права на заперечення
Сторона, яка знає про те, що яке-небудь положення цього Закону, від якого сторони можуть відступати, або яка-небудь вимога, згідно з арбітражною уго-дою, не були дотримані, і проте продовжує брати участь у арбітражному про-вадженні, не заявивши заперечень проти такого недотримування без невиправ-даної затримки, а якщо для цього передбачено будь-який строк, то протягом цього строку вважається такою, що відмовилась від свого права на заперечення.
Стаття 5. Межі втручання суду
З питань, що регулюються цим Законом, ніяке судове втручання не повинно мати місця, крім як у випадках, коли воно передбачене в цьому Законі.
Стаття 6. Органи для виконання певних функцій сприяння та контро-лю щодо арбітражу
1. Функції, зазначені в пунктах 3 та 4 статті 11, пункті 3 статті 13, статті 14, виконуються Президентом Торгово-промислової палати України.
2. Функції, зазначені в пункті 3 статті 16 і пункті 2 статті 34, виконуються обласним, міським (міст Києва і Севастополя) судами, Верховним Судом Рес-публіки Крим за місцезнаходженням арбітражу.
Р о з д і л II АРБІТРАЖНА УГОДА
Стаття 7. Визначення та форма арбітражної угоди
1. Арбітражна угода — це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони дого-вірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбіт-ражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
2. Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укла-деною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторо-нами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, те-леграфу або з використанням інших засобів електрозв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на по-зов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не за-перечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це по-силання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
254

Стаття 8. Арбітражна угода та подання позову щодо суті спору в суді
1. Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сто-рони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втра-тила чинність або не може бути виконана.
2. У разі подання позову, зазначеного в пункті 1 цієї статті, арбітражний розгляд проте може бути розпочато або продовжено і арбітражне рішення може бути винесено, поки сперечання про підсудність чекають розв’язання в суді.
Стаття 9. Арбітражна угода та забезпечувальні заходи суду
Звернення сторони до суду до або під час арбітражного розгляду з прохан-ням про вжиття забезпечувальних заходів та винесення судом ухвали про вжит-тя таких заходів не є несумісними з арбітражною угодою.
Р о з д і л III СКЛАД ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ
Стаття 10. Кількість арбітрів
1. Сторони можуть за власним розсудом визначати кількість арбітрів.
2. Якщо сторони не визначать цієї кількості, то призначаються три арбітри.
Стаття 11. Призначення арбітрів
1. Жодна особа не може бути позбавлена права виступати арбітром через її громадянство, якщо сторони не домовились про інше.
2. Сторони можуть за власним розсудом узгодити процедуру призначення арбітра чи арбітрів за умови дотримання положень пунктів 4 і 5 цієї статті.
3. В разі відсутності такої угоди:
– при арбітражі з трьома арбітрами кожна сторона призначає одного арбітра, і двоє призначених таким чином арбітрів призначають третього арбітра; якщо сторона не призначить арбітра протягом 30 днів після отримання прохання про це від другої сторони або якщо двоє арбітрів протягом 30 днів з моменту їх при-значення не домовляться про призначення третього арбітра, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається органом, зазначеним у пункті 1 статті 6;
– при арбітражі з одноособовим арбітром, якщо сторони не домовляться про вибір арбітра, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається органом, зазначеним у пункті 1 статті 6.
4. Якщо під час процедури призначення, узгодженої сторонами:
– одна із сторін не дотримується такої процедури; або
– сторони або два арбітри не можуть досягти згоди згідно з такою процеду-рою; або
– третя особа, включаючи установу, не виконує яку-небудь функцію, покла-дену на неї згідно з такою процедурою, —
255

