§ 1. Поняття, види і структура норм цивільного процесуального права
Нормами цивільного процесуального права є встановлені державою України загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах загальними судами та визначають систему процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).
Норми цивільного процесуального права характеризуються такими ознаками:
1) встановлюються тільки державою. Санкціонованих норм в цивільному процесуальному законодавстві немає;
2) є загальнообов'язковими для всіх осіб на території України: органів, юридичних і службових осіб, для суду, учасників цивільного процесу — осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які не беруть участі у справі. Вони визначають обов'язкові правила розгляду і вирішення цивільних справ судом, його компетенцію, суб'єктивні процесуальні права і обов'язки учасників процесу та інших осіб, умови і процесуальну форму їх реалізації;
3) мають загальний характер, є правилами поведінки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин численного застосування. Конкретні за змістом норми цивільного процесуального права спрямовуються до багатьох адресатів і розраховані на типовий варіант поведінки — є правилами застосування одного масштабу до різних осіб;
4) забезпечуються виконанням різними правовими засобами, в тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і відповідальності; 5) спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства по захисту ' прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством. ,
Для правильного розуміння закріплених в нормі правил поведінки, розкриття їх особливостей, точного їх застосування і дотримання, вони класифікуються: за змістом, за сферою застосування, за методом впливу на поведінку правомочних осіб.
За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, сторін, третіх осіб, інших учасників процесу. Такими будуть норми статей 99, 103, 107, 108, 140, 143 ЦПК та ін. Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства, формулюють принципи процесу та його інститути, мають визначення цивільних процесуальних понять: ст. 27 ЦПК — доказів, ст. 84 ЦПК — процесуальних строків, статті 100,101 ЦПК — процесуальної правоздатності і дієздатності. В дефінітивних нормах визначаються також загальні правила поведінки, що не стосуються конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, але поведінка яких має відповідати таким правилам. Так, відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦПК письмові докази, що їх вимагає суд або суддя від підприємств, установ, організацій, а також від окремих громадян, надсилаються безпосередньо до суду. Або ст. 6 ЦПК встановлюється, що правосуддя в цивільних справах здійснюється тільки судом і на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Дефінітивними будуть норми статей 9, 14, 32, 46, 52, 84 та ін. ЦПК.
За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на загальні, спеціальні, виключні. Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу. Вони вміщені в ЦПК в основному у «Розділі 1. Загальні положення» і встановлені щодо основних засад цивільного судочинства, складу суду і його відводу (статті 1-23); підвідомчості цивільних справ, доказів (статті 24-62); судових витрат, судових штрафів (статті 63-83); процесуальних строків, судових викликів і повідомлень (статті 90—97). До них відносяться норми, що визначають правила підготовки цивільних справ до судового розгляду, передбачені ст. 143 ЦПК. Вони діють з урахуванням особливостей при підготовці справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження. Спеціальні норми регулюють права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин лише в певній стадії розвитку цивільного судочинства — в стадії розгляду справи по суті чи в стадії касаційного оскарження та ін. або при розгляді певної категорії справ — визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною. Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних і спеціальних норм, та встановлюють з них виключення (чч. 2, 3 ст. 152 ЦПК та ін.). Так, ст. 129 ЦПК надає право сторонам встановлювати договірну територіальну підсудність, крім позовів про право на будівлі, виключення майна з опису, порядок користування земельними ділянками та ін., для яких встановлені правила виключної підсудності. Стаття 109 ЦПК регулює особливості участі в цивільному процесі третіх осіб без самостійних вимог у справах, що виникають із трудових правовідносин. А ч. 2 ст. 152 ЦПК регулює особливості застосування способів забезпечення позову.
За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх суб'єктів норми цивільного процесуального права можна класифікувати на імперативні і диспозитивні. Імперативні встановлюють обов'язки (статті 95, 217 ЦПК), заборонення (статті 135,142 ЦПК), примушування (статті 44,48, 53 та ін. ЦПК). Диспозитивні встановлюють права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, визначених такими нормами (статті 99, 103, 107, 108 та ін. ЦПК)
Правова норма за структурою складається з певних частин. В теорії права домінує положення, що таких частин три: гіпотеза — визначає умови, при настанні яких така норма підлягає застосуванню; диспозиція — встановлює правила поведінки; санкція — наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми1. На думку окремих авторів, норма цивільного процесуального права є двочленною і складається лише з гіпотези і диспозиції2.
Але аналіз норм ЦПК підтверджує, що вони мають як тричленну, так і двочленну структуру. Тричленну структуру має норма, встановлена ст. 41 і ст. 44 ЦПК: гіпотеза — свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи; диспозиція — свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція — якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовому приводу через органи внутрішніх справ
Тричленну структуру має норма, встановлена статтями 57,58 ЦПК: гіпотеза — для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя може призначити експертизу; диспозиція — особа, призначена експертом, повинна з'явитися на виклик суду і дати правдивий висновок на поставлені запитання; санкція — за злісне ухилення від явки до суду експерт несе відповідальність за ч. 2 ст. 1853 КпАП, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову з поважних причин від виконання покладених обов'язків — відповідає за статтями 384, 385 КК.
Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 1 ст. 45 ЦПК: гіпотеза — свідків, які постійно проживають поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з поважних причин з'явитися в судове засідання; диспозиція — може допитати суд в місці їх проживання за дорученням суду, що розглядає справу.
Тричленну структуру має норма ст. 85 ЦПК, яка передбачає наслідки пропуску процесуальних строків, а двочленну структуру — норма ст. 89 ЦПК, яка регулює продовження та поновлення процесуальних строків. Деякі норми з двочленною структурою забезпечуються санкціями, передбаченими в інших нормах права. Так, норма ст. 9 ЦПК «Мова, якою ведеться судочинство» має гіпотезу і диспозицію, а санкція за її порушення — скасування судового рішення — визначена ч. З ст. 309 ЦПК. Аналогічно норма 1 ст. 210 ЦПК забезпечується санкцією, визначеною ч. 3 ст. 309 ЦПК, передбачає обов'язкове скасування рішення, якщо справа розглянута з порушенням таємниці нарадчої кімнати.
Структурні елементи норм цивільного процесуального права мають різний характер, в зв'язку з чим можуть бути класифіковані. Гіпотези поділяються:
а) за характером викладених в них обставин — на односторонні і двосторонні. Односторонні передбачають лише правомірні або неправомірні обставини, настання яких обумовлено застосуванням даної норми права. Такою буде гіпотеза норм ст. 5 ЦПК з правомірними обставинами, яка передбачає, що суд приступає до розгляду цивільної справи за заявою особи, яка звертається за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу. Двосторонні гіпотези передбачають як правомірні, так і неправомірні обставини, які є підставою для застосування такої норми права. При цьому, при наявності неправомірних обставин застосовується одне правило, а при наявності правомірних — друге. Прикладом може бути ст. 172 ЦПК, якою передбачені наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі;
б) за ступенем визначеності гіпотези поділяються на визначені, відносно визначені і невизначеш. Визначені точно формулюють умови, за яких така норма підлягає застосуванню, наприклад, норма ст. 194 ЦПК про судові дебати. Відносно визначені вказують на загальні умови, з настанням яких така норма підлягає застосуванню. Але наявність чи відсутність цих умов має у кожному випадку визначити суд. Такою буде норма ст. 144 ЦПК про об'єднання позовів, ст. 145 ЦПК про роз'єднання позовів, пп. 2, 3 ст. 218 ЦПК про допуск судом негайного виконання рішення. Невизначеними гіпотезами будуть такі, котрі не передбачають конкретних умов, за яких така норма підлягає застосуванню (ст. 89 ЦПК про продовження процесуальних строків).
Диспозиції норм цивільного процесуального права класифікуються за способом вираження закріплених в них правил поведінки на прості, описові, відсилочні, бланкетні. Прості диспозиції обмежуються вказівкою на дії, що дозволяються чи забороняються, без визначення поняття термінів, які вказують на такі дії. Це норма ст. 103 ЦПК про права сторін на зміну позивачем предмета або підстави позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; на визнання відповідачем позову і на укладення сторонами мирової угоди. Але норма права не розкриває поняття позову, його предмета, підстав, мирової угоди. Описові диспозиції правила поведінки пояснюють з необхідною повнотою і точністю, що сприяє єдиному тлумаченню і правильному застосуванню відповідної норми права. Описовими будуть норми, встановлені статтями 100, 101 ЦПК, про цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність. Прості й описові диспозиції можна класифікувати на визначені й відносно визначені.
Відсилочні диспозиції не встановлюють правил поведінки своїх адресатів при настанні умов, зазначених в гіпотезах цих норм, а відсилають до інших норм, в яких такі, правила визначені. Відсилочною буде диспозиція ст. 53 ЦПК, якою передбачено, що витребування речових доказів та вирішення питання про відповідальність за їх ненадання провадиться в порядку, встановленому ст. 47 і ст. 48 цього Кодексу. Відсилочною буде диспозиція ст. 302 ЦПК, якою передбачено, що при розгляді справ у апеляційному порядку застосовуються правила, встановлені для розгляду справ у суді першої інстанції за винятками, встановленими в цій главі.
Бланкетні диспозиції не передбачають правил поведінки адресатів правової норми, а вказують на інші норми, в яких ці правила повинні бути встановлені. Такою буде норма ст. 25 ЦПК, за якою у випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатися третейськими судами в порядку, передбаченому Положенням про третейські суди України.

§ 2. Поняття, види і функції санкцій цивільного процесуального права
Найважливішими гарантіями реалізації норм цивільного процесуального права є встановлені ним санкції. Незважаючи на їх важливе теоретичне і практичне значення, в науці цивільного процесу вони майже не досліджувалися, а в навчальній літературі — не розглядалися3. Цим пояснюється й неоднозначне визначення поняття санкції. Розуміння санкції лише як заходу державного примусу4 звужує її зміст до заходу відповідальності, що є одним з видів санкції.
Санкції — це встановлені в нормах цивільного процесуального права наслідки, що настають за їх недодержання і порушення, тобто всі правові наслідки, які забезпечують їх реалізацію5. Ними є заходи захисту і заходи відповідальності.
