Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, передбачених Господарським кодексом. Державна реєстрація здійснюється в органах державної влади за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом (ст. 58).
Поняття державної реєстрації розкривається в Законі України від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»1. Під нею розуміють засвідчення факту набуття або позбавлення статусу юридичної особи організацією та статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Для державної реєстрації подаються такі документи: копія рішення власника чи власників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; установчі документи, передбачені законом для відповідних видів суб'єктів господарювання. Такими документами є рішення про утворення суб'єкта господарювання або засновницький договір2, а у випадках, передбачених законом, статут3 (положення).
Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до Закону.
Крім зазначених документів для державної реєстрації подаються також: копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом; реєстраційна картка встановленого зразка; документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.
При створенні у процесі приватизації або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути переданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
1 Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31—32. — Ст. 263 (дія цього
Закону поширюється на всі організації, визнані юридичними особами).
2 У засновницькому договорі його учасники зобов'язуються утворити
суб'єкт господарювання, визначити порядок спільної діяльності щодо його
утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і
збитків, управління діяльністю цього суб'єкта та участі в ньому засновників,
порядок вибуття та входження нових учасників, інші умови діяльності суб'єкта
господарювання, а також порядок його реорганізації та ліквідації.
3 Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найме
нування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення
статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи
управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації
суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями ор
ганізаційної форми цього суб'єкта.
Громадяни, які мають намір здійснювати господарську діяльність як підприємці, подають реєстраційну картку встановленого зразка, копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Власник, засновник або уповноважені ними органи несуть відповідальність за подання документів, які не відповідають вимогам законодавства або недостовірні.
Реєстрацію проводить державний реєстратор, який призначається на посаду міським головою міста обласного підпорядкування або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації1. Він здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ; проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та змін імені або місця проживання фізичних осіб — підприємців; передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про ведення реєстраційних дій, у тому числі щодо створення відокремлених підрозділів юридичних осіб (ст. 6 зазначеного Закону).
Свідоцтво про державну реєстрацію — це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру — автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — запису про їх державну реєстрацію.
Порушення встановленого порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства поданих документів є підставою для відмови в його державній реєстрації. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається. Вона може бути оскаржена в судовому порядку.
Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання необхідних документів. Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. Це свідоцтво та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у банках.
1 Спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації є центральний орган державної влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва. Він здійснює державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, узагальнює практику його застосування, забезпечує формування та ведення Єдиного державного реєстру.
З Господарче право України
що не перевищує 50 чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період на перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Всі інші підприємства є середніми.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємствадержавні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративні підприємства утворюються двома чи більше засновниками на підставі їх спільної угоди (договору) і діють на основі об'єднання майна та (або) трудової чи підприємницької діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, в тому числі через створювані ними органи, участі в розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарських товариств (акціонерного, з обмеженою відповідальністю, повного, з додатковою відповідальністю, командитного), а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності кількох осіб1.
У випадках залежності одного підприємства від іншого залежне підприємство вважається дочірнім2.
Слід зазначити, що, крім визначення підприємства як суб'єкта господарювання, в законодавстві України термін «підприємство» іноді вживається і в іншому розумінні — як об'єкт прав. Так, сама назва Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» свідчить про те, що в цьому разі йдеться про підприємства
1 У поділ підприємств на унітарні та корпоративні не вписується товари
ство, створене однією особою, передбачене Цивільним (ст. 83) та Господар
ським (ст. 79) кодексами. З одного боку, за цим поділом його належить віднес
ти до унітарних (створених однією особою), а з другого — до корпоративних,
оскільки це товариство.
2 Дочірнє підприємство — це підприємство, майно якого повністю сфор
мовано за рахунок підприємства-засновника або цьому «материнському»
підприємству належить контрольний пакет акцій дочірнього підприємства.
як майнові комплекси. Господарський кодекс України використовує поняття підприємства як суб'єкта права. В сучасних умовах таке його розуміння набуло значного поширення, використовується і в Європейському Союзі.
Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту чи інших установчих документів.
Для управління господарською діяльністю підприємства власник (чи власники) або уповноважений ним орган призначає або обирає керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умовді його матеріального забезпечення, звільнення з посади та інше. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і місцевого самоврядування, у відносинах з іншими організаціями та громадянами, формує адміністрацію підприємства, вирішує інші питання його діяльності в межах та порядку, визначених установчими документами.
На підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом чи уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини між ними. Повноваження трудового колективу щодо участі в управлінні підприємством встановлюється статутом або іншими установчими документами.
