ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Книги по рубрикам

> алфавитний указатель по авторами книг >



Глава 19. Провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин


§ 1. Суть, значення провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин
Сучасний розвиток України характеризується тим, що вона розбудовується як демократична соціальна, правова держава. Про реалізацію принципів правової держави свідчить функціонування в Україні автономної системи судової влади з наданням їй можливості розглядати справи, що виникають не тільки з цивільних (приватних) правовідносин, а й з адміністративних (публічних), і тим самим здійснювати захист прав та інтересів їх суб'єктів.
У перспективі такі справи будуть розглядати адміністративні суди. Прикінцеві та перехідні положення до Закону України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» покладають на Кабінет Міністрів України обов'язок підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України (ч. 1 п. 17) проекти законів про адміністративні суди та Адміністративний процесуальний кодекс України. Рекомендовано Голові Верховного Суду України та Міністру юстиції України підготувати та внести Президенту України подання щодо утворення Вищого адміністративного суду України (п. 13).
Відповідно до п. 2 ст. 24 ЦПК судам підвідомчі справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, перелічені в ст. 236 ЦПК:
1) по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь в референдумі;
2) по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад та заявах про скасування рішення виборчої комісії про реєстрацію кандидата;
3) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України;
4) по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України;
5) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії;
6) по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності;
7) по скаргах на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень;
8) по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності;
9) по скаргах на рішення, прийняті щодо релігійних організацій;
10) по заявах прокурора про визнання незаконним правового акта органу, рішення чи дії посадової особи;
11) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;
12) по заявах про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов'язковому страхуванню;
13) інші справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, віднесені законом до компетенції судів.
Конституція України (ст. 124) поширила юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають у державі, та гарантує кожному право на оскарження в суд рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55).
Об'єднання зазначених справ у самостійний вид «провадження з адміністративно-правових відносин» носить умовний характер, оскільки не точно відображає їх галузеву належність. Справи, зазначені в пп. 1-6, виникають з виборчих відносин, які врегульовані нормами конституційного права. Справи, вказані в пп. 7-11, виникають з адміністративно-правових і процесуальних відносин, а справи, зазначені в п. 12, — з податкових фінансово-правових відносин.
До скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб у сфері управлінської діяльності належать, наприклад, скарги на відмову адміністрації про видачу дубліката трудової книжки, про відмову житлово-комунальних органів зареєструвати будинок на праві власності, про відмову органів опіки і піклування дати дозвіл батькам, позбавленим батьківських прав, на побачення з дитиною, інші скарги на рішення органів опіки і піклування тощо, які виникають відповідно з трудових, цивільних, сімейних правовідносин. З вказаних причин назва цього виду провадження має умовний характер. Фактично це «провадження у справах, що виникають з конституційних (виборчих), адміністративних і податково-фінансових правовідносин», яке повніше відображає галузеву належність зазначеного провадження, але не усуває наявну проблему.
Справи цього виду провадження характеризуються не тільки неоднорідністю їх галузевої належності, а й різною метою, на досягнення якої спрямований їх судовий розгляд. У справах з виборчих правовідносин суд розглядає спір між учасниками виборчого процесу, що виник при реалізації ними своїх прав і обов'язків. У справах по скаргах на неправильності в списках виборців і в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі, суд розглядає правовий спір, що виник між громадянином і дільничною виборчою комісією з приводу допущених неправильностей в списках виборців, які перешкоджають громадянину брати участь у виборах чи в референдумі, тобто порушують його політичні права на участь у виборах народних депутатів відповідних рад та на участь в референдумі.
З виборчих правовідносин виникають також справи по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад та заявах про скасування рішення виборчої комісії. До суду мають право звернутися кандидат або його довірена особа зі скаргою на рішення окружної (територіальної) виборчої комісії про відмову в реєстрації кандидата, про скасування рішення про реєстрацію кандидата з питань передвиборної агітації, про визнання виборів недійсними. Отже, у цих справах суд також розглядає спір з виборчого права, який виник між кандидатом (або довіреною особою) і окружною (територіальною) виборчою комісією, шляхом встановлення правомірності дій названих суб'єктів виборчого процесу. Аналогічну правову спрямованість мають справи, що виникають: по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничої виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування рішення Центральної виборчої комісії; по скаргах і заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України; по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів. Спільність цих справ за галузевою належністю висуває питання про доцільність їх об'єднання в одну категорію з уніфікацією цивільного процесуального порядку розгляду.
