§ 1. Поняття та значення процесуального представництва
Представництво в цивільному процесі с процесуальним засобом реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, на особисту свободу і майно, гарантований Конституцією (ст. 55) та іншими законами України. Воно забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає їй можливість використовувати юридичне грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав й інтересів.
Стаття ПО ЦПК надає право громадянам вести свої справи в суді особисто або через представника. Особиста участь у справі громадянина не позбавляє його права мати по цій самій справі представника. Оскільки громадяни можуть мати в цивільному судочинстві процесуальну правосуб'єкт-ність сторін і третіх осіб (у справах позовного провадження), заявників і заінтересованих осіб (у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження), всі вони можуть вести справи через представника. Проте не всі громадяни, майнові і особисті немайнові права та охоронювані законом інтереси яких потребують судового захисту, наділені цивільною процесуальною дієздатністю І можуть брати участь у цивільному процесі, особисто вести свої справи. Права і охоронювані законом інтереси таких осіб (неповнолітніх, обмежених у дієздатності і визнаних недієздатними судом) захищають їх законні представники (статті 101, 111 ЦПК).
Справи юридичних осіб ведуть у цивільному процесі їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч. 2 ст. 110 ЦПК). Через представників здійснюють свої повноваження в цивільному процесі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації та їх об'єднання як суб'єкти захисту прав та охоронюваних інтересів інших осіб, державних і громадських інтересів (ст. 121 ЦПК)
Отже, всі особи, які беруть участь у справі, можуть вести справи в цивільному судочинстві через своїх представників, а положення статей 98,112, 113, 117 ЦПК, що надають можливість здійснювати представництво лише сторін і третіх осіб, не відображають реальної дійсності і входять у колізію з іншими нормами ЦПК, зокрема, зі статтями 110, 121.
Представництво в цивільному процесі можливе у будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочинства, на всіх стадіях його розвитку, починаючи з порушення справи і закінчуючи зверненням судового рішення до виконання.
Таким чином, представництво в цивільному процесі — це процесуальна діяльність особи (представника, повіреного), спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, державних і громадських інтересів, а також сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, в поста-новленні законного і обгрунтованого рішення.
Процесуальний представник діє в цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи в межах наданих нею повноважень.
Правовідносини, що складаються між представником і особою, яку він представляє (довірителем), представником і судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. Правовідносини між представником і довірителем є матеріально-правовими, оскільки базуються на договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві в громадській організації, факті родинних зв'язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права. Процесуально-правові відносини складаються у зв'язку з визначенням і оформленням повноважень представника в цивільному процесі (статті 112-115 ЦПК). Правовідносини між представником і судом у цивільному процесі регулюються нормами цивільного процесуального права і є процесуально-правовими (статті 110-116 ЦПК).
Питання про правову природу представництва в цивільному процесі в юридичній літературі вирішується неоднозначно. Переважає думка, що представництво в цивільному процесі — це самостійний інститут цивільного процесуального права, хоч окремі автори розглядають його як окремий вид цивільного представництва1. Цивільно-процесуальне представництво відрізняється від цивільного представництва за виконуваними функціями і змістом правовідносин, що існують між його суб'єктами, за підставами їх виникнення
У цивільних правовідносинах суб'єктивні права і обов'язки реалізуються їх суб'єктом особисто або замість нього діє представник, який повністю заміщає такого суб'єкта.
Процесуальний представник не заміщає сторону в цивільному судочинстві (за винятком законних представників — батьків, опікунів, піклувальників), а діє поряд з нею, на захист її суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі громадянина чи органу управління юридичної особи не є перешкодою для реалізації ними права мати в цій справі представника. Захист у суді прав та інтересів недієздатних чи обмежено дієздатних громадян їх батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками не позбавляє таких громадян права мати субпредставника, оскільки вони самі є законними представниками зазначених осіб (ст. 111 ЦПК).
Правове становище представника в цивільному праві цілком залежить від сторони в договорі доручення і визначається змістом останнього, що регулюється ст. 386 Цивільного кодексу.
Процесуально-правове становище цивільного процесуального представника як самостійного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві визначається нормами ЦПК (статті 98, 111, 116, 117), і лише повноваження на виконання деяких процесуальних дій щодо розпорядження об'єктом матеріального спору і процесу надаються довірителем (ст. 115 ЦПК).
Отже, цивільне процесуальне представництво — це такі юридичні відносини, за якими одна особа — представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції — захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво). Зазначені функції чітко визначені статтями 1, 6 Закону «Про адвокатуру». В Англії, Франції, Бельгії та інших державах здійснення правозаступництва відособлено від представництва. В Англії функцію правозаступництва виконують баристери (адвокати), а функцію представництва соліситори (повірені). Перші подають юридичні поради, складають важливі судові папери, виступають з промовами в суді; другі — проводять збір і підготовку фактичного матеріалу і доказів у справі, подають і одержують процесуальні папери2
Процесуально-правове становище процесуального представника в цивільному судочинстві України визначається в складі осіб, які беруть участь у справі (статті 98, 99 ЦПК). ЦПК більшості країн, що входять до складу СНД, не включають представника до цієї групи суб'єктів. По-різному вирішується дане питання і в теорії цивільного процесуального права. Більшість авторів на підставі аналізу ознак, характерних для осіб, що беруть участь у справі, відносять до них і представників. Заперечення противників протилежної позиції зводяться, зокрема, до того, що представники не мають самостійних прав, вони здійснюють права довірителів у всіх випадках від їх імені3. Виключаючи процесуальних представників зі складу осіб, які беруть участь у справі, одні автори зазначають, що вони матеріально і процесуальне не заінтересовані у вирішенні справи4. На думку інших, представник не має ні матеріально-правового, ні державного, ні громадського інтересу у вирішенні справи, його інтерес до наслідків судочинства процесуальний5.
Як зазначалося вище (глава 3, § 3), загальною ознакою, на підставі якої об'єднані особи, які беруть участь у справі, є наявність заінтересованості в результатах розгляду справи, що властиве і представникам у цивільному процесі, їх юридична заінтересованість у справі (службова, громадська, особиста) визначається інтересом тих осіб, від імені і на захист прав яких вони здійснюють свою діяльність. Виходячи з цього, їх процесуально-правове становище дорівняно до інших осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, роботи з них витяги, одержувати копії рішень й інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування і заперечення тощо (ст. 99 ЦПК). А це свідчить, що вони мають ознаки осіб, які беруть участь у справі.
Представництво широко застосовується на практиці і може здійснюватися особами, склад яких визначено статтями 111,112 ЦПК. Представниками можуть бути:
1) члени органів управління, працівники державних підприємств, установ, організацій, кооперативних організацій — у справах цих підприємств, установ та організацій;
2) уповноважені профспілок — у справах працівників, а також осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійними спілками;
3) уповноважені організацій, яким їх статутом чи положенням надано право представляти інтереси членів цих організацій, — у справах членів цих організацій; 4) адвокати — в справах громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб (ст. 1 Закону «Про адвокатуру»);
5) один із співучасників за дорученням інших співучасників (ст. 104 ЦПК);
6) батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники (ч. З ст. 101 ЦПК);
7) інші особи, допущені судом, який розглядає справу, до представництва в цій справі.
Представниками в цивільному процесі можуть бути громадяни, які до-сягли повноліття. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і неповнолітні, здійснювати представництво. Це правило встановлено пп. 1, 2 ст. 116 ЦПК і означає, що необхідною умовою правосуб'єктності представника є наявність у нього цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Але у визначенні цивільного процесуального становища обмежено дієздатних осіб допущена колізія між окремими нормативними правилами. Так, положення ч. 1 ст. 111 ЦПК про те, що особи, визнані в установленому порядку обмежено дієздатними, не можуть особисто брати участь у цивільному процесі, а їхні права й інтереси захищають у суді піклувальники, і правило п. 2 ст. 116 ЦПК, згідно з яким такі особи не можуть здійснювати представництво в суді, підлягає критичній оцінці. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу обмеження дієздатності громадян поширюється лише на розпорядження ними майном, одержання заробітної плати, пенсій чи інших видів прибутків і розпорядження ними. Щодо здійснення особистих немайнових прав дієздатність таких осіб не обмежується. Вони можуть реалізовувати свої політичні та трудові права, нести дисциплінарну та кримінальну відповідальність. Обмеження цивільної процесуальної дієздатності не передбачене також чинним законодавством. Частина 2 ст. 260 ЦПК надає обмежено дієздатному громадянинові право порушити цивільний процес у справі про скасування обмеження в дієздатності. Отже, зміст ст. 111 і п. 2 ст. 116 ЦПК у цій частині не узгоджується зі ст. 15 Цивільного кодексу, ст. 260 ЦПК, з відповідними нормами інших галузей права і потребує приведення у відповідність з ними.
