ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Книги по рубрикам

> алфавитний указатель по авторами книг >



2.2. Звичаєве та канонічне право


Після розпаду Західної Римської імперії (476р.) римське право тривалий час не мало широкого застосування, оскільки недостатній рівень розвитку держав на території континентальної Європи не дозволив його прийняти.

Водночас норми канонічного права брали за основу норми римського права, однак останні піддавались тривалий час критиці з боку церкви, і лише на поч. ХІІ ст. теолог Фома Аквінський довів, що дохристиянська філософія відповідає принципам християнства.

На континенті, крім Східної Римської імперії (Візантії), діяли так звані "варварські правди" – збірки законів германських народів, записи їх звичаєвого права. Найбільш відомими з них були Салічна правда ("Lex Salica"), Ринуальська, Бургундська правди, складені в V-ХІ ст.ст.; Баварська, Алеманська правда (VІ-VІІ ст.ст.), Вестготська, Саксонська правда (803р.).

Однак в Галії король вестготів Аларих ІІ видав закон – Бревіарті Алариха, в якому в стислому вигляді відтворювався та коментувався кодекс Фкодосія та інші джерела римського права.

На території нинішньої Іспанії створювалися збірники законів, які мали місцеве значення і знаходились під впливом римського або звичаєвого права вестготів. Найбільш відомим серед них є "Фуеро хуего" ("Судове уложення") 654р.

На півночі нинішньої Франції діяло германське звичаєве право (право кутюмів), а в південних землях – писане право, в основу якого покладено рецептоване римське право. На думку К. Цвайгерта (німецького компаративіста), цей поділ був дещо умовним, так як елементи права кутюмів та елементи римського права взаємоперепліталися (приміром, у містах Бордо, Тулуза на півдні Франції діяло право кутюмів у письмовій формі; на півночі в сфері договірного права застосовувались більш досконалі норми римського права).

Поряд з римським і звичаєвим правом, в країнах середньовічної Європи існувало й канонічне право. Воно стало достатньо важливим знаряддям зміцнення та розвитку церковної влади. На відміну від римського права, канонічне право вже з ранньохристиянського періоду (І-ІІ ст.ст.) базувалося на письмовій традиції (загальні рішення християнських зібрань).

З часом виникла велика кількість церковних постановних постанов, подібних до папських актів декреталій (законодавства).

Назву канонічному праву дало поняття "канон", тобто правила з питань віри, визнане найвищою церковною владою як закон.

У ХІІ ст. почали з’являтися компіляції папських декреталій, тобто переробка папських постанов, їх упорядкування, систематизація, яка містить (1) правові вставки автора, (2) юридичні випадки та (3) правові проблеми.

На підставі компіляцій почали виникати т.зв. школи декретистів.

У 1234 році норми канонічного права були об’єднані в збірник з 5-ти книг, до яких у 1298р. додалася шоста книга. У 1317р. були об’єднані декреталії Боніфація VІІІ та його послідовника Климентія V під назвою климентіни.

Законодавство, яке склали компіляції (починаючи з ХІІ ст.), у 1583 році стало називатися Зводом канонічного права.

Слід відзначити, що представниками канонічного права створювалися нові юридичні конструкції, які мали велике значення для розвитку права в цілому (наприклад, поняття вини в канонічному праві – замість присяги, випробування, змагальності в звичаєвому праві).

Поряд з існуванням у середньовікових правових системах канонічного і римського права, існувало також помісне (феодальне, ленне) право, яке захищало інтереси феодалів-землеволодільців, а також міське право (розвиток торгівлі, ремісництва сприяв розвитку міст).

Міська рада приймала рішення щодо конкретного випадку (казусу), яке записувалось у міську книгу (протокол). Поступово ці офіційні записи перетворилися в міські закони (зрозуміло, у більших містах – досконаліші, у менших містах – примітивніші, простіші). Менші міста звертались до міських рад великих торгових міст з клопотанням про можливість користуватись їхніми досконалішими законами. Так почали утворюватись міста-метрополії, ради яких виконували функції вищої інстанції до органів менших міст. Прикладом може бути Магдебурзьке міське право, яке існувало в багатьох містах нинішньої Німеччини і поширило свій вплив навіть на Лондон і Львів.

Норми місцевого права об’єднувались в т.зв. судебники (приватні записи місцевого права), найбільш відомими з яких є "Саксонське зерцало" (1230р.) і "Німецьке зерцало". Судебники в певній мірі компенсували відсутність державного законодавства. Це було важливо, адже варварське германське (тобто звичаєве) право не вивчалося в університетах.

У Франції подібну роль відіграли "Кодекс Святого Луї" і "Право Бове". Перший судебник важливий тим, що його автор, використовуючи записи щодо традиційного германського права, включив у свою книгу багато положень римського права, завдяки чому та поширенню судебника римські правові норми закріпились на півночі Франції. Другий судебник дістав високу оцінку як цінне джерело відомостей про судову практику Франції в період Пізнього середньовіччя.



Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2021