Заходи захисту спрямовані на припинення правопорушення, на поновлення порушеного права і забезпечення виконання обов'язку. Нових (додаткових) обов'язків на суб'єктів цивільних процесуальних правопорушень вони не покладають. До заходів захисту відносяться санкції, що припиняють правопорушення (припиняючі), і які поновляють права (правопонов-люючі). Припиняючи санкції спрямовані на припинення неправомірних процесуальних дій, а, отже, проти настання правових наслідків, на досягнення яких спрямовані такі дії, зокрема: відмова в прийнятті заяви до провадження суду (ст. 136 ЦПК), в прийнятті зустрічного позову (ст. 140 ЦПК); залишення заяви, касаційної скарги і подання без руху (статті 139, 393 ЦПК), попередження (ст. 167 ЦПК), закриття провадження у справі і залишення заяви без розгляду (статті 227, 229 ЦПК) та ін.
Правопоновлюючі санкції спрямовуються на поновлення порушених цивільних процесуальних прав і на забезпечення виконання обов'язків шляхом скасування (повного або часткового) незаконних рішень, ухвал, » постанов суду (статті 305, 334 ЦПК), поворот виконання (статті 420-422 1 ЦПК) та ін. |
Заходи відповідальності покладають на правопорушника новий додат- 1 ковий обов'язок — відшкодувати збитки, сплатити штраф, тобто виявляються в покаранні. В процесуальній літературі це положення не безспірне
Юридичною відповідальністю визнається: застосування припиняючих і правопоновлюючих санкцій за невинні об'єктивно протиправні діяння6, реалізація і застосування санкцій7 та ін. Такі судження не тільки не грунтуються на положеннях чинного процесуального законодавства, а й ігнорують відмінність між санкцією захисту і відповідальністю.
Вихідною основою для правильного розуміння цивільної процесуальної відповідальності є норми цивільного процесуального права, що передбачають відповідальність за окремі види цивільних процесуальних правопорушень. В них відсутнє саме поняття відповідальності, але визначені заходи відповідальності та підстави їх застосування за конкретні правопорушення. ЦПК встановлює такі заходи відповідальності: штраф (статті 153,158,284 та ін.), стягнення винагороди за втрату робочого часу (ст. 77), стягнення судових витрат (ст. 75), примусовий привід (статті 44,174), видалення з залу судового засідання (ст. 164).
Отже, встановлені нормами цивільного процесуального права і забезпечені державним примусом заходи, що покладаються на учасників процесу у вигляді обтяжливого, нееквівалентного (додаткового) обов'язку або неком-пенсованого позбавлення прав за протиправні цивільні процесуальні дії або за бездіяльність, називаються цивільною процесуальною відповідальністю.
Заходи відповідальності спрямовуються на майно і особу правопорушника, заходи захисту — на саме правопорушення, його наслідки та на дії (бездіяльність) правопорушника. Для застосування заходів процесуальної відповідальності необхідна, як правило, вина правопорушника і тільки як виняток — настає безвинна відповідальність. Для застосування заходів захисту вина правопорушника не потрібна.
Заходи цивільної процесуальної відповідальності мають майновий або особистий немайновий характер.
Майновий характер мають штраф, стягнення завданих збитків в тому числі стягнення винагороди за втрату робочого часу і судових витрат. Немайновий — примусовий привід (статті 44, 174 ЦПК), видалення з залу судового засідання. У процесі розгляду справи з залу судового засідання можуть бути видалені особи, які беруть участь у ній, — сторони або треті особи (ч. 4 ст. 164 ЦПК). Цей захід примусу застосовується до зазначених осіб за порушення встановленого порядку під час розгляду справи і спрямовується на припинення здійснення ними права на участь в судовому засіданні. Для громадянина — позбавлення права на присутність в судовому засіданні, для сторін і третіх осіб — припинення права брати участь в розгляді судом справи, а, отже, і на виконання процесуальних дій, спрямованих на захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів.
Цивільні процесуальні санкції захисту і відповідальності сприяють попередженню правопорушень, але встановлені ЦПК такі заходи, як окрема ухвала (ст. 235), забезпечення позову (ст. 149), забезпечення можливих збитків відповідача (ст. 158), попередження (ст. 164), спрямовані виключно на запобігання порушенням цивільних процесуальних норм, а також шкідливим наслідкам, які можуть настати внаслідок правопорушень.
Режим законності в цивільному судочинстві забезпечується також застосуванням до суб'єктів цивільних процесуальних правопорушень заходів кримінальної, дисциплінарної, адміністративної і громадської відповідальності.
За злісне і більш небезпечне цивільне процесуальне правопорушення, яке виступає одночасно кримінальним злочином, настає кримінальна відповідальність. Підлягають кримінальній відповідальності за ст. 384 і ст. 385 КК свідок (ст. 44 ЦПК), експерт (ст. 58 ЦПК), перекладач (ст. 167 ЦПК). Кримінальна відповідальність встановлена за втручання у вирішення судових справ, за погрозу щодо судці, народного засідателя, за посягання на їх життя і інш. (статті 376, 377, 379, 382 КК).
