Забезпечуючи захист прав та законних інтересів суб'єктів господа­рювання, держава визначає шляхи, якими досягається стабільність гос­подарського обігу. Так, у ст. 20 Господарського кодексу України зазна­чається, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захи­щаються в тому числі і шляхом відшкодування збитків.

Відшкодування збитків є способом відновлення майнового стану суб'єкта господарського права за рахунок іншого суб'єкта-правопоруш-ника, тобто цей спосіб має передусім компенсаційну функцію.

Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язан­ня або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України.)

Відшкодування збитків є видом відповідальності, господарською санкцією (ч. 2 ст. 217 ГК України) за порушення як господарсько-пра­вових зобов'язань (договірна відповідальність), так і за порушення вста­новлених вимог щодо здійснення господарської діяльності (позадо­говірна відповідальність). У свою чергу, порушення цих зобов'язань та встановлених вимог є підставою для відшкодування збитків суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Що стосується договірної відповідальності, то збитки відшкодовують­ся, коли один з контрагентів не виконує зобов'язання за договором або виконує його з порушенням умов договору (неналежне виконання). При цьому невиконання чи неналежне виконання умов договору повинно бути протиставлене належному виконанню договору з боку іншого контр­агента. Позадоговірна відповідальність настає в разі, коли між правопо­рушником та потерпілою особою (особами) не існувало договірних зо­бов'язань, проте, внаслідок певних дій чи бездіяльності, порушуються права та законні інтереси інших суб'єктів господарювання, наприклад, при порушенні норм антимонопольного законодавства, правил випуску та обігу цінних паперів, прав інтелектуальної власності тощо.

Слід зазначити, що відшкодування збитків, крім матеріальної ком­пенсації моральної шкоди, є загальною (універсальною) мірою відпові­дальності і застосовується в будь-якому випадку незалежно від того, чи зазначено це в договорі або законодавстві, яке регулює певний вид зо­бов'язань. Проте законодавець обмежує розмір збитків і ставить їх у за­лежність від розміру штрафних санкцій, якщо вони підлягають стягненню. Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України, якщо за невиконан­ня або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, непокритій цими санкціями.

З цього загального правила законом або договором можуть бути передбачені певні винятки, а саме: коли допускається стягнення тільки неустойки (виключна неустойка); коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Вказане правило існувало і раніше, за чинності Цивільного кодексу Укра­їнської РСР 1963 року. Стаття 204 цього кодексу передбачала, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неу­стойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовувалися в частині, непокритій неустойкою. При вирішенні питання про стягнення неустойки та штраф­них санкцій законодавець виходить із загального принципу, що потерпіла сторона в разі стягнення на її користь збитків та штрафних санкцій не по­винна перебувати у вигіднішому становищі, ніжу разі, коли зобов'язання було б виконано належним чином. Таким шляхом досягається стабільність господарського обігу і ставиться перепона діям учасників господарських правовідносин, які можуть бути спрямовані на створення перешкод для інших учасників правовідносин, в результаті яких зобов'язання не вико­нується, проте одна зі сторін отримує відшкодування навіть більше за при­буток, який вона отримала б при належному виконанні зобов'язання.