Не можуть бути представниками адвокати, які отримали доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, установлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів у випадку, зазначеному в п. 6 ст. 112 ЦПК.
Якщо особа, яка виключена з колегії адвокатів, працює юрисконсультом чи на іншій посаді в організації, то в справах таких організацій вона може виконувати функції представника в суді (п. 2 ст. 112 ЦПК). Такі особи можуть також здійснювати представництво осіб, які перебувають під їхньою опікою чи піклуванням.
На забезпечення законності в здійсненні правосуддя і зміцнення авторитету суду спрямоване правило ч. 2 ст. 116 ЦПК, що забороняє судцям, слідчим і прокурорам виконувати обов'язки представника окремих громадян, крім випадків, коли вони діють як законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) чи представники відповідного суду або прокуратури, що є стороною в справі. Надання їм такої можливості зумовлене дією принципу рівності громадян перед законом і судом незалежно від їхнього посадового становища. У противному разі недієздатні, над якими судді, слідчі чи прокурори здійснюють опіку або піклування чи є їх батьками, були б поставлені в нерівне процесуально-правове становище порівняно з іншими учасниками процесу.

§ 2. Види процесуального представництва
В навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі процесуальне представництво поділяється на такі види: добровільне, законне, представництво на підставі статутів, положень й на інших спеціальних підставах6; законне, статутне і добровільне7; добровільне і обов'язкове (добровільне поділяється на договірне і громадське)8; законне, договірне, громадське і офіційне9; законне, добровільне, юридичних осіб, громадське10; факультативне і обов'язкове11; добровільне (договірне), профспілкове, добровільне юридичних осіб, представництво за недієздатних; договірне, законне, громадське12; природне і юридичне: законне (необхідне), фактичне, договірне (добровільне)13 та ін. Зазначена класифікація процесуального представництва на види свідчить, що вона проведена за змішаними класифікуючими ознаками — одночасно на підставах і за способом виникнення з введенням додаткових критеріїв — за суб'єктами здійснення представництва або ще і за суб'єктами, в інтересах яких воно здійснюється.
Неоднозначність у визначенні видів процесуального представництва можна пояснити також відсутністю чіткості в правовому регулюванні цього питання. Так, ст. 110 ЦПК «Види представництва» прямо ці види не називає, проте її аналіз дозволяє зробити висновок про наявність двох видів представництва: громадян і юридичних осіб. Статтею 101 ЦПК називається третій вид — законне представництво, яке здійснюється в інтересах недієздатних і обмежено дієздатних осіб, тобто охоплюється, якщо виходити із змісту ст. ПО ЦПК, представництвом громадян
Класифікація, що проводиться за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво, — представництво громадян і представництво юридичних осіб, — має загальний характер і не узгоджується з їх можливою конкретною правосуб'єктністю у цивільному процесі як сторін, третіх осіб із самостійними вимогами чи третіх осіб без самостійних вимог, у справах позовного провадження, заявників та заінтересованих осіб у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження.
Оскільки класифікація спрямована на виявлення тих чи інших ознак процесуального представництва, вона можлива: з підстав виникнення, за способом виникнення, за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво в суді, та за ознаками осіб, котрі його здійснюють14.
З підстав виникнення слід розрізняти законне і договірне представництво. За способом виникнення — добровільне і необхідне (факультативне й обов'язкове). За ознаками осіб, інтереси яких представляють, представництво сторін (позивача і відповідача), третіх осіб (із самостійними вимогами і без самостійних вимог); заявників і заінтересованих осіб; органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій, трудових колективів, які захищають права інших осіб. За ознаками осіб, які здійснюють процесуальне представництво, — представництво, що здійснюється: адвокатами; юрисконсультами та іншими працівниками організацій; уповноваженими профспілок та іншими громадськими організаціями; батьками, опікунами, піклувальниками; співучасниками; громадянами, які допущені судом до представництва конкретної особи по конкретній страві (статті 111, 112 ЦПК).
Договірне (добровільне, факультативне) представництво виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення, трудового договору, членства в громадській організації та з інших підстав. Воно може здійснюватися адвокатами, юрисконсультами та іншими працівниками підприємств, установ, організацій; уповноваженими організацій, яким надано право захищати права й інтереси інших осіб; співучасниками та іншими особами, які допущені судом до виконання функцій представника.
Законне (необхідне, обов'язкове) процесуальне представництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів як спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо. Воно здійснюється батьками, опікунами, піклувальниками (ст. 101 ЦПК)
У судовій практиці поширено здійснення процесуального представництва адвокатами. Можливість функціонування адвокатури для подання юридинної допомоги передбачена ст. 159 Конституції України, а організація і порядок її діяльності визначаються Законом від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» та іншими законодавчими актами.
Відповідно до ст. 1 Закону «Про адвокатуру» адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян і юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокати дають консультації і роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть, подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям, здійснюють правове забезпечення підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності та інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством (ст. 5 Закону).
Справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють у межах повноважень, наданих законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч. 2 ст. 110 ЦПК) — юрисконсульти, інші співробітники або адвокати.
Професійні спілки мають право представляти і захищати інтереси працівників у сфері виробництва, побуту і культури (ст. 246 КЗпП). Конкретизуючи це право професійних спілок стосовно цивільного судочинства, п. 2 ст. 112 ЦПК встановлює, що уповноважені професійних спілок можуть здійснювати процесуальне представництво в усіх справах робітників, службовців, членів колективних сільськогосподарських підприємств, а також інших осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється профспілками.
Уповноваженими професійних спілок виступають особи, які виділяються ними для надання допомоги в захисті прав й інтересів у суді. Ними можуть бути члени профспілок, але, як правило, їх функції здійснюють постійні працівники профспілкових комітетів (консультанти, інспектори та ін.), які мають юридичну освіту і здатні надати членам профспілок кваліфікований правовий захист.
Правом здійснення процесуального представництва в цивільному судочинстві наділені також уповноважені організацій, яким їх статутом чи положенням надано право представляти інтереси членів цих організацій, — у справах членів цих організацій (п. З ст. 112 ЦПК). Такими е громадські організації, якими відповідно до Закону від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» будуть об'єднання громадян, створені для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів (ст. 3). Ними є масові рухи, жіночі, ветеранські організації, організації інвалідів, молодіжні і дитячі організації, наукові, технічні, культурно-освітні, культурно-спортивні та інші добровільні товариства, творчі спілки, земляцства, фонди, асоціації та ін. (ст. 1). Правову допомогу раціоналізаторам і винахідникам подають Товариство раціоналізаторів та винахідників України, його обласні, міські, районні ради. В необхідних випадках відповідна рада виділяє своїх представників для кваліфікованого ведення в суді справи по захисту авторських прав винахідників та раціоналізаторів незалежно від членства їх у цій громадській організації.
Членство в громадській організації само по собі не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього додатково необхідне волевиявлення особи, яка потребує представництва. За відсутності на це згоди уповноважений громадської організації не може бути допущений судом до здійснення функції процесуального представника.
У справах, що виникають з авторських, суміжних, інших прав інтелектуальної власності, процесуальне представництво можуть здійснювати на договірних засадах уповноважені державного підприємства Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП), яке перебуває у сфері управління Державного департаменту інтелектуальної власності, створеного в системі Міністерства освіти і науки України за постановою Кабінету Міністрів України № 601 від 4 квітня 2000 р.
У справах, в яких беруть участь сторонами декілька позивачів чи декілька відповідачів, співучасники можуть доручити ведення справи одному із співучасників (ст. 104 ЦПК). Такий співучасник буде суміщати в одній особі виконання функцій сторони (позивача чи відповідача) і процесуального представника іншого співучасника (п. 5 ст. 112 ЦПК).
Процесуальними представниками сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, можуть бути також особи, допущені судом на їх прохання до участі в справі (наприклад, родичі, співробітники, друзі — п. 6 ст. 112 ЦПК).
