ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Книги по рубрикам

> алфавитний указатель по авторами книг >



4.5. Місце та роль юридичної професії у правових системах загального права


Основні юридичні професії у правових системах загального права це суддя та адвокат. А тому американська юридична освіта зорієнтована на використання права в інтересах захисту клієнта.

Всі судові посади у Англії займаються по призначенню. Судді вищих судів призначаються королевою за рекомендацією лорда-канцлера, судді нижчих судів лордом-канцлером.

Традиційно судді вищих судів призначалися тільки із числа адвокатів привілейованої категорії-аристократів, за останній час можливість зайняти судову посаду більш високого рівня надається при певних умовах і солістерам.

Після призначення на посаду судді вищих судів отримують дворянський титул.

Судді Верховного суду призначаються із числа баристерів, якщо вони мають не менше 10р. стажу на цій посаді. Окружні судді призначаються із числа баристерів із стажем 10 років або із числа рекордерів, які займали цю посаду не менше 3 років. В свою чергу, рекордером, тобто виконуючому обов’язки судді (або частково зайнятим в якості судді) може бути призначений або баристер, що має, не менше 10р. стажу, або солістер з таким же стажем.

Від судді вимагається неупередженого підходу до справ, а тому не всі баристери підходять на цю посаду. Баристери, які успішно ведуть справи, можуть втратити в прибутках, хоча це в певній мірі компенсується більш престижною посадою судді, певною платнею та гарантованою пенсією після виходу у відставку.[1]

Спеціалізацію судді проходять під наглядом Колегії по підготовці суддів (the judicial Studis Board), яка призначається лордом-канцлером. Для того, щоб стати суддею вищих судів, не обов’язково мати досвід роботи у нижчих судах.

Судді вищих судів призначаються на посаду довічно. Судді, що були призначені на посаду після 1959р. виходять у відставку, коли досягають 75р. Для того, щоб звільнити з посади суддю Вищого суду, обидві палати парламенту мають подати королеві відповідну петицію. З того часу, як було встановлено такий порядок (у 1701 p.), жоден суддя Вищого Суду не був звільнений з посади.

Рекордери призначаються на посади на певний строк.

Мирові судді йдуть у відставку практично з досягненням 70р., а платні міністри – з 65 p., але як одні, так і інші до досягнення цього віку не можуть бути звільнені лордом-канцлером без вказівки на причину.

Судова діяльність не підлягає контролю з боку законодавчої або виконавчої влади. Незалежність суддів – фундаментальне положення англійського конституційного права. Одним з аспектів принципу незалежності суддів, є доктрина їх недоторканості.

В США існує дві категорії американських суддів: федеральні судді та судді судів штатів. Призначення на всі суддівські посади в федеральних судах приводиться Президентом США за згодою Сенату, який може відкинути запропоновану Президентом кандидатуру. Федеральні судді призначаються довічно. До кандидатів на посади федеральних суддів високі вимоги як професійного, так і етичного характеру (великий досвід роботи в якості адвоката, юрисконсульта або університетського професора, бездоганна репутація тощо). Федеральні судді можуть бути зміщені з посади лише в результаті складної процедури імпічменту.

Призначення на суддівські посади в судах штатів здійснюється за різними правилами. Судді верховних судів і апеляційних інстанцій більшості штатів призначаються губернатором за згодою Сенату або іншого законодавчого органу штату на строк 6-15 років і досить часто – з правом повторного призначення. У такому ж порядку в деяких американських штатах займають свої посади і судді нижчестоящих судових інстанцій.

Проте більшість суддів у штатах обираються населенням у ході виборчих кампаній. Така система, при всій її демократичності, в останній час є предметом критики, тому що досить часто на передній план виступають інтереси політичних партій, що стоять за тим чи іншим кандидатом, а не його професійні чи особисті якості.

В результаті цього в останні десятиріччя в США розробляються нові варіанти системи заміщення посад суддівського корпусу країни. В основу цих варіантів покладено, як правило, так званий міссурійський план (вперше введений у 1940р. у штаті Міссурі): губернатор штату призначає на посаду судді одного з трьох кандидатів, запропонованих йому спеціальною кваліфікованою комісією експертів. Після року перебування кандидата на посаді судді проводяться його вибори, в ході яких населення може схвалити або відхилити призначення.