будь-яка сторона може просити орган, зазначений у пункті 1 статті 6, вжити необхідних заходів, якщо тільки угода про процедуру призначення не передба-чає інших способів забезпечення призначення.
5. Рішення з будь-якого питання, що приймається згідно з пунктом 3 або 4 цієї статті органом, зазначеним у пункті 1 статті 6, не підлягає оскарженню. При призначенні арбітра орган зважає на будь-які вимоги, що ставляться до кваліфікації арбітра угодою сторін, і такі міркування, які можуть забезпечити призначення незалежного і неупередженого арбітра, а в разі призначення одно-особового або третього арбітра бере також до уваги бажаність призначення ар-бітром особи іншого громадянства, ніж громадянство, до якого належать сторони.
Стаття 12. Підстави для відводу арбітра
1. В разі звернення до будь-якої особи у зв’язку з її можливим призначен-ням як арбітра ця особа повинна повідомити про будь-які обставини, які можуть викликати обгрунтовані сумніви щодо її неупередженості або незалежності. Арбітр з моменту його призначення і протягом всього арбітражного розгляду повинен без зволікання повідомити сторони про такі обставини, якщо він не по-відомив їх про ці обставини раніше.
2. Відвід арбітру може бути заявлено тільки в тому разі, якщо існують об-ставини, що викликають обгрунтовані сумніви щодо його неупередженості або незалежності, або якщо він не має кваліфікації, обумовленої угодою сторін. Сторона може заявити відвід арбітру, якого вона призначила або у призначенні якого вона брала участь, лише з причин, які стали їй відомі після його призна-чення.
Стаття 13. Процедура відводу арбітра
1. Сторони можуть на свій розсуд домовитися про процедуру відводу арбі-тра за умови додержання положень пункту 3 цієї статті.
2. В разі відсутності такої домовленості сторона, що має намір заявити від-від арбітру, протягом 15 днів після того, як їй стало відомо про сформування третейського суду або про будь-які обставини, зазначені в пункті 2 статті 12, по-винна в письмовій формі повідомити третейський суд про мотиви відводу. Якщо арбітр, якому заявлено відвід, сам не відмовляється від посади або інша сторо-на не погоджується з відводом, питання про відвід вирішується третейським су-дом.
3. Якщо заяву про відвід при застосуванні будь-якої процедури, узгодженої сторонами, або процедури, передбаченої пунктом 2 цієї статті, не задоволено, сторона, що заявляє відвід, може протягом 30 днів після отримання повідом-лення про рішення про відхилення відводу просити орган, зазначений у пункті 1 статті 6, прийняти рішення про відвід; таке рішення не підлягає ніякому оскар-женню; поки таке прохання чекає на своє вирішення, третейський суд, вклю-чаючи арбітра, якому заявлено відвід, може продовжувати арбітражний розгляд та винести арбітражне рішення.
256

Стаття 14. Припинення повноважень (мандата) арбітра
1. У разі, коли арбітр юридично або фактично виявляється неспроможним виконувати свої функції або невиправдано довго не виконує їх з інших причин, його мандат втрачає чинність, якщо арбітр бере самовідвід або сторони домо-вляються про припинення мандата. В інших випадках, якщо зберігаються роз-біжності щодо будь-якої з таких підстав, будь-яка сторона може звернутися до органу, зазначеного в статті 6, з проханням вирішити питання про припинення дії мандата; таке рішення не підлягає ніякому оскарженню.
2. Самовідвід арбітра або згода сторони на припинення його мандата на під-ставі цієї статті або пункту 2 статті 13 не означає визнання будь-якої із підстав, згаданих у цій статті або в пункті 2 статті 12.
Стаття 15. Призначення нового арбітра
Якщо мандат арбітра припиняє чинність на підставі статті 13 або 14, або че-рез те, що арбітр сам бере самовідвід з будь-якої іншої причини, або через те, що його мандат скасовується угодою сторін, а також в будь-якому іншому ви-падку припинення чинності мандата арбітра, новий арбітр призначається згідно з правилами, які були застосовані при призначенні арбітра, якого замінюють.
Р о з д і л IV КОМПЕТЕНЦІЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ
Стаття 16. Право третейського суду на винесення постанови про свою компетенцію
1. Третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбіт-ражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Вине-сення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.
2. Заява про відсутність у третейського суду компетенції може бути зробле-на не пізніше подання заперечень щодо позову. Призначення стороною арбітра або її участь у призначенні арбітра не позбавляє сторону права зробити таку за-яву. Заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, повин-на бути зроблена, як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду. Третейський суд може в будь-яко-му з цих випадків прийняти заяву, зроблену пізніше, якщо він визнає затримку виправданою.
3. Третейський суд може винести постанову щодо заяви, зазначеної в пунк-ті 2 цієї статті, або як з питання попереднього характеру, або в рішенні щодо суті спору. Якщо третейський суд винесе постанову з питання попереднього ха-рактеру, що він має компетенцію, будь-яка сторона може протягом 30 днів після отримання повідомлення про цю постанову просити орган, зазначений в стат-
257