Кодекс законів про шлюб та сім'ю України покладає захист прав й інтересів неповнолітніх дітей на їх батьків, які діють без особливих на те повноважень. Уразі одруження неповнолітніх (ст. 16) вони набувають дієздатності в повному обсязі з моменту одруження і здійснюють захист своїх прав самостійно (ст. 60 КпШС). Опікуни і піклувальники мають право і зобов'язані захищати права та інтереси осіб, які перебувають під опікою і піклуванням (ст. 143 КпШС). Трансформуючи ці нормативні правила стосовно цивільного судочинства, ч. 1 ст. 111 ЦПК встановлює, що права і охоронювані законом інтереси недієздатних громадян, громадян, які не мають повної дієздатності, та громадян, визнаних обмежено дієздатними, захищають у суді їх батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники.
У справах осіб, визнаних у встановленому порядку безвісно відсутніми, процесуальними представниками є опікуни, призначені для охорони й управління майном безвісно відсутнього (ст. 19 Цивільного кодексу, ст. 111 ЦПК).
У справі, в якій повинен брати участь спадкоємець померлої чи оголошеної в установленому порядку померлою особи, якщо спадщина ще ніким не прийнята, процесуальним представником виступає опікун, призначений для управління та охорони спадкового майна (ч. З ст. 111 ЦПК).
Законні представники можуть доручити вести справу в суді іншій особі, яку вони обрали як представника (ч. 4 ст. 111 ЦПК).

§ 3. Повноваження процесуального представника
Набуття правосуб'єктності процесуального представника і здійснення його функцій можливе за наявності відповідних повноважень, підтверджених визначеними в ЦПК і належно оформленими документами (статті 113, 114 ЦПК).
Повноваження членів колегіальних органів управління кооперативними організаціями, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями підтверджуються випискою з протоколу засідання належного органу управління, що уповноважив вести справу в суді.
Повноваження працівників підприємств, установ, організацій підтверджуються довіреністю від імені підприємств, установ, організацій; уповноважених профспілок — довіреністю відповідного профспілкового органу; адвокатів — ордером, виданим юридичною консультацією; інших осіб — довіреністю чи усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання (ст. 113 ЦПК). Зазначені документи набувають юридичної сили повноважень на ведення справи в суді за умови належного їх оформлення відповідно до ст. 114 ЦПК. Довіреності громадян посвічуються нотаріально або на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють, або в управлінні будинками, житлово-комунальному підприємстві за місцем проживання; військовослужбовців — у відповідній військовій частині; осіб, які мешкають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор, — у виконавчому комітеті міської, селищної чи сільської ради; осіб, які перебувають на лікуванні, — у відповідному лікувальному закладі. Довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
Письмові довіреності від імені підприємств, установ, організацій видаються за підписом власника чи керівника уповноваженого ним органу з прикладенням печатки підприємства, установи, організації, а від кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій — за підписом посадових осіб, уповноважених статутом (положенням), з прикладенням печатки організації (ст. 114 ЦПК).
Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог; визнання позову; зміни предмета позову; укладення мирової угоди; передачі повноважень іншій особі (передоручення); оскарження рішення суду; подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Право на здійснення представником кожної із зазначених процесуальних дій повинно бути спеціально обумовлено у виданій йому довіреності (ст. 115 ЦПК).
Обсяг повноважень представника визначається при договірному (добровільному) представництві особою, в інтересах якої діє представник (довіритель), у всіх інших випадках — законом чи статутом відповідної організації, положенням про неї.
Повноваження законних представників на ведення справи в цивільному процесі стверджуються: батьків, усиновителів — паспортом, свідоцтвом про народження неповнолітніх дітей, документом про всиновлення; опікунів і піклувальників — посвідчуючим документом органу опіки і піклування, яким є рішення про опіку і піклування, прийняте державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у містах, сільськими, селищними радами (ст. 129 КпШС).
Законні представники мають право вчиняти всі ті процесуальні дії, виконувати які могли б особи, котрих вони представляють, якщо вони мали б цивільну процесуальну дієздатність. Вони можуть без окремих на то повноважень виконувати розпорядчі дії, визначені ст 115 ЦПК, за окремими випадками, передбаченими КпШС України. Стаття 145 КпШС забороняє опікуну, а ч. З ст. 7 Закону України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» батькам і особам, які їх замінюють, без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, зокрема, договори які підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації; відмовлятися від належних підопічному майнових прав, ділити майно, розділяти чи обмінювати житлову площу, видавати письмові зобов'язання тощо. Органи опіки і піклування вправі, якщо це необхідно для захисту прав підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім'я підопічного.
Опікуну і піклувальнику, їх дружинам і близьким родичам забороняється укладати угоди з підопічними. Вони також не вправі представляти осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, при укладені угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами. Опікун і піклувальник не мають права здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою (ст. 146 КпШС). Отже, здійснення процесуальними представниками повноважень в цивільному процесі, визначених ст. 115 ЦПК, повинно узгоджуватися з правилами статей 145, 146 КпШС.
Цивільний процесуальний представник зобов'язаний сумлінно вести справу в суді, користуватися належними йому правами і виконувати цивільні процесуальні обов'язки. Посадові особи підприємств, установ, організацій, а також адвокати, які виконують функцію процесуального представника в цивільному судочинстві, за несумлінне ведення справи несуть дисциплінарну або громадську відповідальність (статті 117 ЦПК, 145 КЗпП, ст. 16 Закону «Про адвокатуру»).

§ 4. Процесуально-правове становище представника в провадженні цивільних справ у суді першої інстанції
Участь процесуального представника в реалізації заінтересованими особами права на порушення цивільної справи в суді
Заінтересовані громадяни і юридичні особи мають право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого чи інших осіб порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (статті 4, 5 ЦПК). Це право може бути реалізоване ними особисто або через представника (ст. 110 ЦПК).
На підставі наданих повноважень процесуальні представники можуть брати участь у реалізації заінтересованими особами права на звернення до суду за захистом шляхом порушення цивільної справи в суді. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби порушення справ у суді позовного провадження — позовна заява, в справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження — заява і скарга. До подачі позовної заяви (заяви, скарги) представник має виконати значну і складну роботу по вивченню матеріалів справи і написанню письмової заяви. Матеріали справи збираються і вивчаються на підставі усних пояснень заінтересованих осіб і поданих ними письмових документів — договорів, посвідчень, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового і особистого характеру, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Згідно зі ст. 6 Закону «Про адвокатуру» адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за 'їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення по процесуальному представництву документами і матеріалами за винятком тих, таємниця яких перебуває під охороною закону, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, а також, виконувати інші дії, передбачені законодавством.
Вивчення матеріалів справи надає можливість процесуальному представникові визначити правову природу справи, наявність необхідних умов для реалізації права на звернення до суду з вимогою на порушення справи, склад сторін, інших осіб, які будуть брати участь у справі, та інших учасників процесу, визначити обставини предмета доказування і коло необхідних доказів для їх підтвердження, зібрати їх та пред'явити до суду разом з позовною заявою, заявою, скаргою.
Позовна заява, заява, скарга виконуються процесуальним представником у письмовій формі, визначеного ст. 137 ЦПК змісту з необхідними додатками і подаються в суд з дотриманням правил родової і територіальної підсудності (статті 123-131 ЦПК), безпосередньо (судді, до канцелярії суду) або опосередковано (надісланням поштою). Ухвала судді про відмову в прийнятті заяви може бути оскаржена представником за наявності у нього на це необхідного повноваження (статті 115,136 ЦПК). З прийняттям заяви порушується цивільна справа в суді і процесуальний представник може виконувати процесуальні дії, передбачені ЦПК і визначені наданими повноваженнями.
Участь процесуального представника в стадії підготовки справи до розгляду
Процесуально-правове становище представника в цій стадії цивільного судочинства дає йому можливість активно сприяти досягненню мети підготовки цивільних справ до судового розгляду, якою є забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи. Процесуальні дії осіб, які беруть участь у справі, а також їх процесуальних представників, здійснюються в основному на вимогу судці як відповідь на його дії. Така взаємозалежність визначається характером існуючих цивільних процесуальних правовідносин цих суб'єктів. Разом з тим процесуальні дії по підготовці цивільної справи до судового розгляду можуть здійснюватися за ініціативою процесуальних представників і спрямовуватися на встановлення обставин, які підлягають з'ясуванню по справі, залучення необхідних доказів і визначення всіх осіб, що братимуть участь у справі, тощо.