Важлива роль у системі призначення суддів, як і у вирішенні багатьох інших питань, у більшості штатів належить різним органам судового самоврядування (суддівська рада штату; конференції суддів штату тощо). Аналогічні органи суддівського самоврядування створюються й суддями федеральної судової системи.

Захист інтересів обвинувачених і підсудних у кримінальних справах, представництво інтересів сторін у цивільному процесі здійснюють адвокати.

Відповідно до рішення Верховного Суду США, що трактує конституційні положення кримінально-процесуального характеру, визначається, що звинувачений має право на участь свого захисника в справі з моменту затримання, а якщо він не в змозі найняти адвоката, то має право на безплатну юридичну допомогу на всіх важливих етапах розслідування судового розгляду справи, а також при оскарженні вироку. У багатьох штатах США, однак, право на безплатну допомогу мають лише ті обвинувачені, яким загрожує позбавлення волі чи смертна кара, а сама ця допомога часто зводиться до присутності на допиті та участі в справі адвоката-початківця чи адвоката перевантаженого такими справами. Тому останнім часом у більшості штатів створені різні програми, за якими надається фінансування на безплатну юридичну допомогу, яка б здійснювалась кваліфікованими адвокатами.

Для отримання права на зайняття адвокатською практикою у більшості штатів кандидатам необхідно здати екзамени, що організовуються судами. У багатьох штатах для допуску до такого екзамену вимагають диплом про вищу юридичну освіту. Особи, які допущені після екзаменів до адвокатської практики, отримують право виступати у всіх судах даного штату. Для виступу в судах за межами штату від адвоката вимагається або здача нового екзамену, або отримання відповідного дозволу. Останнє правило розповсюджується і на федеральні суди.

Американські адвокати діють або в складі адвокатських контор, або самостійно (одноособово). Адвокати, юристи, що працюють у корпораціях, державні атторнеї об’єднуються в асоціації юристів штату (членство в такій асоціації в окремих штатах є обов’язковою умовою для заняття відповідною практикою). У масштабах усієї країни діяльність цих об’єднань координується і скеровується Американською асоціацією юристів, яка нараховує близько 400 тисяч членів і є досить впливовою політичною силою.[2] Вона відіграє важливу роль у процесах уніфікації законодавства штатів, часто пропонує зміни в федеральне законодавство, займається питаннями адвокатської етики.

Вищий орган управління в Американській асоціації адвокатів – палата делегатів, яка складається з 250 членів.

Оплата юридичних послуг адвоката здійснюється на підставі угоди, згідно з практикою, що склалася. Цікавою є так звана "контингентна" оплата, принцип якої полягає у тому, що коли справа програна, то адвокат не отримує винагороду, але у разі виграної справи гонорар сягає до третини частки.[3]

Для незаможних верств населення існують спеціальні адвокатські контори, які з 60-х років об’єднані у корпорацію правничих служб, яка опікується і фінансується Конгресом. Кількість таких контор становить понад одну тисячу.

Що ж до дисциплінарної практики, то існує такий механізм: після розслідування проступку організації адвокатів можуть оголосити зауваження, накласти штраф або виключити адвоката зі свого складу. Досить часто практикується виключення за несплату членських внесків. Більш суворі заходи застосовуються судами: у випадку виявлення "неповаги до суду" чи "непрофесійної поведінки" (це визначає сам суд) адвокат може бути не тільки усунутий від виконання обов’язків, позбавлений практики чи оштрафований, а й засуджений до тюремного ув’язнення.[4]

Сьогодні в Америці працює понад тисячу адвокатів українського походження. В 1977р. вони об’єдналися в Українсько-американську Асоціацію адвокатів.

Для зайняття адвокатською діяльністю необхідно пройти нелегкий тривалий шлях. Особа після здобуття середньої освіти відвідує університетський коледж, в якому вона перебуває три або чотири роки. Потім три роки правничої школи, яких в Америці існує близько двохсот. Наступним етапом є насичений курс і екзамен, який проводиться під контролем суду і є серйозним випробуванням. Лише незначне число студентів витримує його.[5] Проте на сьогодні у половини штатів наявність університетського диплома для заняття адвокатською діяльністю не є обов’язковим.