ті 6, прийняти рішення з цього питання; таке рішення не підлягає ніякому оскар-женню; поки таке прохання чекає на своє вирішення, третейський суд може про-довжувати розгляд та прийняти арбітражне рішення.
Стаття 17. Повноваження третейського суду давати розпорядження про вжиття забезпечувальних заходів
Якщо сторони не домовились про інше, третейський суд може на прохання будь-якої сторони розпорядитися про вжиття якою-небудь стороною таких за-безпечувальних заходів щодо предмета спору, які він вважає необхідними. Тре-тейський суд може зажадати від будь-якої сторони надати належне забезпечен-ня у зв’язку з такими заходами.
Р о з д і лV АРБІТРАЖНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Стаття 18. Рівне ставлення до сторін
До сторін повинно бути рівне ставлення, і кожній стороні повинні бути на-дані всі можливості для викладу своєї позиції. Стаття 19. Визначення правил процедури
1. За умови дотримання положень цього Закону сторони можуть на свій роз-суд домовитись про процедуру розгляду справи третейським судом.
2. В разі відсутності такої угоди третейський суд може з дотриманням поло-жень цього Закону вести арбітражний розгляд таким чином, який він вважає на-лежним. Повноваження, надані третейському суду, включають повноваження на визначення допустимості, належності, істотності та значущості будь-якого доказу.
Стаття 20. Місце арбітражу
1. Сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. В разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським су-дом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.
2. Незважаючи на положення пункту 1 цієї статті, третейський суд може, якщо сторони не домовились про інше, зібратись в будь-якому місці, яке він вва-жає належним для проведення консультацій між його членами, заслуховування свідків, експертів чи сторін або для огляду товарів, іншого майна чи документів.
Стаття 21. Початок арбітражного розгляду
Якщо сторони не домовились про інше, арбітражний розгляд щодо конкрет-ного спору починається у день, коли прохання про передачу цього спору до ар-бітражу одержано відповідачем.
Стаття 22. Мова
1. Сторони можуть на свій розсуд домовитись про мову чи мови, які вико-ристовуватимуться в арбітражному розгляді. В разі відсутності такої домовле-ності третейський суд визначає мову або мови, які повинні використовуватися під час розгляду. Така домовленість або визначення, якщо в них не обумовлено
258

інше, стосуються будь-якої письмової заяви сторони, будь-якого слухання спра-ви та будь-якого арбітражного рішення, постанови чи іншого повідомлення тре-тейського суду.
2. Третейський суд може дати розпорядження про те, щоб будь-які заяви і документальні докази супроводжувалися перекладом на мову або мови, про які домовились сторони або які визначені третейським судом.
Стаття 23. Позовна заява та заперечення щодо позову
1. Протягом строку, погодженого сторонами або визначеного третейським судом, позивач повинен заявити про обставини, що підтверджують його позовні вимоги, про питання, що підлягають вирішенню, та про зміст своїх позовних вимог, а відповідач повинен заявити свої заперечення з цих причин, якщо тільки сторони не домовилися про інше щодо необхідних реквізитів таких заяв. Сторо-ни можуть подати разом із своїми заявами всі документи, які вони вважають та-кими, що мають відношення до справи, або можуть зробити посилання на доку-менти або інші докази, які вони представлять надалі.
2. Якщо сторони не домовились про інше, в ході арбітражного розгляду будь-яка сторона може змінити або доповнити свої позовні вимоги або заперечення щодо позову, якщо тільки третейський суд не визнає недоцільним дозволити таку зміну або доповнення з урахуванням допущеної затримки.
Стаття 24. Слухання та розгляд по документах
1. За умови дотримання будь-якої іншої угоди сторін третейський суд прий-має рішення про те, чи проводити усне слухання справи для представлення до-казів або усних дебатів, чи здійснювати розгляд тільки на підставі документів та інших матеріалів. Проте, крім того випадку, коли сторони домовились не прово-дити усного слухання, третейський суд повинен провести таке слухання на відповідній стадії розгляду, якщо про це просить будь-яка із сторін.
2. Сторонам досить завчасно повинно бути надіслано повідомлення про будь-яке слухання та про будь-яке засідання третейського суду, що проводиться з метою огляду товарів, іншого майна або документів.
3. Всі заяви, документи або інша інформація, що подаються однією із сторін третейському суду, повинні бути передані іншій стороні. Сторонам повинні бути передані також будь-які висновки експертів або інші документи доказового ха-рактеру, на яких третейський суд може базуватися при прийнятті свого рішення.
Стаття 25. Неподання документів або нез’явлення сторони
Якщо сторони не домовились про інше, в тих випадках, коли без зазначення поважної причини:
– позивач не подає свою позовну заяву згідно з вимогами пункту 1 стат-ті 23, — третейський суд припиняє розгляд;
– відповідач не подає своїх заперечень щодо позову згідно з вимогами пун-кту 1 статті 23, — третейський суд продовжує розгляд, не розцінюючи таке не-подання само по собі як визнання тверджень позивача;
259