Вони мають право порушувати перед суддею питання про сприяння у витребуванні доказів, про забезпечення доказів і позову (ст. ЗО, п. 7 ст. 143, ст. 149 ЦПК), про зміну умов забезпечення позову (ст. 154 ЦПК) та його скасування (ст. 155 ЦПК). Процесуальний представник, за наявності відповідних повноважень, (який захищає відповідача), може використати загальні процесуальні засоби для захисту його прав й інтересів, передбачені статтями 99, 103 та іншими ЦПК, а також спеціальні процесуальні засоби — заперечення проти позову і зустрічний позов, які подаються до суду після ознайомлення відповідачем зі змістом пред'явленого позову і поданими на його обгрунтування доказами. Заперечення проти позову можуть бути подані в письмовій формі за ініціативою відповідача і на пропозицію судді (п. 2 ст. 143 ЦПК).
Для реалізації права на пред'явлення зустрічного позову він має бути втілений у процесуальну форму письмової зустрічної позовної заяви з додержанням щодо змісту вимог статей 137, 138 ЦПК і оплачений державним митом. У цій стадії з метою підготовки справи до судового розгляду процесуальні представники сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають право заявляти судові клопотання про призначення експертизи, проведення місцевого огляду, об'єднання і роз'єднання позовів та вирішення інших питань, необхідних для забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи.
Процесуальна діяльність представника в стадії судового розгляду цивільних справ
Процесуальним забезпеченням участі процесуальних представників у судовому засіданні по розгляду цивільних справ є право на своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи (ст. 90 ЦПК), а також відкладення судом розгляду справи за відсутності відомостей, що їм вручені повістки (ч. 1 ст. 172 ЦПК)
У підготовчій частині судового засідання процесуальні представники можуть спрямовувати свої зусилля на з'ясування можливості розгляду справи в даному судовому засіданні, при даному судці (суддях — при колегіальному розгляді справи) і учасниках процесу; на ознайомлення осіб, інтереси яких вони представляють, з процесуальними правами і обов'язками, порядком і способом їх реалізації та процесуальними наслідками, які можуть настати в разі їх здійснення. З цією метою вони мають право знати склад суду, а також прізвище прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання (ст. 169 ЦПК) і заявляти їм відвід за наявності для цього підстав (статті 18-20 ЦПК). Обов'язок судді роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права (ст. 170 ЦПК), доповнюється правом процесуального представника проконсультувати особу, яку він захищає, про її права, порядок їх реалізації та правові наслідки зазначених дій. Вони можуть заявляти клопотання про витребування від громадян і юридичних осіб, які не беруть участі в справі, необхідного доказового матеріалу, про внесення змін до складу осіб, які беруть участь у справі, про зміну у позовному спорі; подавати заяви про залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державної влади прокурора, зміну неналежних сторін (статті 99,104,109,121 ЦПК). За наявності належних повноважень представник позивача може подавати заяви про зміну предмета позову; повної або часткової відмови від позовних вимог та ін.; представник відповідача — про визнання позову повністю або частково. Представники сторін можуть укласти мирову угоду. Правами позивача наділена і третя особа із самостійними вимогами, а, отже — і процесуальний її представник, за наявності у нього належно оформленого повноваження (ст. 115 ЦПК). При дослідженні в судовому засіданні матеріалів справи, коли сторони та інші особи дають пояснення судові про обставини справи та інші питання, які підлягають розгляду (ст. 180 ЦПК), представник має право ставити їм запитання для уточнення вимог, їх підстав і заперечень, висловлювати свої міркування з приводу питань, що постають у процесі провадження в справі. До початку судового засідання представник має проконсультувати довірителя, щоб останній у поясненнях уникав зайвої деталізації обставин, щоб повідомляв судові тільки правду і називав лише ті факти, які стосуються справи.
Основною ланкою в поясненні виступає реалізація обов'язку сторін та їх процесуальних представників, пов'язаного з доказуванням підстав позову і заперечень проти нього (ст. ЗО ЦПК). Активна участь у доказовій діяльності забезпечується процесуальними правами: при дослідженні показань свідка першим ставити запитання йому (якщо він викликаний за їх ініціативою), вимагати повторного його допиту, призначення очної ставки (ст. 182 ЦПК); бути ознайомленим судом з письмовими доказами, що є у справі, або протоколом їх огляду і дати з приводу їх пояснення (ст. 186 ЦПК); бути ознайомленими з речовими доказами і звернути в разі потреби увагу суду на обставини, пов'язані з їх оглядом, із занесенням до протоколу судового засідання і дати пояснення з приводу їх (ст. 188 ЦПК), бути ознайомленими з протоколами судових доручень (ст. 33 ЦПК), брати участь в огляді на місці речових і письмових доказів і подати свої зауваження на протокол огляду (ст. 189 ЦПК); бути ознайомленими з висновками органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 121 ЦПК) і ставити їм запитання з метою тлумачення і доповнення висновку (ст. 191 ЦПК) тощо.
Процесуальні представники мають право на участь у судових дебатах, з дозволу суду обмінятися репліками (ст. 194 ЦПК). У судових дебатах представники осіб, які беруть участь у справі, підбивають підсумки розгляду судом справи, дають оцінку дослідженим доказам і правову оцінку спірних правовідносин, викладають свої загальні судження з приводу напрямів розв'язання справи по суті — підлягає чи ні задоволенню позов тощо. У промові представник висловлює свою думку щодо розподілу між сторонами судових витрат, про допущення судом негайного виконання, про розстрочку і відстрочку виконання, про забезпечення виконання тощо, а при встановленні судом при розгляді справи порушення законності має право порушити клопотання про постановлення судом окремої ухвали. При проголошенні суддею рішення має право одержати роз'яснення його змісту, порядку і строків оскарження (ст. 212 ЦПК).
В подальшому представник має право подати зауваження на протокол судового засідання і взяти участь у його розгляді в судовому засіданні (статті 200, 201 ЦПК), порушити перед судом питання про виправлення описок і явних арифметичних помилок у рішенні, про постановлення додаткового рішення, про роз'яснення рішення (статті 213-215 ЦПК) і взяти участь в їх розгляді у судовому засіданні.

§ 5. Процесуально-правове становище представника в провадженні по перевірці законності і обґрунтованості судових рішень та зверненні їх до виконання
Участь процесуального представника в стадії апеляційного провадження
Апеляційне оскарження і перегляд рішень і ухвал суду першої інстанції забезпечує їх законність і обгрунтованість, а також захист прав, свобод та Інтересів осіб, які брали участь у справі, та публічних Інтересів шляхом повторного розгляду та перевірки цивільних справ.
Право апеляційного оскарження мають сторони та інші особи, які брали участь у розгляді цивільної справи. Від їх імені апеляційна скарга може бути подана процесуальним представником при наявності відповідних повноважень (ст. 115 ЦПК) у межах встановленого для цього строку (ст. 292 ЦПК). Об'єктом оскарження є рішення і ухвали суду першої інстанції, за винятком тих, заборона яких в оскарженні передбачена законом (рішення з виборчих і адміністративних правовідносин — статті 243, 2435, 24310, 24315, 24320, 248 ЦПК; ухвали, які не підпадають під визначення ст. 291 ЦПК).
Для реалізації повноважень на апеляційне оскарження процесуальний представник подає апеляційну скаргу в письмовій формі визначеного ст. 293 ЦПК змісту, підписану ним з доданням до неї документа, який посвідчує наявність у нього таких повноважень.
При написанні скарги особлива увага приділяється повноті її обґрунтування: в чому полягає неправильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон, яким спростовується рішення; зазначаються нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи і заперечення проти доказів, коли суд першої інстанції необґрунтоване відмовив у їх прийнятті, або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами. Наводиться перелік використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції. Чітко і повно має бути сформульовано прохання до апеляційного суду.
Все це має значення, так як при розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ст. ЗОЇ ЦПК).
Від наявності наділених повноважень представник, який подав скаргу, може доповнити, змінити чи відмовитися від неї (ст. 298 ЦПК). Процесуальний представник співучасників і третіх осіб може реалізувати надані йому повноваження про приєднання до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали (ст. 297 ЦПК).
Процесуальні представники інших осіб, які брали участь у справі, мають право подати у встановлений строк пояснення або заперечення на апеляційну скаргу як до суду першої інстанції, рішення якого оскаржено, так і до суду апеляційної інстанції.
Представники сторін та інших осіб, які беруть участь у справі мають право одержати від апеляційного суду повідомлення про час і місце судового засідання по розгляду справи (ст. 300 ЦПК) і взяти в ньому участь.