У справах по скаргах на дії органів і посадових осіб щодо накладення адміністративних стягнень суд розглядає спір про право, який виник з адміністративних правовідносин між громадянином і органом державного управління в зв'язку із здійсненням останнім владних дій, що безпосередньо впливають на майнові і особисті права суб'єктів відносин. Джерелом такого спору виступає реалізація норм адміністративного права шляхом їх виконання і застосування. Неналежне виконання громадянами норм адміністративного права є підставою для застосування до них уповноваженим адміністративним органом (посадовою особою) санкцій адміністративного права як засобу державного примусу. З приводу правомірності їх застосування виникають спори між суб'єктами адміністративних правовідносин, котрі підвідомчі суду, і за скаргою осіб, до яких були застосовані такі санкції, передаються на його розгляд.
У справах про стягнення недоїмки по податкових і неподаткових платежах спір виникає з приводу реалізації належних повноважень органів податкового державного управління (податкових інспекцій) по залученню громадян до податкових обов'язків шляхом оспорювання відповідного податкового акта про це або неналежного його виконання. З цього випливає, що обов'язковим суб'єктом спору з податкових правовідносин, які підлягають судовому вирішенню, є державна податкова інспекція і громадянин. За змістом такі спори виникають не внаслідок реалізації майнових прав, що властиво для цивільних справ, а в результаті здійснення виконавчої діяльності державною податковою інспекцією України. Спори, що виникають з приводу застосування адміністративних санкцій і притягнення громадян до податкових обов'язків, хоч і пов'язані з майновими наслідками, але виникають в результаті не переходу майнових благ і цим самим, а також нерівноправністю сторін у таких правовідносинах відрізняються від майнових відносин, врегульованих нормами цивільного, сімейного, трудового права
У справах позовного провадження спір виникає з цивільних, трудових, сімейних, кооперативних правовідносин, які грунтуються на диспозитивній основі, і правове становище суб'єктів характеризується рівноправністю. Становище суб'єктів адміністративних, фінансово-податкових правових відносин носить владний характер, грунтується на владі і підпорядкуванні. В цивільному судочинстві їх правове становище нівельовано у виконанні окремих дій до процесуальної рівноправності із залишенням елементів владності в інших діях — податкова інспекція виступає заявником у справі про стягнення недоїмки в суді і одночасно органом виконання постановленого у такій справі рішення.
У справах по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних і посадових осіб в сфері управлінської діяльності суд розглядає спір, що виник між зазначеними суб'єктами в сфері управлінської діяльності, тобто виник з адміністративних правовідносин і які тісно пов'язані і взаємообумовлені іншими правовідносинами — цивільними, сімейними, трудовими, житловими та ін. Так, до суду може бути оскаржено рішення органу, що призначає державну допомогу, пенсію; рішення Кабінету Міністрів України або уповноваженого ним органу про відмову видати дозвіл (ліцензію) на здійснення підприємницької діяльності; рішення державних органів про відмову в реєстрації об'єднання громадян; з питань опіки і піклування; дії про відмову у видачі документа про місце роботи, проживання, стан здоров'я тощо. Отже, суд розглядає спір, що виник між громадянином і державним органом чи посадовою особою у зв'язку із здійсненням ними функцій в галузі управлінської діяльності, які позбавили громадянина можливості здійснити належне йому право з правовідносин по соціальному страхуванню, пенсійному забезпеченню, цивільного, житлового, сімейного права та ін. Без правильного вирішення спору — встановлення правомірності в сфері управлінської діяльності реалізація прав таких матеріальних правовідносин неможлива.