– будь-яка сторона не з’являється на слухання або не подає документальні докази, — третейський суд може продовжити розгляд та прийняти рішення на підставі доказів, які є у справі.
Стаття 26. Експерт, призначений третейським судом
1. Якщо сторони не домовились про інше, третейський суд може:
а) призначити одного або кількох експертів для подання йому доповіді з
конкретних питань, які визначаються третейським судом;
б) зажадати від сторони надання експерту будь-якої інформації, що сто-
сується справи, чи пред’явлення для огляду або надання можливості огляду
будь-яких документів, товарів чи іншого майна, що мають відношення до справи.
2. В разі відсутності домовленості сторін про інше експерт, якщо сторона
просить або якщо третейський суд вважає це за необхідне, повинен після подан-
ня свого письмового або усного висновку взяти участь у слуханні, на якому сто-
ронам надається можливість ставити йому запитання та представляти свідків-
експертів для одержання свідчень із спірних питань.
Стаття 27. Сприяння суду в отриманні доказів
Третейський суд або сторона за згодою третейського суду можуть звернути-ся до компетентного суду цієї держави з проханням про сприяння в отриманні доказів. Суд може виконати це прохання в межах своєї компетенції і згідно із своїми правилами отримання доказів.
Р о з д і л VI
ВИНЕСЕННЯ АРБІТРАЖНОГО РІШЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ РОЗГЛЯДУ
Стаття 28. Норми, що застосовуються до суті спору
1. Третейський суд вирішує спір згідно з такими нормами права, які сторо-ни обрали як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в ньому не висловле-но іншого наміру, будь-яке положення права або системи права будь-якої держа-ви повинно тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм.
2. В разі відсутності якої-небудь вказівки сторін третейський суд застосовує право, визначене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосовними.
3. Третейський суд приймає рішення ex aequo et bono, або як “дружній по-середник”, лише в тому разі, коли сторони прямо уповноважили його на це.
4. В усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами уго-ди і з врахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди.
Стаття 29. Винесення рішення колегією арбітрів
При арбітражному розгляді колегіальним складом арбітрів будь-яке рішення третейського суду, якщо сторони не домовились про інше, повинно бути винесе-но більшістю арбітрів. Проте питання процедури можуть вирішуватись арбіт-
260