Представник особи, яка подала скаргу, має право дати на неї пояснення, а представники всіх осіб, які беруть участь у справі — виступити у дебатах (ст. 302 ЦПК).
У суді апеляційної інстанції сторони мають право укласти мирову угоду, незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу (ст. 304 ЦПК). їх представники можуть вчинити такі дії при наявності на це від сторін належних повноважень. Вони мають право на участь в розгляді апеляційної скарги, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи (ст. 316 ЦПК) та користуються іншими правами, передбаченими для осіб, які беруть участь у справі (статті 98, ЗО, 18, 19, 35 тощо ЦПК).
Діяльність процесуального представника в стадії касаційного оскарження судових рішень і ухвал
Касаційне оскарження і перевірка законності судових рішень і ухвал, які набрали законної сили, є важливою процесуальною гарантією захисту прав осіб, які беруть участь у справі. Право касаційного оскарження процесуальні представники можуть реалізувати за наявності на це повноваження від вказаних осіб подачею касаційної скарги у письмовому вигляді, за формою і змістом, передбаченими ст. 322 ЦПК. А представники співучасників і третіх осіб можуть реалізувати їх право на оскарження приєднанням до касаційної скарги, поданою особою, на стороні якої вони виступають. Касаційна скарга може бути подана на ті рішення і ухвали, що підлягають оскарженню (ст. 320 ЦПК).
Залежно від характеру помилки, допущеної судом першої інстанції, представник у касаційній скарзі може ставити питання про усунення її шляхом скасування, зміни рішення чи постановлення нового рішення. Вимога про скасування ставиться тоді, коли рішення незаконне. Вимога про зміну чи постановлення нового рішення ставиться тоді, коли немає потреби збирати або додатково перевіряти докази, а обставини справи повно і правильно досліджені судом першої інстанції, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права (ст. 340 ЦПК). В цьому разі аргументація підстав для скасування, зміни або постановлення нового рішення завершується відповідно до п. 6 ст. 322 ЦПК проханням представника, яка формулюється у межах повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. 334 ЦПК. До касаційної скарги додаються також їх копії з додатковими матеріалами, у кількості примірників відповідно до числа осіб, які брали участь у справі.
До оригіналу касаційної скарги додається й документ про сплату державного мита. Підписується касаційна скарга особою, яка оскаржує рішення, або її процесуальним представником, котрий має додати до неї документ, що підтверджує його повноваження. Подача представником касаційної скарги здійснюється через суд першої інстанції, рішення якого оскаржується (ст. 323 ЦПК). При виявленні недоліків касаційної скарги вона залишається за ухвалою судді без руху, про що повідомляється представник, котрому пропонується у визначений строк усунути недоліки.
Прийняття судом скарги породжує певні процесуально-правові наслідки — виникає процес у цій стадії: представник особи, яка бере участь у справі, може виконувати дії, використовуючи процесуальні засоби для захисту суб'єктивних прав і законних інтересів, у тому числі має право на одержання повідомлення від суду про день, час і місце розгляду касаційної скарги.
Цивільним процесуальним засобом реалізації права на оскарження виступає заява співучасників і третіх осіб про приєднання до касаційної скарги. Заява про це подається у письмовій формі довільного змісту і державним митом не оплачується (ст. 326 ЦПК). Але заява представника про приєднання співучасника чи третьої особи до касаційної скарги вважатиметься такою, коли збігатиметься з нею за правовими підставами і правовими наслідками. Приєднання до касаційної скарги можливе поданням заяви до суду в межах строку на касаційне оскарження.
Представник особи, який подав касаційну скаргу, може доповнити, змінити її або відмовитися від неї за наявності у нього повноваження на це від особи, яку він представляє (статті 115, 327 ЦПК). Встановлений ЦПК процесуальний порядок касаційної перевірки рішень і ухвал суду першої інстанції забезпечує особам, які беруть участь у справі, та їх представникам можливість брати активну участь у засіданні суду касаційної інстанції. Позивач або його представник вправі відмовитися від позову або укласти з відповідачем мирову угоду. Таким правом може скористатися і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги. Право представників на виконання зазначених процесуальних дій має бути спеціально обумовлено в наданому йому документі, що підтверджує його повноваження.
Права процесуального представника в провадженні по перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами
Процесуальні представники сторін й інших осіб, які беруть участь у справі, можуть здійснювати процесуальну діяльність у цій стадії на підставі загальних повноважень, а для порушення провадження про перегляд рішення за нововиявленими обставинами необхідно, щоб про це було конкретно зазначено в документі, що підтверджує повноваження представника. Пред'явлена вимога на порушення провадження в цій стадії матиме бажані результати, коли в наявності будуть нововиявлені обставини, перелік і зміст яких визначений ст. 3472 ЦПК, та коли така вимога буде втілена у формі письмової заяви, поданої за підсудністю у встановлений тримісячний строк (ст. 3473 ЦПК). З прийняттям судом заяви до свого провадження процесуальні представники осіб, які беруть участь у справі, набувають права виконувати процесуальні дії на захист суб'єктивних прав таких осіб. Оскільки перевірку судового акта у зв'язку з нововиявленими обставинами здійснює той суд, рішення, ухвала, постанова якого і переглядається, (а за винятковими обставинами — Верховний Суд України — ст. 3474 ЦПК), то процесуальний порядок перегляду і процесуальне становище осіб, котрі беруть участь у справі, та їх представників є таким, яким воно встановлено для тієї стадії, що закінчилася прийняттям належного акта, який став об'єктом перегляду цим способом, з урахуванням його особливостей.
Процесуальні представники осіб, які беруть участь у справі, але не подали заяви на порушення провадження про перегляд судових рішень, ухвал, у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, можуть вступить у процес по справі в даній стадії і здійснювати представництво та захист таких осіб. Гарантією для цього є право на одержання повідомлення від суду про час і місце засідання суду по перегляду судового рішення. Право на вступ у процес по справі реалізується поданням заяви в письмовій формі, встановленого ст. 3475 змісту. З вступом у процес вони можуть реалізовувати передбачені ЦПК процесуальні засоби захисту прав і законних інтересів таких осіб.
Участь процесуального представника у стадії звернення рішення суду до примусового виконання (глава 44, статті 348-355 ЦПК)
Представник стягувача і суб'єктів захисту прав інших осіб може вчиняти процесуальні дії, які входять до змісту стадії звернення рішення суду до примусового виконання за наявності відповідних повноважень від таких осіб та з дотриманням встановленого ЦПК порядку. Він може звертатися до суду, що постановив рішення про видачу виконавчого листа на його примусове виконання, а також про видачу дубліката, загубленого оригіналу виконавчого листа, взяти участь у розгляді судом такої заяви та оскаржити ухвалу суду з питань видачі дубліката (ст. 353 ЦПК).
Представник стягувача має право подати заяву про поновлення процесуального строку пред'явлення виконавчого листа до виконання до суду, який постановив рішення, або до суду за місцем виконання, взяти участь у розгляді судом заяви і оскаржити ухвалу суду про роз'яснення рішення (ст. 215 ЦПК). Він може відмовитися від примусового виконання (ст. 352 ЦПК), подати заяву про оголошення розшуку боржника чи дитини (ст. 355 ЦПК) та порушити питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в Україні (ст. 427 ЦПК).
Представник боржника може подати до суду заяву, який постановив рішення про відстрочку або розстрочку його виконання чи про зміну способу і порядку виконання (ст. 351 ЦПК). Він може подати заяву про повернення виконання, взяти участь у розгляді заяви та оскаржити ухвалу суду з питань повороту виконання (ст. 421 ЦПК).
Представники сторін — укласти мирову угоду в процесі виконання рішення, подати до суду заяву про її затвердження та взяти участь у судовому засіданні по її розгляду (статті 179, 352 ЦПК).

§ 6. Представництво в цивільному процесі іноземних держав
Реалізація громадянами і юридичними особами права на судовий захист в іноземних державах забезпечується наданою законом можливістю ведення ними справи в цивільному процесі особисто або через представника.