Представники сторін і тих осіб, що е посадовими особами, а також члени колегії адвокатів за несумлінне ведення справи відповідають у дисциплінарному порядку або в порядку громадського впливу (ст. 117 ЦПК).
Судді несуть дисциплінарну відповідальність за порушення законності при розгляді цивільних справ, за допущення навмисного порушення закону або несумлінність, що призвели до скасування чи зміни судового рішення (ст. 31 Закону «Про статус судців»).
Адміністративна відповідальність встановлена: за неповагу до суду, що виявилася в злісному усуненні від явки до суду свідка, позивача, відповідача чи в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженням головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановленим в суді правилам. Накладається адміністративне стягнення у вигляді арешту на строк до п'ятнадцяти діб або штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів (ст. 1853 КпАП). Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали (постанови) суду або подання судці чи невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а також несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу (постанову) чи подання тягнуть накладення адміністративного штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів (ст. 1856 КпАП).
Функціонування санкцій процесуального захисту і процесуальної відповідальності можливе тільки в механізмі цивільних процесуальних правовідносин. Правовідносинами об'єднуються в діалектичній єдності суб'єктивні процесуальні права і обов'язки, реалізація і виконання яких забезпечується застосуванням державного примусу відповідно до встановлених санкцій. Але як засіб впливу на правопорушника шляхом покладання на нього додаткових обов'язків або позбавлення прав на виконання певних процесуальних дій чи застосування інших заходів державного примусу, санкція за цією ознакою має спільність з суб'єктивними процесуальними правами і обов'язками. Санкції перебувають в складі правовідносин і стосовно їх змісту виконують правоохоронювальну функцію. Перебуваючи в потенційному стані, вони можуть перейти в нову якість — в динамічність при виникненні правопорушення, але не завжди в складі первинних правовідносин. Підстави для застосування санкції цивільної процесуальної відповідальності у вигляді відшкодування завданої майнової шкоди і санкції скасування незаконних і необгрунтованих рішень виникають у складі первинних правовідносин, але реалізуються в інших самостійних процесуальних правовідносинах.
Інші санкції відповідальності (штраф, видалення з залу судового засідання) і, як правило, санкції процесуального захисту реалізуються в складі первинних правовідносин при аномальному їх розвитку.
Застосуванням санкцій захисту і відповідальності забезпечується реалізація їх функцій: поновлення порушеного цивільного процесуального правопорядку шляхом припинення неправомірних дій (бездіяльності) суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин і спонукання їх до виконання своїх обов'язків, а також забезпечення реалізації кореспондуючих їм прав суду або органу судового виконання; захист прав громадян і організацій як конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, порушених неправомірними діями; зміцнення законності в цивільному судочинстві і запобігання цивільним процесуальним правопорушенням; виховання суб'єктів правовідносин, інших громадян в дусі неухильного виконання норм цивільного процесуального права.

§ 3. Цивільні процесуальні штрафи
Цивільні процесуальні штрафи — це самостійна галузева відповідальність (цивільна процесуальна відповідальність) у вигляді заходу майнового впливу, встановленого ЦПК, і застосовується судом до осіб, котрі не виконали покладених на них конкретних процесуальних обов'язків в складі цивільних процесуальних правовідносин у справі.
ЦПК цивільні процесуальні штрафи встановлено: за неявку в суд свідка (ст. 44), за неподання на вимогу суду письмових і речових доказів (статті 48, 53), за порушення вжитих судом заходів по забезпеченню позову (ст. 153), за не повідомлення особами, які беруть участь у справі, про зміну своєї адреси (ст. 95), за порушення порядку під час розгляду справи (ст. 164), за неявку в судове засідання будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, ї їх представників (ч. 6 ст. 172, ч. 1 ст. 174).
Єдина для всіх зазначених правопорушень штрафна санкція характеризується особливостями за суб'єктним складом, підставами відповідальності, умовами і процесуальним порядком застосування.
У всіх правопорушеннях штраф передбачено в розмірах до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Встановлена відносна визначеність розміру штрафу пояснюється тим, що в штрафній санкції надто важко і майже неможливо відобразити численний зміст її складів, який визначається характером правопорушення, а за деякими складами — матеріальним станом правопорушника, формою його вини і наступною поведінкою. Тому законодавець визначив зміст санкції тільки в загальному вигляді і залишив на розсуд суду вибір конкретного розміру штрафу залежно від складу і змісту цивільного процесуального правопорушення.
Суб'єктний склад відповідальності у вигляді штрафу неоднорідний. Це — особи, які беруть участь у справі, а також ті, що не беруть участі у ній.
Особи, які не беруть участі в справі, несуть цивільну процесуальну відповідальність у вигляді штрафу: свідки — за неявку в суд без поважних причин (ст. 44 ЦПК); посадові особи підприємств, установ, організацій і громадяни — за відмовлення без поважних причин подати на вимогу суду письмові або речові докази і за неповідомлення про неможливість їх подачі у встановлений строк (ст. 48 ЦПК); за порушення заходів по забезпеченню позову, які забороняють провадити певні дії, платежі, передавати майно (ст. 153 ЦПК); за незабезпечення явки представника організації в судове засідання (ч. 6ст. 172 ЦПК).