Претенденти мають бути американськими громадянами та мати ценз осілості: проживати не менше шести місяців в даному штаті.

Кожний юрист, що одержав дозвіл практикувати у даному штаті, заплативши певну суму доларів, може бути внесений до списку адвокатів, яким дозволено виступати у Верховному Суді США.

Адвокатська діяльність розглядається у США переважно як звичайний бізнес. Урядовий контроль за діяльністю адвокатів фактично відсутній, немає і відомств (крім судів), які б мали відношення в тій чи іншій мірі до них.

Законодавче закріплення принципів організації та діяльності адвокатури в США, як на федеральному рівні, так і у більшості штатів відсутнє. Конституція США у шостій поправці закріплює право обвинуваченого на захист у кримінальному процесі ("В усіх випадках кримінального переслідування обвинувачений має право... на допомогу адвоката для захисту"[6]), проте не визначає механізм його реалізації.

В цивільному процесі США участь адвоката в основному побудована на положеннях, властивих Англії.

Функції ж англійської адвокатури є досить широкими: адвокати обслуговують органи держави, в тому числі і поліцію; виступають обвинувачами від імені держави та приватних осіб в кримінальних справах; викладають в університетах, займають посади міністрів та інших вищих службовців в уряді, призначаються суддями (судді усіх вищих інстанцій є адвокатами з великим досвідом практичної роботи), здійснюють нотаріальні дії, посвідчують угоди, складають договори, заповіти тощо.

Працюючи суддями, обвинувачами, юридичними консультантами на службі у держави або у приватних фірмах та компаніях, вони залишаються членами адвокатських організацій.[7]

Відмінною рисою англійської адвокатури є розподіл всіх практикуючих правозахисників на дві групи: соліситорів та баристерів. Це роз’єднання професії відбулося у 1340р., коли почала формуватися професійна адвокатура. Адвокатами, які мали право виступати в судах загального права, були доктори права та баристери, в той час коли уся підготовча робота здійснювалась судовими чиновниками, які називалися аторнеями. В XV ст. з’являються соліситори, котрі практикували у Суді канцлера. Спочатку вони були рангом нижчі за аторнеїв і не були так пов’язані зі своїми клієнтами, як перші. Закон про судоустрій 1873 p. усунув різницю між ними, аторнеї стали призначатися соліситорами.[8]

Розподіл професії адвоката має історичне коріння і залежить від завдань, які виконуються баристерами і соліситорами. Баристери є переважно адвокатами, що виступають в судах усіх інстанцій. Соліситори мають обмежене право на публічні виступи в судах.

Є ряд і інших відмінностей. Так, соліситори можуть входити як партнери у товариства, а баристери не можуть. Соліситори (так як працюють з клієнтами на договірних засадах) можуть вимагати через суд, баристери (які отримують винагороду як гонорар) не можуть цього робити. На соліситерів може бути покладена відповідальність перед клієнтами за професійну недбалість; баристери звільнені від такої відповідальності. Перед початком судового процесу баристери одягають парик і мантію; соліситори перебувають у мантії лише у деяких судах, зокрема, у суді графства, але завжди без парика. Соліситорам клієнти самі доручають ведення справи; баристерам же доручається ведення справи тільки через соліситорів.[9]

Членство в соліситорах і баристерах фактично є пожиттєвим, хоча в принципі не заборонений перехід з однієї категорії у іншу.[10]

Соліситори і баристери не можуть працювати разом в одній фірмі чи навіть у одному приміщенні допомагати в роботі та виконувати один для другого доручення юридичного характеру.

Адвокатів в Англії та Уельсі понад 60 тис. на 57 млн. населення – по одному адвокату на тисячу жителів. Соліситорів – понад 50 тис. та баристерів – біля 5,5 тис. Професія юриста-практика вважалася чоловічою. Тільки у 1919р. жінкам дозволено бути адвокатами. Проте стан справ змінився мало: серед соліситорів жінки складають десь 10%, серед баристерів – 9%.[11]

Загальне керівництво адвокатурою (як соліситорами, так і баристерами) здійснюється лордом-канцлером (членом Верховного Суду).

