ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Книги по рубрикам

> алфавитний указатель по авторами книг >



8.2. ПОНЯТТЯ "ДЕЛІКТ"


Поняття “делікт” походить від лат. delictum — проступок. Делікт — це правопорушення, яке завдає шкоди суспільству, державі або особі. Таке правопорушення є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом. Зазначене правопорушення не пов’язане з порушенням договору (контракту). Деліктні зобов’язання відомі ще як позадоговірні.
Поняття “делікт” офіційно у цивільному законодавстві України не за-стосовується, але в науково-правовій літературі і практиці вживається широко. Того, хто заподіює шкоду, називають делінквентом. Того, кому шкоду заподіяно — потерпілим.
Світовій юриспруденції деліктні зобов’язання відомі давно. Наприк-лад, у Стародавньому Римі деліктні зобов’язання простежуються вже у Законах 12 таблиць. Юристи Риму вважали, що приватне правопорушен-ня (delictum privatum) породжує обов’язок порушника сплатити потер-пілому штраф.
Про деліктні зобов’язання знали ще у сиву давнину. Вони, зокрема, мали місце у формі кривавої помсти за принципом “зуб за зуб”, “око за око”.
Римляни встановили такі деліктні правопорушення:
• injuria — особиста образа;
• furtum — крадіжка;
• damnum injuria datum — неправомірне знищення або пошкоджен-
ня чужого майна.
Позадоговірні цивільні правопорушення, що заподіювали шкоду, але не підпадали під ознаки делікту, у Стародавньому Римі називали квазіде-ліктами. Це поняття означало відповідальність за такі дії:
97

• винесення суддею несправедливого вироку;
• викидання чи вилиття з жилого дому;
• небезпечне для перехожих вивішування (виставляння) речей;
• неправомірні дії слуг готелів (кораблів тощо) щодо клієнтів;
• шкоду, заподіяну рабом або свійською твариною чужому майну або особі.
У Кодексі Наполеона (1804 р.) деліктам було присвячено лише п’ять коротких за змістом статей. Німецький цивільний кодекс (1896 р.) зобо-в’язанням, пов’язаним із заподіянням шкоди, присвятив уже 31 статтю.
Цивільний кодекс Української Соціалістичної Радянської Республіки було прийнято в 1923 р. Він містив розд. ХІІ “Зобов’язання, що виника-ють внаслідок заподіяння шкоди іншому”. Спеціально про деліктні зобо-в’язання у зв’язку з іноземним елементом у ньому не йшлося. Та врахо-вуючи постанову Центрального Виконавчого Комітету УСРР “Про надання чинності Цивільному кодексу Української СРР”, власне Цивіль-ний кодекс (зокрема чинні тоді п. 4 та 5 розд. ІІІ “Права, пільги, обме-ження й обов’язки чужоземців”), а також “Положення про чужоземців в УСРР та про порядок придбання і втрати прав українського громадян-ства” від 28 березня 1922 р., можна дійти висновку, що національний ре-жим поширювався на іноземців при вирішенні питань деліктної відпо-відальності.
Внутрішньому законодавству України того часу не була відома колі-зійна норма про вирішення деліктних спорів з іноземним елементом.
Пленум Верховного Суду СРСР у постанові від 10 лютого 1931 р. № 32 зазначав, що на вимоги сторони спору суд повинен застосовувати до позовів про відшкодування шкоди, заподіяної деліктом, закон місця вчинення делікту. Та оскільки рішення навіть найвищої судової інстанції у нас не розглядаються як джерело права, то зазначене не вважалося ко-лізійною нормою міжнародного приватного права.


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2019