Цивільний процесуальний штраф може бути накладений також на осіб, які беруть участь у справі: за невиконання обов'язку повідомити суд про зміну своєї адреси, місця проживання або місця перебування під час провадження у справі (ст. 95 ЦПК), за неявку в судове засідання без поважних причин, відсутність яких потягла за собою відкладення розгляду справи (ч. 6 ст. 172 ЦПК); на відповідача у справі про стягнення аліментів — за неявку в судове засідання без поважних причин (ч. 1 ст. 174 ЦПК).
Аналіз норм ЦПК, які регулюють відповідальність у вигляді штрафу, якщо їх розглядати в плані сформульованих в гіпотезах обставин, свідчить, що вони є односторонніми і визначають лише неправомірні обставини, настання яких тягне застосування штрафу, передбаченого в санкції норми процесуального права. За ступенем чіткості і повноти сформульованих в них обставин вони рідко бувають визначеними (статті 44,48, 53 ЦПК), переважно вони є відносно визначеними. Так, відповідно до ст. 164 ЦПК особі, яка порушує порядок в судовому засіданні, головуючий від імені суду робить попередження. При порушенні порядку в судовому засіданні сторонами або третіми особами суд відкладає розгляд справи або видаляє порушників з залу судового засідання на весь час судового розгляду або на частину його. За неповагу до суду, що виявилася в непідкоренні свідка, позивача, відповідача й інших громадян розпорядженню головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання, а також вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановленим в суді правилам, накладається адміністративне стягнення у вигляді арешту на строк до п'ятнадцяти діб або штраф в розмірі від 0,5 до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 1853КпАП).
Але не зрозуміло, чи є штраф додатковим засобом впливу на порушників, який застосовується разом з видаленням з залу судового засідання, чи має самостійне значення, і чи необхідна винна поведінка таких осіб при застосуванні цивільних процесуальних санкцій даної норми права?
Зміст структурних елементів норм ЦПК, якими передбачені штрафні санкції, дає можливість стверджувати, що винна поведінка правопорушника не є обов'язковою умовою для їх застосування. В теорії цивільного процесу це питання широко не досліджувалося, але в юридичній літературі мають місце категоричні судження, що штраф може бути накладений на правопорушника за наявності вини або припущення про її наявність при виявленні факту невиконання процесуальних обов'язків6. Але такий висновок не випливає з норм ЦПК, якими передбачені штрафні санкції. Наявність вини необхідна для настання відповідальності: свідка — за неявку в суд (ст. 44), посадових осіб і громадян — за невиконання обов'язку про подання до суду письмових і речових доказів (статті 48, 53); осіб, які порушили порядок в залі судового засідання (ст. 164); посадових осіб організацій, які не забезпечили явку представників в судове засідання (ч. 4 ст. 172); осіб, І які порушили заходи по забезпеченню позову (ст. 153).
В більшості з цих норм відповідальність передбачена за винну протиправну бездіяльність — за невчинення особою певних процесуальних дій, покладених на неї законом чи судом (статті 44, 48, 53, 172 ЦПК). За винні протиправні дії відповідальність настає тільки за порушення заходів по забезпеченню позову (ст. 153 ЦПК). За деякі цивільні процесуальні правопорушення відповідальність настає за наявності факту скоєння правопорушення, за невиконання у встановлений строк певних процесуальних дій (ст. 95 ЦПК). Наявність вини як неодмінної умови для цивільної процесуальної відповідальності за це правопорушення в зазначеній нормі не передбачено. На норми цивільного процесуального права, що встановлюють безвинну відповідальність, мало вплив положення цивільного права про можливість настання в окремих випадках цивільно-правової відповідальності як договірної, так і деліктної незалежно від вини8.
Наявність штрафної безвинної цивільної процесуальної відповідальності пояснюється також диспозитивним характером норм ЦПК, які передбачають відповідальність за конкретні правопорушення і надають суду право самому вирішувати питання про необхідність застосування чи не застосування штрафу до конкретної особи за певне цивільно-процесуальне правопорушення. Встановленню безвинної відповідальності сприяло і наявність окремого правила ст. 83 ЦПК про зняття або зменшення штрафу.
Штраф може бути накладений суддею або судом при колегіальному розгляді справ, передбачених статтями 124і, 237, 255 ЦПК.
Про накладення штрафу виноситься ухвала, копія якої надсилається оштрафованій особі (ст. 82 ЦПК). Остання протягом десяти днів після одержання копії може просити суд, який наклав штраф, про зняття або зменшення його розміру. Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням оштрафованої особи, але її неявка не перешкоджає розгляду заяви. На ухвалу про відмову зняти штраф чи зменшити його розмір може бути подана апеляційна скарга і внесене апеляційне подання прокурором (ч. 2 ст. 291 ЦПК).