Усі соліситори об’єднані у юридичне товариство, створене відповідно до королівської хартії 1845р. Для організації та діяльності юридичного товариства характерною є атмосфера кастової замкненості, приватного закритого клубу. Членство у товаристві є добровільним, хоча серед нині практикуючих соліситорів понад 85% є членами товариства.[12]

Юридичне товариство має встановлені консолідованим Законом 1974р. про соліситорів повноваження щодо своїх членів. Так, товариство за згодою лорда-головного судді та лорда-хранителя судових архівів може видавати інструкції з професійної підготовки щодо освіти та навчання осіб, які бажають вступити в товариство чи працювати як соліситори.

Рада товариства регулює професійну практику, поведінку та дисципліну соліситорів.

Разом з цим, юридичне товариство турбується про добробут соліситорів та добрі ділові стосунки з іншими організаціями. Рада влаштовує читання лекцій, організовує навчання, видає брошури, зокрема, про нове законодавство, виявляє осіб, які виконують функції соліситорів без відповідних повноважень і веде проти них судові процеси.

Соліситори виконують свої функції за сертифікатами юридичного товариства, які засвідчують, що особа відповідає вимогам інструкції з професійної підготовки, а також вимогам, щодо особистих якостей та здатності особи бути соліситором Верховного Суду. Сертифікат продовжується щороку.

Соліситори здійснюють досудову роботу. Вони спілкуються з клієнтами, опитують свідків, витребовують документи, збирають докази, тобто готують усі матеріали.

Крім ведення кримінальних та цивільних справ, соліситори виконують функції нотаріуса, дають поради щодо оподаткування, по трудовому та сімейному праву, складають заповіти, є юрисконсультами компаній тощо.

Взаємовідносини між соліситорами і клієнтами регулюються законом і кодексом професійної етики.

Повноваження соліситора ґрунтуються на дорученні, яке дає клієнт (тобто виникають договірні стосунки, які регулюються нормами договірного права).

Пенсії соліситорам та допомога у разі захворювання виплачується корпорацією.[13]

Дисциплінарне провадження щодо соліситорів, що порушили правила поведінки здійснює Дисциплінарний трибунал в правах соліситорів, який є незалежним від Юридичного товариства. Трибунал є судовим органом і може застосувати такі санкції: виключити соліситора із списку, усунути від практики (не більш 5 років); оштрафувати (не більше як на три тисячі фунтів стерлінгів); оголосити догану.

Рішення трибуналу може бути оскаржене у Апеляційний суд.

Оплата за надані соліситорами послуги як за згодою, так і за таксою послуг включає: витрачений час, складність справи, її обсяг, терміновість тощо.[14]

Якщо громадянин визнаний у встановленому порядку незаможним, юридична допомога надається йому безкоштовно. Оплата ж праці адвоката здійснюється із спеціального фонду правової допомоги, який створюється із коштів держави та внесків клієнтів та організацій адвокатів. Англійському правосуддю така допомога обходиться у 600 млн. фунтів стерлінгів на рік.[15]

Що ж до баристерів, то вони об’єднані у чотири "судових Інни": Інн Грея, Інн Темпля, Інн Лінкольна та Інн Мідл-Темпл. Ці Інни виникли в XIV ст., знаходяться у Лондоні.

Судові Інни складаються з 3-х груп членів: бенчери, які є суддями або старійшинами, корпорацій баристерів та керують Іннами; баристери, які приймаються в корпорації бенчерами; учні, котрі допускаються у корпорацію бенчерами.

До отримання практики баристер має пройти учнівський стаж строком не менше 12 місяців під керівництвом старшого члена корпорації. Умовами прийняття учня у її члени є: вік-не молодше 21 року, сплата вступного внеску, складання остаточного екзамену за фахом заняття протягом 8 семестрів.

Всі баристери поділяються на дві групи (чи ранги): "королівські радники" та "молодші" баристери. Призначення королівських радників і здійснюється королевою за рекомендацією лорда-канцлера. Королівські радники отримують право перебувати у суді у шовковій мантії (а не у вовняній, як інші). Їх головна роль полягає у веденні складних справ. Більшість членів Вищого Суду призначаються з числа королівських радників.[16]

Органом управління судових Іннів та корпорації баристерів є Сенат, що складається з 90 членів. До нього входять: генеральний аторней, генеральний соліситор та представник правової освіти, 24 представники університетських коледжів, 39 представників баристерів і не більше 12 додаткових членів.