Для інших справ, які розглядаються у порядку провадження з адміністративно-правових відносин, характерним є наявність спору між громадянами і органами державного управління, посадовими особами або підприємствами, установами, організаціями, котрі виконують виконавчо-розпорядчі функції, що визначаються їх компетенцією. Розв'язуючи такі спори, суд тим самим захищає права і охоронювані законом інтереси громадян та органів управління, юридичних і посадових осіб, сприяє поліпшенню діяльності адміністративного апарату, додержанню і зміцненню ним законності
Забезпечення законності в діяльності органів державного управління і посадових осіб розглядається окремими авторами як єдина мета, на досягнення якої спрямовано провадження по розгляду судом зазначених категорій справ, а діяльність суду по вирішенню цих справ є контрольною або наглядною1. При цьому контрольна діяльність пов'язується з безпосередньою участю контрольного органу у виправленні недоліку підконтрольних органів, а наглядна — у наданні їм вказівок2. Але таке визначення наглядної діяльності в цивільному процесі суперечить правовій природі інституту нагляду, визначеного ст. 12 ЦПК. При перегляді справи суд вищого рівня може скасувати, змінити рішення (ст. 334 ЦПК), яким визначений ступінь законності акта органу управління чи посадової особи. А це означає, що поняття наглядної діяльності ідентичне поняттю контрольної, зміст яких розкривається цим автором. Суд в Україні створений і функціонує не для контролю і нагляду за діяльністю інших органів держави і посадових осіб (для цього існують інші органи), а для здійснення правосудця — судової влади — для захисту прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави шляхом розгляду та вирішення підвідомчих йому справ. Тому незалежно від того, з яких правовідносин вирішується справа — цивільних, трудових, адміністративних, суд виконує покладені на нього функції і завдання, визначені Конституцією України (статті 1-2 ЦПК). Відповідно до ст. 1 ЦПК у порядку цивільного судочинства суд розглядає і вирішує справи позовного провадження, по спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справи окремого провадження. Розгляд і вирішення справи означає здійснення правосуддя, інших функцій суд не виконує.
Демократизм судового розгляду, закладений в правовому регулюванні організації і функціонування цивільного судочинства, в забезпеченні досягнення об'єктивної істини, процесуально-правова компетенція суду і процесуально-правове становище учасників цивільного процесу гарантують ефективність судового захисту прав у спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Такі спори розглядаються за загальними правилами судочинства, крім окремих винятків, встановлених законом.
При розгляді справ цієї категорії застосовуються правила, якими визначений процесуальний порядок діяльності суду і осіб, котрі беруть участь у справі, в позовному провадженні. Загальним для позовного провадження і у спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин, є те, що суд повинен розв'язати спір про право сторін у таких правовідносинах. Спір про право, що виник у справах з адміністративних правовідносин, має всі характерні риси правових спорів. Спірне адміністративне правовідношення характеризується розбіжністю між його суб'єктами з приводу належних їм прав і обов'язків та неможливістю їх здійснення з причин поведінки одного з них, дійсного чи уявного порушення одним із суб'єктів прав іншої сторони у правовідносинах чи невиконання покладених на нього обов'язків. Тому наявність спору, що виникає з конституційних (виборчих), адміністративних, фінансово-податкових правовідносин, є необхідною умовою для прийняття заяви до провадження суду та її розгляду.
Встановлені відмінності в судочинстві у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, пояснюються специфічним складом суб'єктів правовідносин, особливостями предмета спору і розгляду, які характеризуються виборчими, адміністративними, податково-фінансовими правовідносинами. В цих справах відсутні сторони — позивач і відповідач, що властиво для позовного провадження, а є заявники і заінтересовані особи та коло осіб, які можуть мати їх правосуб'єктність, чітко визначено в законі. Заявник — особа, котра або на захист прав якої порушується справа в суді. Заінтересована особа — така, яка на заяву заявника порушує його права або не виконує покладені на неї обов'язки. В їх правовому становищі відтворена обмежена дія принципу диспозитивності. В юридичній літературі поширена думка, що порівняно зі сторонами вони користуються меншим обсягом прав. Вони не можуть змінювати предмет вимоги, укладати мирову угоду, пред'являти зустрічний позов та інА Але судова практика допускає зміну предмета спору, розгляд зустрічної вимоги (навіть, позовної) заінтересованої особи до заявника, який подав скаргу. Так, громадянин подав скаргу в суд про визнання відмови в прописці незаконною, а заінтересована особа подала зустрічну вимогу про виселення з жилої площі. В теорії цивільного процесу такі дії суду по розгляду обох вимог визнаються правомірними4. Заявник — орган податкового управління — не може відмовитись від стягнення недоїмки, зменшити її розмір, якщо вона має законну основу, але він одночасно виступає стягувачем і органом примусового виконання рішення у справі, порушеній ним в суді.
Процесуальними засобами порушення справи в суді є правова вимога про розгляд конкретних спірних державних, адміністративних, фінансово-податкових правовідносин та визнання неправомірними дії суб'єктів таких правовідносин — державних органів, юридичних і посадових осіб в галузі управлінської діяльності. Така правова вимога має предмет, підставу, зміст і свою процесуальну форму відображення — письмову скаргу або заяву — і може бути названа адміністративним позовом5
У справах про заборону політичної партії і про анулювання реєстраційного свідоцтва вноситься подання (§ 14 цієї глави).