Штраф, встановлений цивільним процесуальним правом є самостійним галузевим видом відповідальності, яка відрізняється від штрафної відповідальності, встановленої іншими галузями права — цивільного, адміністративного, кримінального9, відповідно за цивільні, адміністративні, кримінальні правопорушення
В цивільному праві штрафні санкції виступають як вид неустойки (ст. 178 ЦК), якою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Неустойка застосовується тільки і виключно до тих цивільних правопорушень (за невиконання або неналежне виконання), де вона передбачена законом або договором. Наявність і розмір неустойки, як правило, визначаються законом і її умови є обов'язковими для включення до договору. Але сторони можуть включити до останнього сплату неустойки на випадок порушення таких його умов, за які в законі відповідальність не передбачена. Невключения в договір неустойки, якщо така передбачена законом, не звільняє сторону, яка порушила договірні відносити, від її сплати.
В цивільному процесі випадки настання штрафної відповідальності та її розмір за конкретні правопорушення визначаються виключно нормами ЦПК, сторони таких прав не мають.
Штраф як вид цивільно-правової відповідальності стягується з боржника на користь кредитора, виконуючи тим самим правопоновлюючу роль. Цивільно-процесуальні штрафи стягуються з осіб, які беруть, і тих, що не беруть участі у справі, за цивільно-процесуальні правопорушення не на користь сторін, а в державний бюджет.
В кримінальному праві штраф як кримінальна відповідальність виступає одним з видів покарання (п. 1 ст. 51 КК) і являє собою особливу форму державного примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, винної у вчиненні злочину, та має на меті виправлення і перевиховання засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів і тягне судимість винного. Це вид покарання, який полягає в грошовому стягненні з засудженого в прибуток держави певної суми. Штраф як кримінальне покарання застосовується тільки до злочинця, має особистий характер, призначається судом публічно від імені держави. Штраф в кримінальному праві передбачений як основне і додаткове покарання у випадках і межах, установлених кримінальним законом за менш небезпечні злочини, що вчинюються в основному з корисливою метою або завдають майнову шкоду. Як основний вид покарання штраф широко диференційований (ст. 53 КК). Конкретний його розмір визначається виходячи з тяжкості скоєного злочину і майнового стану винного. А щоб він виконав караний, запобіжний і виховний вплив, його розмір визначається так, щоб він був відчутним, але посильним для засудженого. Одночасно з накладенням штрафу судом вирішується питання про відшкодування завданої шкоди потерпілим від злочину громадянам і організаціям. У випадку злісного ухилення особи від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, суд може замінити несплачену його суму покаранням у вигляді виправних робіт (ч. 4 ст. 53 КК). Заміна цивільно-процесуального штрафу на іншу санкцію не допускається.
В адміністративному праві штраф є видом адміністративних стягнень за правопорушення (проступки), якими визнаються протиправні, винні (умисні або необережні) дії чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління (статті 9, 24 КпАП). Отже, адміністративна відповідальність у вигляді штрафу настає за адміністративні правопорушення в сфері адміністративних правовідносин, їх охорона забезпечується різними органами державного управління, вони ж і застосовують штраф за адміністративний проступок (статті 218-244 КпАП). Як виняток штраф накладається суддями районних судів (ст. 221 КпАП). Це свідчить про те, що штраф, передбачений адміністративним правом, відрізняється від цивільно-процесуального штрафу за своєю правовою природою, за виконуваними функціями і широким суб'єктним складом його застосування10.

§ 4. Відшкодування майнових збитків
Цивільну процесуальну відповідальність у вигляді відшкодування майнових збитків несуть особи, які порушили вжиті судом заходи по забезпеченню позову, а перед відповідачем — позивач за збитки, завдані йому забезпеченням позову (статті 152,158 ЦПК). Заявник зобов'язаний відшкодувати держателю цінного папера збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів або облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника (ст. 284 ЦПК).
Понесені стороною витрати у справі (ст. 75 ЦПК) і неодержана винагорода за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку (ст. 77 ЦПК) мають розглядатися як збитки, а обов'язок по їх відшкодуванню — як майнова цивільна процесуальна відповідальність. На підставі ст. 75 ЦПК суд присуджує стороні, на користь якої постановлено рішення, з другої сторони всі судові витрати, хоча б ця сторона і була звільнена від сплати судових витрат, на користь держави.
Тут слід відрізняти за характером і метою обов'язки по відшкодуванню судових витрат, покладені на позивача і відповідача. Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися в суд за захистом і поніс певні витрати, пов'язані з розглядом справи. У зв'язку з тим, що такі витрати позивач зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача (суд постановив рішення на користь позивача), відповідач повинен відшкодувати їх позивачу. Отже, відшкодування позивачу судових витрат відповідачем є цивільною процесуальною відповідальністю за цивільне правопорушення і засобом, який забезпечує виконання суб'єктом цивільних правовідносин своїх обов'язків.
Позивач несе відповідальність по відшкодуванню відповідачу понесених останнім судових витрат у випадку відмови суду в задоволенні позову, тобто у зв'язку з тим, що ним був пред'явлений безпідставний позов. Тому така відповідальність позивача є цивільно-процесуальною, спрямованою проти цивільних процесуальних правопорушень і покликана забезпечити виконання стороною обов'язку сумлінно користуватися належними їй процесуальними правами (ст. 99 ЦПК).