ром, що є головою третейського суду, якщо його уповноважать на це сторони або всі члени третейського суду.
Стаття 30. Мирова угода
1. Якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулюють спір, третейсь-кий суд припиняє розгляд, і, на прохання сторін та за відсутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгодже-них умовах.
2. Арбітражне рішення на узгоджених умовах має бути винесено згідно з положеннями статті 31 і повинно містити вказівку на те, що воно є арбітражним рішенням. Таке арбітражне рішення має ту ж силу і підлягає виконанню так само, як і будь-яке інше арбітражне рішення щодо суті спору.
Стаття 31. Форма і зміст арбітражного рішення
1. Арбітражне рішення повинно бути винесено у письмовій формі та підпи-сано одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості всіх членів третейського суду за умови зазначення причини відсутності інших підписів.
2. В арбітражному рішенні повинні бути зазначені мотиви, на яких воно грунтується, висновок про задоволення або відхилення позовних вимог, сума арбітражного збору і витрат по справі їх розподіл між сторонами.
3. В арбітражному рішенні повинні бути зазначені його дата та місце арбіт-ражу, як його визначено згідно з пунктом 1 статті 20. Арбітражне рішення вва-жається винесеним в цьому місці.
4. Після винесення арбітражного рішення кожній стороні повинна бути пе-редана його копія, підписана арбітрами згідно з пунктом 1 цієї статті.
Стаття 32. Припинення арбітражного розгляду
1. Арбітражний розгляд припиняється остаточним арбітражним рішенням або постановою третейського суду, прийнятою згідно з пунктом 2 цієї статті.
2. Третейський суд приймає постанову про припинення арбітражного розг-ляду, коли:
– позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не вису-не заперечень проти припинення розгляду і третейський суд не визнає законний інтерес відповідача в остаточному врегулюванні спору;
– сторони домовляються про припинення розгляду;
– третейський суд визнає, що продовження розгляду стало з якоїсь причи-ни непотрібним або неможливим.
3. Дія мандата третейського суду припиняється одночасно з припиненням
арбітражного розгляду без шкоди, проте, для положень статті 33 та пункту 4
статті 34.
Стаття 33. Виправлення і роз’яснення рішення. Додаткове рішення
1. Протягом 30 днів після отримання рішення, якщо сторонами не узгодже-но інший строк:
261

– будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити ар-бітражний суд виправити будь-яку допущену в рішенні помилку в підрахунках, описку чи друкарську помилку або інші помилки аналогічного характеру;
– за наявності відповідної домовленості між сторонами будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити третейський суд дати роз’яс-нення якого-небудь конкретного пункту або частини арбітражного рішення.
Третейський суд, якщо він визнає прохання виправданим, повинен протягом 30 днів після його отримання внести відповідні виправлення або дати роз’яснен-ня. Таке роз’яснення стає складовою частиною арбітражного рішення.
2. Третейський суд протягом 30 днів, рахуючи від дати арбітражного рішен-ня, може за своєю ініціативою виправити будь-які помилки, передбачені в абзаці другому пункту 1 цієї статті.
3. Якщо сторони не домовились про інше, будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може протягом 30 днів після отримання арбітражного рішення просити третейський суд винести додаткове рішення стосовно вимог, які були заявлені в ході арбітражного розгляду, проте не були відображені в рішенні. Арбітражний суд, якщо він визнає прохання виправданим, повинен протягом 60 днів винести додаткове рішення.
4. Третейський суд в разі необхідності може подовжити строк, протягом якого він повинен виправити помилки, дати роз’яснення або винести додаткове рішення згідно з пунктом 1 або пунктом 3 цієї статті.
5. Положення статті 31 повинні застосовуватися стосовно виправлення або роз’яснення арбітражного рішення або щодо додаткового рішення.
Р о з д і л VII ОСПОРЮВАННЯ АРБІТРАЖНОГО РІШЕННЯ
Стаття 34. Клопотання про скасування як винятковий засіб оспорюван-ня арбітражного рішення
1. Оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування згідно з пунктами 2 та 3 цієї статті.
2. Арбітражне рішення може бути скасоване судом, зазначеним в пункті 2 статті 6, лише у разі, якщо:
1) сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що:
одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки — за законом України; або
її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про ар-бітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої по-яснення; або
рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що вихо-дять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплю-
262