Представництво — врегульована законом діяльність однієї особи від імені й в інтересах іншої особи в цивільному судочинстві. Правове регулювання представництва в цивільному процесі країн СНД, в яких прийняті нові ЦПК, характеризується спільними положеннями, властивими для ЦПК України, за окремими винятками. Так, ЦПК Білорусії визначає, що справи Республіки Білорусь і її адміністративно-територіальних одиниць ведуть у суді уповноважені державних органів (ст. 71), а від імені організацій, які не є юридичними особами, справи в суді ведуть їх керівники або представники керівників (ч. 4 ст. 70). Представниками сторін та третіх осіб можуть бути також особи, призначені судом у випадках: відсутності представника у недієздатної сторони або третьої особи; відсутності представника у відповідача, місце проживання (перебування) якого невідоме; коли представник не вправі вести справу з підстав, установлених Кодексом про шлюб і сім'ю Республіки Беларусь; в інших установлених законом випадках. Повноваження представників, призначених судом, оформляються ухвалою (ст. 77).
ЦПК Республіки Казахстан передбачено, що представникам в суді не може бути також особа, котра по даній справі надає або раніше надавала юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам представляемого, або брала участь як суддя, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, свідок чи понятий, а також якщо вона перебуває в родинних відношеннях з службовою особою, яка брала участь у розгляді справи (п. З ст. 60).
Аналогічно це питання вирішено ЦПК Азербайджанської Республіки (ч. З ст. 71) з доповненням, що особи, які беруть участь у справі, можуть заявити відвід представнику, який вирішується в установленому порядку. В окремій нормі ЦПК (ст. 75) вирішено питання про припинення повноважень представника. Особа, яка приймає участь у справі, може в будь-який час відкликати доручення; уповноважений представник може в будь-який час припинити договірні відносини, відмовитися від доручення. У випадках припинення повноважень представника в установленому законом порядку, особа, яка бере участь у справі, повинна негайно довести про це суд або замінити представника, що вибув, іншою особою.
Представництво в цивільному процесі Болгарії полягає в тому, що процесуальні права і обов'язки сторони від її імені вчинює інша особа або здійснює вчинені щодо неї процесуальні дії.
Представництво можливе на підставі закону і доручення. При законному представництві повноваження представника на участь в цивільному процесі визначаються законодавством чи адміністративним актом. Це представництво недієздатних і обмежено дієздатних громадян батьками, опікунами, піклувальниками.
Неповнолітні й обмежено дієздатні вчиняють в судочинстві дії особисто, але за згодою на те їх батьків або піклувальників. Для ведення неповнолітнім особисто справи з трудових правовідносин згоди батьків не потрібно. Осіб, які зникли безвісно і оголошені відсутніми, представляють відповідно призначені судом їх представники і введені у володіння спадкоємці. Осіб, місце проживання яких невідоме, представляють спеціально призначені судом особи. Якщо інтереси довірителя і представника суперечливі, суд призначає особливого представника. Представництво юридичних осіб здійснюється в порядку, визначеному в законах, їх статутах й інших установчих актах
Договірне представництво здійснюється на розсуд особи, інтереси котрої представляються, на підставі виданого нею доручення, яким визначається обсяг представницької влади. Це — представництво адвокатів, юрисконсультів юридичних осіб та інше.
Процесуальне представництво можуть здійснювати: адвокати; батьки, діти і подружжя; юрисконсульти та інші посадові особи організацій, підприємств, установ; інші особи, передбачені законом; професійні спілки та їх органи, які можуть представляти робітників і службовців (ст. 20 ЦПК).
Повноваження представників підтверджується дорученням, виконаним в письмовій формі й підписаним стороною, або вираженим усно в судовому засіданні і внесеним до протоколу.
Доручення може надати повноваження на ведення конкретної справи чи вчинення окремих процесуальних дій або має загальний характер — надавати право на вчинення всіх процесуальних дій в цивільному судочинстві, в тому числі для одержання депонованих витрат і вчинення передовіри.
Для пред'явлення позову про встановлення громадянського стану, в тому числі позову, який випливає з шлюбних відносин, а також для вчинення процесуальних дій на відмову від позову, зменшення його, для визнання позову і укладення мирової угоди, одержання грошових сум й інших цінностей необхідно, щоб в дорученні були прямо виражені на це повноваження.
Законний представник може пред'явити будь-які позови від імені недієздатної особи і відповідати за позовом, пред'явленим до нього. Однак вчинення дій, які вимагають спеціальних повноважень (по розпорядженню предметом позову), має бути схвалено судом. Повноваження представника іноземця визначаються вітчизняним законодавством іноземця.
Доручення має силу до закінчення справи у всіх судових інстанціях, якщо інше не обумовлено. Особа, яка видала доручення (довіритель), має право в будь-який час скасувати його, повідомивши про це суд, однак вказане не зупиняє розгляд справи. Всі дії, законно вчинені представником до скасування доручення, залишаються в силі (статті 21, 23 ЦПК).
Правове регулювання представництва в цивільному процесі Угорщини передбачено главою 5 ЦПК (§§ 66-74).
Для вчинення окремих процесуальних дій, якщо законом не передбачено інше, замість сторони в процесі може виступати представник, уповноважений стороною або її законним представником. Повноваження представника може бути надане кільком особам і бути реалізованим кожною з них, проте кожна процесуальна дія може бути вчинена тільки одним з них. При наявності розбіжностей в заявах або діях представників суд розглядає їх як розбіжності в заявах або діях самої сторони.
Право на виконання функцій представника надане широкому колу осіб. Представниками сторін у цивільному процесі можуть виступати: а) родичі сторони (рідні по прямій лінії та їх подружжя, названі (прийомні) батьки, названі діти, брат, сестра, подружжя, наречений і наречена, родичі по прямій лінії подружжя, брати і сестри подружжя, а також подружжя братів і сестер); б) процесуальний співучасник сторони, законний представник або представник процесуального співучасника; в) адвокат або юридична консультація; г) працівник підприємства (установи, заводу тощо) у справах, які виникли у зв'язку з підприємством, підпорядкованим або піднаглядним органами, а також органами, які здійснюють нагляд за підприємством; юрисконсульт (юридичний референт) підприємства — також у тих справах, по яких він або підприємство уповноважуються на представництво окремим нормативним актом; д) професійна спілка у справах своїх членів; е) член або працівник кооперативу чи вищестоящого органу, який має повноваження на ведення справ, що стосуються кооперативу; є) працівник у справах, які виникли в зв'язку з кустарною діяльністю, конторою, кабінетом, магазином, майстернею свого роботодавця.
У справах, підвідомчих цивільному судочинству, представництво адвокатом не є обов'язковим. Юрисконсульт (юридичний референт) підприємства володіє правовим становищем адвоката.
Здійснювати представництво можуть тільки дієздатні особи. Не можуть бути представниками сторін: особи, які не досягли 18-річного віку; особи, позбавлені в правах вироком суду, який набрав законної сили; особи, над якими була встановлена опіка (піклування) рішенням суду, що набрало законної сили.
Повноваження представника підтверджуються письмовою довіреністю, а усна — заноситься в протокол. Оригінал чи копія письмової довіреності додається до матеріалів справи. Письмова довіреність має бути оформлена як офіційний або приватний документ відповідно до вимог §§ 195-198 ЦПК Угорщини.
Довіреність, видана адвокату і підписана стороною власноручно, нотаріального посвідчення не потребує. Довіреність, видана за кордоном, має бути оформлена як офіційний документ або як приватний завірений документ і посвідчена (легалізована) угорським дипломатичним представництвом, компетентним за місцем оформлення. Засвідчений угорський переклад довіреності, виконаної іноземною мовою, пред'являється на вимогу суду.
Повноваження представника може бути видано на вчинення окремих процесуальних дій або на ведення справи. Останні поширюються на будь-які заяви й дії, пов'язані зі справою, в тому числі і на пред'явлення зустрічного позову, на вжиття заходів по забезпеченню позову, на виконавче провадження, а також на позови, які пред'являються під час такого провадження, на одержання коштів або речей, які є об'єктом спору, а також судових витрат.
Представник, який не є адвокатом, може передоручити свої повноваження тільки адвокату або юридичній консультації. Якщо представником виступає адвокат або юридична консультація, вони можуть замінити себе іншим адвокатом чи юридичною консультацією.
Юридична особа може визначити своєму представникові повноваження, які надають йому взагалі право на ведення справ у суді — загальна довіреність. Загальна довіреність має бути подана в суд для реєстрації. Зареєстрована в суді, вона замінює особливі довіреності по окремих справах.
Повноваження представника припиняються в разі їх відміни, відмови від них чи внаслідок смерті однієї із сторін. При відміні загальної довіреності або про відмову від неї також необхідно заявити в суд.