Передбачена ЦПК майнова цивільно-процесуальна відповідальність є в одних випадках додатковою до штрафної (ст. 153 ЦПК), а в інших — самостійною ( статті 77, 158, 284 ЦПК).
Важливою умовою майнової цивільної процесуальної відповідальності є протиправність дій (бездіяльність), внаслідок яких були завдані збитки. Протиправними діями (бездіяльністю) є такі, що вчинені проти права, передбаченого цивільного процесуального правопорядку, порушують суб'єктивні права сторін. Такий характер матимуть дії осіб, вчинені проти встановлених судом заходів по забезпеченню позову, коли всупереч прийнятій судом забороні, такі особи зробили певні дії, платежі або передали майно (ст. 153 ЦПК), чим завдали збитків позивачу. Аналогічними будуть дії сторони, яка недобросовісно заявила безпідставний позов, або розпочала безпідставний спір проти позову, або систематично протидіяла правильному і швидкому розглядові та вирішенню справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК в таких випадках суд може покласти оплату на користь другої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку.
Іншу зовнішньо об'єктивну сторону матимуть дії осіб в правовій регламентації майнової відповідальності позивача і заявника, встановлені відповідно до ст. 158 і ст. 284 ЦПК. На підставі ч. 2 ст. 158 ЦПК відповідач, у разі відмови від позову, після набрання рішенням законної сили, може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову. Але забезпечення судом позову може бути прийнято судом не тільки за заявою позивача, а й за заявою інших осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду (ст. 149 ЦПК). Дії зазначених осіб правомірні, не порушують встановлений правопорядок і суб'єктивні права відповідача. Вони лише зупиняють на відповідний період (до вступу рішення у справі в законну силу — ст. 155 ЦПК) можливість реалізації ним своїх прав. Тоді, чому позивач повинен нести майнову відповідальність за збитки, завдані правомірними діями інших осіб, які беруть участь у справі, і суду? Пояснюється це тим, що відмова в позові має місце тоді, коли позивачем був заявлений безпідставний позов, тобто вчинені протиправні дії — порушено обов'язок сумлінно користуватися процесуальними правами (ст. 99 ЦПК). В подальшому, з розвитком судочинства, були вжиті заходи по забезпеченню такого безпідставного позову і при цьому в інтересах позивача з метою забезпечити можливість виконання рішення у справі.
Аналогічні міркування можна навести на обґрунтування правила ст. 284 ЦПК, яка надає право стягувати з заявника збитки, завдані йому забороною видачі вкладів або облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника, незважаючи на те, що така заборона провадиться лише за ініціативою суду (ст. 278 ЦПК).
На захист суб'єктивних прав позивача може бути пред'явлена позовна вимога органами держави, органами місцевого самоврядування, профспілками, іншими організаціями, установами, підприємствами, прокурором (ст. 121 ЦПК). За їх ініціативою може бути прийнято судом і забезпечення позову, яким відповідачу були завдані збитки. Тому було б неправильним, щоб в цих випадках наставала відповідальність лише позивача. Правильніше — таких осіб на підставі субсидіарного застосування ст. 445 ЦК. І це тому, що органи держави, органи місцевого самоврядування, профспілки й інші організації, прокурор порушують цивільну справу в суді, вступають в процес у справі і здійснюють свою процесуальну діяльність, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав і охоронюваних законом інтересів громадян (ст. 121 ЦПК). Таку діяльність вони здійснюють тоді, коли громадяни або юридичні особи не мають можливості з будь-яких причин самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів, а також тоді, коли необхідно це зробити з метою припинення зловживання суб'єктивними правами або злісного невиконання обов'язків іншими особами. Можна стверджувати, що в таких випадках, керуючись правилом ст. 445 ЦК, вони діють в стані крайньої необхідності, а коли це так, то шкода, завдана відповідачеві прийнятим за їх ініціативою забезпеченням позову, повинна бути відшкодована такими особами безспірно, за умови відмови судом в позові, заявленому ними в інтересах інших осіб (позивачів). З врахуванням конкретних обставин, суд вправі покласти на позивача і таких осіб дольовий обов'язок по відшкодуванню збитків. Відповідальність позивача відшкодувати завдані збитки забезпеченням позову, незалежно від того, ним чи іншими особами був розпочатий процес у справі (статті 5, 121 ЦПК) та за ініціативою кого були вжиті судом заходи по забезпеченню позову, не настає за умови задоволення пред'явленого позову (ч. 2 ст. 158 ЦПК). Пояснюється це тим, що позивач і суб'єкти захисту прав інших осіб виконали свій обов'язок щодо сумлінного користування процесуальними правами і пред'явили обґрунтований позов (статті 99, 77 ЦПК), тобто в їх діях відсутня протиправність. Дії відповідача в цьому випадку будуть носити протиправний характер, який визначається, по-перше, тим, що він добровільно не виконав свій цивільно-правовий обов'язок і позивач внаслідок цього змушений був звернутися до суду з вимогою про захист права. По-друге, забезпечення судом позову відповідно до ст. 149 ЦПК допускається тоді, коли невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення, тобто об'єкт спору і майбутнього виконання може бути знецінений, знищений, прихований. А оскільки спірне майно чи грошові суми, на які може бути звернено стягнення, знаходяться у відповідача і їх зберіганню загрожує небезпека, то суд і змушений вжити заходів по забезпеченню позову. Отже, вжиття судом заходів по забезпеченню позову відбувається за наявності обставин, які свідчать про протиправні дії відповідача, можливість приховання і знецінення ним спірного майна. А оскільки забезпеченням позову в цьому випадку відповідачу завдаються збитки внаслідок протиправності його поведінки, то вони й не повинні відшкодовуватися. Це правило ст. 158 ЦПК виступає додатковою санкцією, яка забезпечує сумлінне виконання відповідачем своїх цивільно-процесуальних обов'язків.