ються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплю-ються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною уго-дою; або
склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сто-рін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не від-повідали цьому Закону; або
2) суд визначить, що:
об’єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодав-ством України; або
арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
3. Клопотання про скасування не може бути заявлено після закінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отрима-ла арбітражне рішення, а в разі, якщо було подано прохання згідно із стат-тею 33, — з дня винесення третейським судом рішення з цього прохання.
4. Суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражного рішення, може, якщо визнає це належним і якщо про це просить одна із сторін, зупинити провадження з питання про скасування на встановлений ним строк з тим, щоб надати третейському суду можливість відновити арбітражний розгляд або вжи-ти інших дій, які, на думку третейського суду, дадуть можливість усунути під-стави для скасування арбітражного рішення.
Р о з д і л VIII ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ
Стаття 35. Визнання та виконання арбітражного рішення
1. Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесе-но, визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36.
2. Сторона, що спирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, повинна подати оригінал належним чином засвідченого ар-бітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також ори-гінал арбітражної угоди, зазначеної в статті 7, або належним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або російську мову.
Стаття 36. Підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражно-го рішення
1. У визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише:
1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона по-дасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що:
263

– одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мі-рою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю уго-ду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, — за законом держави, де рішення було винесено; або
– сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіще-но про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або
– рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що ви-ходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються та-кою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з пи-тань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або
– склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або
– рішення ще не стало обов’язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або
2) якщо суд визнає, що:
– об’єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законо-давством України; або
– визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічно-му порядку України.
2. Якщо в суді, зазначеному в абзаці п’ятому підпункту 1 пункту 1 цієї статті, заявлено клопотання про скасування або зупинення виконання арбітраж-ного рішення, суд, в якому запитується визнання або виконання, може, якщо визнає це за належне, відкласти винесення свого рішення і може також, за кло-потанням тієї сторони, яка просить про визнання або виконання арбітражного рішення, зобов’язати іншу сторону надати належне забезпечення.
Закон містить два додатки. Ознайомимося з ними.
264

Додаток № 1
до Закону України
“Про міжнародний комерційний арбітраж”
від 24 лютого 1994 року
ПОЛОЖЕННЯ
про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України
1. Міжнародний комерційний арбітражний суд є самостійною постійно дію-
чою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність
згідно з Законом України “Про міжнародний комерційний арбітраж”.
Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду, порядок обчислення арбітражного збору, став-ки гонорарів арбітрів та інших витрат суду, сприяє його діяльності.
2. До Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за угодою
сторін передаватись на вирішення:
– спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економіч-них зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї з сторін спору знахо-диться за кордоном, а також:
– спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасни-ками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.
Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути передані на ви-рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, стосуються, зокрема, відносин купівлі-продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами та/чи послугами, перевезення вантажів і пасажирів, торгового представництва і посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну іншими наслідками творчої діяльності, спорудження промислових та інших об’єктів, ліцензійних операцій, інвестицій, кредитно-розрахункових опе-рацій, страхування, спільного підприємництва та інших форм промислової та підприємницької кооперації.
3. Міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого розгляду також спори, віднесені до його юрисдикції в силу міжнародних договорів України.
4. Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду виконуються сторонами добровільно у встановлені ним строки. Якщо строк виконання в рі-шенні не зазначено, воно підлягає негайному виконанню. Не виконані в строк рішення виконуються відповідно до закону і міжнародних договорів.
5. По справах, що підлягають розгляду в Міжнародному комерційному ар-бітражному суді, голова суду може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечення вимоги.
265

6. Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій па-латі України має печатку із своїм найменуванням українською й англійською мо-вами та зображенням меча і терезів правосуддя.
Додаток № 2
до Закону України
“Про міжнародний комерційний арбітраж”
від 24 лютого 1994 року
ПОЛОЖЕННЯ
про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України
1. Морська арбітражна комісія є самостійною постійно діючою арбітраж-
ною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно з За-
коном України “Про міжнародний комерційний арбітраж”.
Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Морської арбіт-ражної комісії, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат комісії, сприяє її діяльності.
2. Морська арбітражна комісія вирішує спори, які випливають з договірних
та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства
незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб’єкти українського та іно-
земного або лише українського чи тільки іноземного права. Зокрема, Морська
арбітражна комісія вирішує спори, що випливають з відносин:
1) щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також пере-везення вантажів у змішаному плаванні (ріка-море);
2) щодо морського буксирування суден та інших плавучих засобів;
3) щодо морського страхування і перестрахування;
4) пов’язаних з купівлею-продажем, заставою та ремонтом морських суден та інших плавучих засобів;
5) з лоцманської та льодової проводки, агентського та іншого обслуговуван-ня морських суден, а також суден внутрішнього плавання, оскільки відповідні операції пов’язані з плаванням таких суден морськими шляхами;
6) зв’язаних з використанням суден для здійснення наукових досліджень, видобування корисних копалин, гідротехнічних та інших робіт;
7) щодо рятування морських суден або морським судном судна внутріш-нього плавання, а також щодо рятування в морських водах судном внутрішньо-го плавання іншого судна внутрішнього плавання;
8) зв’язаних з підніманням затонулих у морі суден та іншого майна;
9) зв’язаних із зіткненням морських суден, морського судна і судна внутріш-нього плавання, суден внутрішнього плавання у морських водах, а також із за-подіянням судном пошкоджень портовим спорудам, засобам навігаційної обста-новки та іншим об’єктам;
266