Так, до функцій Сенату відноситься питання щодо прийому учнів та у члени корпорації баристерів, регулювання вимог щодо професійної підготовки, розслідування скарг на баристерів, управління фінансами корпорації. Спеціальним органом управління є Рада.

Професійна підготовка баристерів регулюється спеціальними правилами, які приймає їх Рада. У даний час діє кодекс поведінки баристерів Англії та Уельсу від 1 січня 1981р., згідно з яким баристер зобов’язаний: підкорятися приписам кодексу, не займатися тим, що б принизило професію адвоката або правосуддя, додержуватися професійної етики, бути компетентним. Баристер не може виступати у суді без парика, мантії та стрічок. Він не повинен вводити в оману суд (умисно приховуючи факти), не може займати правову позицію, котра є шкідливою.[17] Баристер має зберігати професійну таємницю, ставитися з повагою до суду чи інших державних органів.

Для проведення дисциплінарного провадження при Сенаті створено загальний об’єднаний дисциплінарний комітет. До баристера, який визнаний винним, можуть бути застосовані такі санкції: догана, вказівка на невірну поведінку, штраф, усунення від роботи на необмежений строк або виключення з Інна. Ці стягнення можна оскаржити у Високий суд.

Баристер може отримувати відомості по справі від соліситора, але не безпосередньо від клієнта. Баристер не повинен нав’язувати свої послуги соліситорам та брати участь у прибутках (це суперечить їх професійній етиці). Він не повинен допитувати свідка, консультуватися з клієнтом без соліситора. Баристер в ранзі королівського радника має відвідувати офіційні установи в супроводі молодшого адвоката, він може не мати учнів, не виконувати паперову роботу тощо.

Оплата за надання правових послуг баристером має вигляд гонорару, який вноситься клієнтом на рахунок фірми соліситорів.

У правових системах загального права, пред’являються формальні вимоги, щодо особи судді, адвоката (громадянство, вік, юридична освіта, стаж роботи за спеціальністю). Особливі вимоги, щодо стажування у юридичних установах. Судді вищих судових органів – призначаються (як правило, довічно), нижчих – призначаються або обираються на певний строк (суди штатів). Встановлюється граничний вік перебування на суддівській посаді. Велику роль відіграють органи суддівського, адвокатського самоврядування. Пред’являються вимоги на наявність етичних та естетичних якостей та вимоги, які не сприяють зайняттю посади, а також дисциплінарні та ін. стягнення. Професії обидві високопрестижні та високооплачувані. Органи прокуратури в Англії відсутні; у США – входять до складу судової системи. Повноваження нотаріуса виконують адвокати або судді.



[1] MARSH S.B. and Soulsby Y. Outlines of English Law. – London, 1990.

[2] Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира: Справочник. – M., 1993.

[3] Lowrence M. Fridman. Аmerican hawю – New-York-London, 1984. –р. 237.

[4] Организация адвокатуры в зарубежных странах.

[5] Lowrence M. Fridman. Аmerican hawю – New-York-London, 1984. –р. 240, 244.

[6] Конституции буржуазных государств: Учебное пособие. – M., 1982. – С.33

[7] Сучасні системи адвокатури. – К., 1993. – С.106.

[8] Уолкер Рональд. Английская судебная система. – M., 1986. – С.280.

[9] Там же.

[10] Организация адвокатуры в зарубежных странах. – М., 1982. – С.45

[11] Феофанов Ю. Правосудие на Британских островах // Известия. – 1990. – 28 апреля.

[12] Уолкер Рональд. Английская судебная система. – М., 1980. – С.281.

[13] Уолкер Рональд. Английская судебная система. – M., 1980. – С.281.

[14] The haw Society. – P.11.

[15] Феофанов Ю. Правосудие на Британских островах // Известия. – 1990. – 28 апреля.

[16] Smith P.F., Bailey S.H. The modern english legal system. – P.31.

[17] Уолкер Рональд. Английская судебная система. – С.299-300.



Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2021