У правильному визначенні відповідальності за цивільні процесуальні правопорушення вирішальне значення має встановлення наявності причинного зв'язку між протиправними цивільними процесуальними діями (бездіяльністю) і шкодою. Стаття 284 ЦПК надає право держателю цінного папера стягнути з заявника збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів чи облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника. Така заборона встановлюється суддею не за своєю ініціативою, не за клопотанням заявника, а на підставі вимоги ст. 278 ЦПК. Дії судді по забороні правомірні, а відповідальність покладається на заявника. Пояснюється це тим, що відповідно до статей 283, 284 ЦПК відповідальність заявника відшкодувати збитки настає у випадку відмови суду встановити факт втрати цінного папера І визнати його недійсним. Це свідчить про те, що заявник, порушивши в суді справу, діяв протиправне, порушив обов'язок сумлінно користуватися правом на звернення до суду за захистом охоронюваного законом суб'єктивного інтересу і при цьому з метою безпідставного набуття майнових благ. Внаслідок неправомірних процесуальних дій заявника суддею була встановлена заборона у видачі вкладів та інших цінних паперів, що призвело до заподіяння збитків держателю цінного папера. Неправомірні дії заявника (причина) стали наслідком встановлення суддею заборони і збитків.
Для характеристики цивільного процесуального правопорушення важливе значення має суб'єктивний елемент — вина заподіювача. Але, чи обов'язково її наявність для настання відповідальності за усіма складами правопорушень можна виявити на підставі аналізу структурного елемента норм ЦПК, що передбачають санкції відшкодування майнових збитків. Для відповідальності за ст. 158 ЦПК вина не встановлена. Досить наявності відмови по пред'явленому позову і збитків, завданих забезпеченням позову. Не потрібна наявність вини: заявника для стягнення з нього держателем цінного папера збитків (ст. 284 ЦПК), сторони для стягнення з неї судових витрат (ст. 75 ЦПК).
Наявність вини сторони необхідна для покладання оплати на користь другої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу (ст. 77 ЦПК). Винна поведінка сторони може полягати в заявлені безпідставного позову, в систематичному протидіянні правильному і швидкому розглядові та вирішенню справи, тобто в прямому умислі. Не вимагається наявність вини позивача для відшкодрання ним відповідачеві судових витрат (ст. 75 ЦПК).
Процесуальний порядок відшкодування завданих майнових збитків процесуальним правопорушенням звичайний: пред'явлення самостійного позову, який розглядається за правилами цивільного судочинства.

Посилання до глави 13
1 Недбайло П Е Применение советских правовых норм — М , 1960 — С 61-62 Бутнєв В В Сущность и порядок реализации гражданской процессуальной ответственности Текст лекций — Ярославль, 1989
2 КурылеВ С В О структуре юридической нормы // Труды Иркутского гос ун-та — Т XXVII Серия юридическая — Вып 4 — 1958 — С 179
3 Штефан М Й Гражданская процессуальная ответственность / Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций — К , 1988 — С 194-246, Курылев С В Санкции как элемент правовой нормы // Сов государство и право — 1984 — № 8 — С 50, Чечина Н А Понятие гражданской процессуальной ответственности // Проблемы гражданского и трудового права, гражданского процесса — М , 1982
4 Мельников А А Советский гражданский процессуальный закон — М , 1973 — С 42, Недбайло П Е Вказ праця — С 63
5 Алексееве С Общая теория социалистического права — Свердловск, 1964 — С 194
6 Самощенко И. С, фарукшин М X Ответственность по советскому законодательству — М , 1971 — С 44, Викут М А, Зайцев И М Гражданский процесс — Саратов, 1998 - С 106-107
7 Лепет О Э Санкции и ответственность по советскому праву — М, 1981 — С 97-102
8 Кузнецов Н В Санкции в гражданском процессуальном праве — Саратов, 1981 —С 11, Курс советского гражданского процессуального права — Т 2 — М , 1981 — С 63, Советский гражданский процесс — М , 1985 — С 145
9 Матвеев Г К Основания гражданско-правовой ответственности — М , 1970 — С 83, Братусь С Н Юридическая ответственность и законность Очерк теории — М, 1976
10 Штефан М Й Вказ праця —С 227-234