10) зв’язаних із заподіянням пошкоджень рибальським сітям і іншим зна-ряддям лову, а також з іншим заподіянням шкоди під час здійснення морського рибного промислу.
Морська арбітражна комісія вирішує також спори, що виникають у зв’язку з плаванням морських суден і суден внутрішнього плавання по міжнародних рі-ках, у випадках, вказаних в цій статті, а також спори, зв’язані із здійсненням суднами внутрішнього плавання закордонних перевезень.
3. Морська арбітражна комісія приймає до розгляду спори за наявності уго-
ди між сторонами про передачу їх на її вирішення.
Комісія приймає також спори, що їх сторони зобов’язані передати на її вирі-шення в силу міжнародних договорів.
4. По справах, що підлягають розгляду Морською арбітражною комісією, голова комісії може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечен-ня вимоги і, зокрема, прийняти постанову про накладення арешту на судно або вантаж іншої сторони, які знаходяться в українському порту.
5. Рішення Морської арбітражної комісії виконуються сторонами добровіль-но у встановлені нею строки. Не виконані в строк рішення виконуються відпо-відно до закону і міжнародних договорів.
6. Порядок реалізації забезпечення, що надається на підставі статті 4 цього Положення, встановлюється головою Морської арбітражної комісії після на-брання її рішенням законної сили.
7. Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України має печатку із своїм найменуванням українською і англійською мовами та зобра-женням якоря і терезів правосуддя”.
Одночасно з розглянутим Законом було прийнято постанову Верхов-ної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”» від 4 лютого 1994 р. № 4003-ХІІ. У ній зазначалося:
“1. Ввести в дію Закон України “Про міжнародний комерційний ар-бітраж” з дня його опублікування.
2. Доручити Комісії Верховної Ради України у питаннях законодав-ства і законності підготувати і внести на розгляд Верховної Ради Украї-ни необхідні зміни і доповнення до закону України, що випливають з цього Закону.
3. Рекомендувати Торгово-промисловій палаті України забезпечити видання масовим тиражем Закону України “Про міжнародний комерцій-ний арбітраж” і міжнародних конвенцій, що стосуються діяльності між-народних комерційних арбітражів, які ратифіковані Україною”.
Майже через рік Верховна Рада України прийняла Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у
267

зв’язку з прийняттям Закону України “Про міжнародний комерційний ар-бітраж” (15 лютого 1995 р. № 68/95-ВР).
Ось його короткий текст:
“Верховна Рада України постановляє:
I. У Цивільному процесуальному кодексі України:
1) статтю 25 доповнити частиною другою такого змісту:
“У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін мо-жуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітраж-ного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій па-латі України”;
2) статтю 348 доповнити пунктом 61 такого змісту:
“рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, арбітражів (третейських судів), спеціально утворюваних для розгляду окремих справ”;
3) пункт 3 статті 349 після слів “арбітражного суду” доповнити сло-
вами “рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду та Мор-
ської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України”.
II. В Законі Української РСР “Про зовнішньоекономічну діяльність”
(Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991 р. — № 29. — С. 377):
у статті 38 слова “судовими або арбітражними органами Української РСР, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам Української РСР або передбаче-но міжнародними угодами Української РСР” замінити словами “судами та арбітражними судами України, а також за згодою сторін спору Міжна-родним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною ко-місією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами ви-рішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України”.


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2019