Важливою новелою в регулюванні представництва в цивільному процесі Угорщини є правило § 74 ЦПК, згідно з яким у випадку, коли недієздатна сторона чи юридична особа не має законного представника, або ж безвісно відсутня сторона не має представника, суд призначає їй офіційного представника. На нього, якщо закон не передбачає іншого, поширюються положення, що регулюють правове становище представника, уповноваженого стороною, з тією лише різницею, що офіційний представник не має права без окремого повноваження, наданого судом, одержувати гроші або речі, що є предметом спору. Він може укласти мирову угоду, визнати спірне право або відмовитися від нього тільки в тому випадку, коли це робиться в інтересах захисту сторони, яку він представляє.
Суд, як правило, пов'язаний клопотаннями і юридичними заявами сторін та їх представників. Але відмова сторони від прав, котра явно суперечить її справедливим інтересам, не враховується судом навіть в тому випадку, якщо сторона зберігає відмову, не зважаючи на інформацію і роз'яснення, зроблені судом. Це стосується також визнання права і укладення мирової угоди (§ 4 ЦПК Угорщини)
В цивільному процесі Румунії сторони у справі також можуть здійснювати свої процесуальні права і виконувати обов'язки особисто або за допомогою інших осіб — представників.
Виділяється законне або необхідне представництво, яке у передбачених законом випадках є обов'язковим, та договірне (добровільне), що виникає на підставі добровільно укладеної угоди (договору).
Представництво юридичних осіб здійснюють їх керівні органи (управління), які можуть доручити ведення справ у суді іншим особам, як правило, юрисконсультам юридичних відділів таких осіб, які пов'язані з ними трудовим договором.
Договірне представництво громадян здійснюється переважно адвокатами, але сторони можуть доручити ведення справи в цивільному процесі іншим особам, які можуть давати висновки у справі тільки через адвокатів. Це правило не поширюється на осіб, які мають науковий ступінь доктора права і ліцензіата права, для здійснення ними представництва свого подружжя та родичів до четвертого ступеня споріднення. Участь адвоката в таких випадках не обов'язкова.
Повноваження представника на участь в цивільному процесі у справі підтверджуються дорученням, виданим за встановленими законом формою і змістом. Представницькі повноваження адвоката підтверджуються ордером, що видається відділом юридичної допомоги, в якому він працює.
Повноваження юрисконсульта підтверджуються ордером, що видається завідуючим юридичного відділу організації, а там, де цей відділ відсутній, — керівником юридичної особи.
Обсяг повноважень представника визначається зазначеними документами: довіреністю, ордером. Йому може бути надано право здійснювати від імені сторони всі процесуальні дії або окремі з них, брати участь у всіх стадіях процесу чи тільки в деяких з них. Для вчинення окремих дій мають бути надані спеціальні повноваження, які оформляються у вигляді застереження в довіреності, зокрема, для визнання позову, відмови від нього, укладення мирової угоди тощо. Але без їх наявності представник може вчиняти дії, невиконання яких в строк може призвести до втрати прав сторони, в присутності такої сторони.
Представник може відмовитися від здійснення представництва, а довіритель — відкликати доручення, про що повідомляються відповідно довіритель і представник
В цивільному процесі Польщі (статті 86-97 ЦПК) представництво сторін і третіх осіб можуть здійснювати: адвокат, співучасник у справі, особа, яка управляє майном або інтересами сторони, а також особа, пов'язана зі стороною правовідносинами доручення, якщо предмет спору входить в обсяг цього доручення; батьки, подружжя, брати, сестри та інші особи.
Представниками юридичних осіб можуть бути юрисконсульт чи інший уповноважений працівник такої особи. У справах про встановлення батьківства і стягнення аліментів представником може бути уповноважений адміністративного органу чи громадської організації (ст. 87 ЦПК). У справах за вимогами працівників з трудових правовідносин і відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на підприємстві чи професійного захворювання, процесуальним представником працівника може бути також уповноважений профспілки (ст. 459, § 1 ст. 466 ЦПК).
Представництво, засноване на законі, здійснюють батьки, опікуни і куратори стосовно осіб, які не мають дієздатності. Але батьки не можуть здійснювати представництво у справах, які виникають з правовідносин між дітьми або дітьми і одним з батьків, за винятком справ про стягнення коштів на утримання і виховання дитини від другого з батьків. В таких випадках опікунський суд призначає дитині куратора. Представництво дитини, яка не перебуває під владою батька, здійснюють опікуни, за винятком справ, зазначених вище, по яких представництво батьків неможливе. Для осіб у справах про визнання особи недієздатною призначається тимчасовий представник, процесуальне становище якого аналогічне кураторові.
Представництво адвоката, юрисконсульта, інших осіб грунтується, як правило, на договорі з довірителем, яким виступає сторона чи третя особа, що беруть участь у справі, або їх законний представник, які надають повноваження вести в цивільному процесі їх справу чи вчиняти окремі процесуальні дії. Обсяг і характер повноважень представників залежить від волі таких сторін і третіх осіб, визначається у виданій довіреності, виконаній письмово і належно оформленій. Для вчинення процесуальних дій по розпорядженню об'єктом спору і процесу (визнання позову, відмова від нього, укладення мирової угоди) повноваження представника мають бути обумовлені в документі. Повноваження представника може бути відкликане особою, яка його видала. В цивільному процесі при участі одночасно сторони і її представника сторона може виправити дію представника чи відкликати подану ним заяву (ст. 93 ЦПК)
Інститут представництва в цивільному процесі Китайської Народної Республіки, врегульований статтями 49-54 ЦПК КНР, має свої особливості і багато спільних положень з представництвом, врегульованим законодавством Болгарії, Угорщини та інших країн. Справи недієздатних осіб ведуть в цивільному процесі їх законні представники. При їх відсутності народний суд призначає таких. Якщо наявні законні представники ухиляються від виконання обов'язків, суд призначає одного з них. Сторони, законні представники, законно довірені особи можуть доручити участь у справі одній-двом особам. Близькі родичі, адвокати, громадські організації й особи, які рекомендовані за місцем знаходження сторін, а також інші громадяни, допущені народним судом, можуть бути призначені довіреними особами у справі.
На підтвердження наданих повноважень представник подає до суду довіреність, підписану довірителем або завірену його печаткою. В дорученні мають бути чітко зазначені зміст і сфера повноважень представника. Для вчинення дій на визнання позову, відмови від нього або зміну предмета позовних вимог, укладення мирової угоди, пред'явлення зустрічного позову чи оскарження до суду вищого рівня представник повинен отримати спеціальні повноваження.
Довіреність про надання повноважень китайськими громадянами, які проживають за кордоном, своїм представникам повинні бути посвідчені консульствами КНР в країнах проживання китайських громадян, а при відсутності таких — посвідчуються патріотичними емігрантськими організаціями.
У випадках зміни повноважень або відмови від повноважень представника в цивільній справі сторона зобов'язана письмово повідомити про це народний суд, а останні — сповісти про це другу сторону.
Адвокат, який виконує повноваження представника, може згідно з чинним законодавством знайомитися з матеріалами справи, яка розглядається, за винятком тих, що містять державну таємницю або стосуються інтимних сторін життя осіб, які беруть участь у справі, таємниця яких забезпечується. З дозволу суду з матеріалами справи можуть знайомитися інші довірені особи, за винятками, зазначеними вище для адвокатів.
Особа у справі про розірвання шлюбу, яка має представника, не позбавляється обов'язку бути присутньою в суді, за винятком, коли вона не в змозі виражати свою волю. У випадках, коли позивач не має можливості бути присутнім в суді в силу особливих обставин, він повинен подати до суду про це письмову заяву
Представництво в цивільному процесі Франції здійснюється: на підставі договору — адвокатами і повіреними; на підставі закону — батьками, опікунами і піклувальниками стосовно неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під їх опікою чи піклуванням. Батьки, які здійснюють сумісно батьківську владу, визнаються законними представниками, а якщо батьківську владу здійснює один з них, то він і визнається законним представником. Неповнолітній, який одружився або якому виповнилося 16 років, може бути звільнений за заявою батьків, одного з них чи сімейної ради від батьківської влади суддею по опіці (статті 389, 476 Цивільного кодексу Франції). Звільнений від батьківської влади неповнолітній стає здатний, подібно повнолітньому, до всіх дій громадянського життя (статті 481, 488 ЦК), а, отже, і особисто вести справу в суді.
Представництво інтересів осіб, над якими встановлена опіка, здійснюють опікуни (ст. 492 ЦК), а над якими призначено піклування — піклувальники (ст. 508 ЦК).
Представництво сторін і третіх осіб в цивільному процесі Франції широко здійснюється адвокатами і повіреними. Адвокат виконує як консультативну функцію — висловлює свою думку, надає поради, так і захисну — здійснює захист прав та інтересів свого довірителя в процесі у справі, виступає від його імені. Повірені — державні службовці, допоміжні працівники органів юстиції, які представляють сторін. Ведення справи в Цивільному трибуналі й апеляційному суді відбувається обов'язково за їх участю.
Відносини між представниками і довірителями грунтуються на цивільному договорі доручення (статті 1984-2007 ЦК Франції), який виникає після добровільного взяття на себе адвокатом виконання функцій процесуального представника за відповідну винагороду.
Повноваження представника може бути загальним і разовим (спеціальним), в межах яких він може виконувати процесуальні дії. Загальне може поширюватися на ведення всіх справ довірителя у всіх стадіях цивільного процесу. Разове — тільки на ведення конкретної справи чи справ лише в суді першої інстанції.
Представник зобов'язаний виконати доручення, яке він взяв на себе, і відповідає за збитки, котрі можуть мати місце внаслідок його невиконання умисно чи через недбалість, яку він допустив у своїй діяльності. Він відповідає і за передоручення ведення справи іншій особі, якщо не мав на це повноваження
Довіритель зобов'язаний виконати обов'язки перед довіреним, сплатити винагороду, повернути зроблені ним витрати.
Представництво припиняється достроково відкликанням доручення довірителем та відмовою довіреного від доручення.
Повноваження (мандат) представника може поширюватися на всі процесуальні дії, які має право вчиняти сторона чи третя особа в цивільному процесі у справі в судах Франції.
В цивільному процесі Англії функції процесуального представника, надання юридичної допомоги і захист прав й інтересів сторін здійснюється адвокатами — соліситорами і баристерами. Баристери здійснюють правозаступництво і наділені правом виступати у всіх цивільних справах в судах всіх інстанцій, а в Палаті лордів, в Апеляційному і Високому судах це право належить виключно їм. Вони ведуть консультативну роботу, пов'язану з підготовкою справи до розгляду, дають висновки з приводу повноти процесуальних паперів, обргунтовують необхідність внесення до них змін і доповнень, а також вчиняють інші дії, виходячи з встановленого ними предмета доказування і сукупності доказів, які вони мають доводити в судовому засіданні. Також вирішують питання про те, як буде здійснюватися доказування. При використанні показань свідків баристер знайомиться з їх змістом, а якщо свідок не може прибути до суду, він порушує питання про допит такого свідка за місцем проживання.
Соліситори перебувають при судах і представляють сторін в процесі. Вони беруть участь в цивільному процесі не у всіх судах, а в розгляді цивільних справ судами графств, магістратськими судами, у деяких справах, що розглядаються Судом Корони, та у справах про банкрутство у Високому суді. Соліситори проводять підготовку справи до розгляду, для чого спілкуються із сторонами, опитують свідків, збирають докази, складають процесуальні папери, надсилають баристеру копії всіх матеріалів у справі й готують підсумкову записку про проведені підготовчі дії у справі. Проте вони мають обмежене право на публічні виступи в судах.
Повноваження соліситора в цивільному процесі визначається дорученням заінтересованої особи, на підставі якого виникають договірні відносини між ними (довірителем і представником), які регулюються нормами договірного права.
Повноваження на ведення цивільної справи баристер одержує не на підставі договору з довірителем, вони передаються йому соліситором шляхом короткого викладення змісту справи. Прийняття баристером доручення означає перехід до нього всіх повноважень сторони на вчинення всіх процесуальних дій, визначених законом для таких осіб і їх процесуальних представників. За виконання доручення баристер одержує гонорар від фірми соліситорів.
Баристери не несуть відповідальність за допущену ними недбалість, оскільки позови такого виду можуть грунтуватись лише на договорі, баристер же укладати його з клієнтом не може. З цих причин баристер не може допитувати свідка, а також консультуватися з ним у відсутності соліситора.
Представництво недієздатних осіб в цивільному процесі Англії має свої особливості. Воно поширюється на неповнолітніх (віком до 13 років) і психічно хворих осіб, які за станом здоров'я не можуть здійснювати управління своїми справами і розпоряджатись своїм майном. Оскільки недієздатні особи не можуть особисто представляти свої інтереси, їх в цивільному процесі захищає «найближчий друг» таких осіб — батьки, опікуни, а психічно хворих — адміністратори їх майна. Коли ж такі особи відсутні або не бажають вести справу в інтересах недієздатної особи, дані обов'язки виконує державний соліситор.
Батьки, опікуни, адміністратори не є стороною у справі недієздатних. Але якщо вони можуть бути такою особою (співвиконавцем), то особисте ведення ними справи недієздатних не допускається, а можливе лише через соліситорів. Для цього останній подає до суду виражену в письмовій формі згоду батька, опікуна чи адміністратора на свою участь в процесі у справі і документ (сертифікат), який підтверджує, що такі особи (батько, опікун, адміністратор) не мають в судовому процесі інтересу, який би суперечив інтересу недієздатної особи.
Представники недієздатних можуть реалізовувати їх права. Але будь-які угоди стосовно позову від імені недієздатного без схвалення суду недійсні. Розпорядження сумами, стягнутими в інтересах недієздатних, можливе лише у відповідності з тими вказівками, які дав суд. Твердження, наявні в позовній чи зустрічній позовній заяві, не вважаються прийнятими недієздатними з тієї підстави, що на них не надійшло заперечення. Проти недієздатної особи не може бути постановлене заочне рішення. Зазначені гарантії передбачені для захисту прав та інтересів недієздатних осіб в цивільному процесі Англії.
Представництво в цивільному процесі США в основному побудоване на положеннях, властивих представництву Англії, і здійснюється: стосовно недієздатних осіб — батьками, опікунами, іншими особами, які наглядають за неповнолітніми І психічно хворими людьми {законне представництво), стосовно Інших осіб за договором доручення — адвокатами, поділ яких залежно від виконуваних функцій, що має місце в Англії, в США відсутній
Адвокати можуть здійснювати всі види юридичної допомоги І представництво в цивільному процесі через юридичні контори або юридичні відділи в державних установах І приватних структурах
Наявність у США федеральної судової системи І судової системи в штатах, самостійне функціонування кожної системи з Істотними відмінностями в правовому регулюванні визначили неоднозначність правового становища адвоката в судочинстві в цивільних справах як в однотипних судах окремих штатів, так І у федеральних Загальним для них є те, що повноваження адвокатів в цивільному процесі визначається договором доручення, укладеним з довірителем на ведення цивільної справи в суді В ньому встановлюється обсяг І характер повноважень для представника, Інші права І обов'язки сторін договору.
Наявність договору доручення надає адвокату (представнику) повноваження вчиняти від Імені довірителя всі процесуальні дії, які може вчиняти сам довіритель як сторона, яка бере участь в конкретній цивільній справі.

Посилання до глави 8
1 Ватман Д П Елизаров В А Адвокат в гражданском процессе — М , 1969 — С 15 Шерстюк В М Судебное представительство по гражданским делам — М , 1984 — С 38-42
2 Штефан М Й Представництво адвоката в цивільному процесі Англії / В кн Сучасні системи адвокатури — К 1993 —С 124-127
3 Гражданский процесе — М 1993 — С 77-78
4 Шакарян /ИСК вопросу о понятии и составе лиц участвующих в гражданских делах // Труды Всесоюз юрид заоч ин-та —1970 —Т 16 —Ч 2 —С 182
5 Викут МАО правовой природе участия судебных представителей по граждан ским делам // Основы гражданского законодательства и Основы гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик — Саратов, 1980 — С 144-145
6 Гражданский процесс — М , 1993 — С 119
7 ШтутІнЯ Л Лекції з радянського цивільного процесу — К , 1954 — С 121
8 Советский гражданский процесс — М , 1989 — С 100
9 Цивільне процесуальне право України —Харків, 1999 —С 121
10 Гражданский процесс — М , 1972 — С 96 11 Курс советского гражданского процессуального права — Т I — М , 1981 — С 305
12 Советский гражданский процесс — М , 1978 — С 97-98
13 Кочергин П Краткий курс русского гражданского процесса — К, 1915 — С 36
14 Штефан М И Дрижчаная Е Г, Гусев Е В Представительство граждан в суде — К, 1991 Сучасні системи адвокатури // За ред О Д Святоцького — К, 1993