У справах цього виду провадження предметом судового розгляду виступає публічно-правова (управлінська, виконавчо-розпорядча) діяльність органів державного управління, юридичних і посадових осіб, а засобами доказування в основному письмові докази у формі офіційних документів: акти, протоколи, постанови про накладення штрафу, платіжні повідомлення тощо. Особливості предмета розгляду цих справ визначають і специфічні засоби захисту порушених прав і охоронюваних законом інтересів (виправлення неправильності у списках виборців — ст. 243 ЦПК), скасування рішення відповідної виборчої комісії чи визнання її дії, бездіяльності незаконними (2435,24310 ЦПК), дострокове припинення повноважень народного депутата України (ст. 24325 ЦПК), а також повноваження суду по їх застосуванню, які порівняно зі справами позовного провадження не носять такий широкий характер. Наприклад, суд не входить в обговорення питання про скасування недоїмки, про надання розстрочки чи відстрочки платежу та ін. Справи, що виникають з виборчих правовідносин, вимагають швидшого їх вирішення і виконання прийнятих за ними рішень. В зв'язку з чим передбачено скорочені строки їх розгляду: три дні — ст. 241 ЦПК, п'ять днів — ст. 2433 ЦПК, сім днів — статті 24313, 24318 ЦПК. Рішення є остаточним, набирає законної сили негайно і оскарженню не підлягає — статті 243, 2435, 243Ю, 243І5, 243» ЦПК.
Для створення більш сприятливого правового режиму для реалізації права на звернення до суду за захистом по скаргах на дії адміністративних органів встановлена підсудність за місцем проживання заявника (ст. 244 ЦПК), за місцем знаходження дільничної виборчої комісії подається скарга на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 238 ЦПК). Інтереси громадян гарантуються зупиненням виконання постанови про адміністративне стягнення до розгляду судом скарги (ст. 291 КлАП).
Таким чином, розгляд і вирішення широкого кола справ, що виникають з державних, адміністративних і фінансово-податкових правовідносин, свідчить про активний процес створення адміністративної юстиції, здійснюваної загальними судами, який відповідає принципам правової держави, покладеним в розбудову України. Створена можливість всебічної, повної і об'єктивної перевірки обставин у справі незалежним судом і вирішення спірних правовідносин на основі перевірки правомірності виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, юридичних і посадових осіб, необхідних для захисту прав і законних інтересів суб'єктів таких правовідносин.

§ 2. Справи по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь в референдумі
Представницькі органи державної влади України — ради створюються виборчим шляхом на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні, звітів депутатів перед виборцями і праві виборців на відкликання депутатів, які не виправдали їх довір'я. Виборче право України забезпечує кожному громадянину — виборцю максимальну можливість для здійснення належного йому права вибирати народних депутатів і бути обраним. Проведення виборів забезпечують виборчі комісії, які створюються з представників трудових колективів, громадських організацій, колективів професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборів виборців за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах.
Важливим засобом, що забезпечує загальність виборчого права громадян, є списки виборців, складання яких віднесено до повноваження дільничної виборчої комісії. На участь у референдумі складаються списки дільничною комісією з референдуму. Списки виборців і списки на участь в референдумі подаються для загального ознайомлення і перевірки правильності їх складання громадянами. При виявленні в списку виборців чи в списку громадян на референдум неправильностей: невключения, неправильне включення у список або виключення із списку, а також у допущення в списку неточностей у зазначенні даних про особу кожному громадянину надається право оскаржити неправильності до дільничної комісії, яка склала список, подавши про це заяву про внесення в списки певних виправлень. Дільнична комісія зобов'язана не пізніше як у дводенний термін, а напередодні і в день виборів негайно розглянути заяву, внести необхідні виправлення у список або видати заявникові копію мотивованого рішення про відхилення його заяви. Це рішення може бути оскаржене в районний (міський) суд, в районі діяльності якого знаходиться дільнична виборча комісія чи комісія з референдуму6.
Процесуальний порядок розгляду судом скарг врегульований статтями 238-243 ЦПК (гл. ЗО).
Відповідно до ст. 239 ЦПК суди повинні приймати на розгляд як скарги осіб, котрі заявляють про те, що відповідна дільнична виборча комісія або дільнична комісія з референдуму, складаючи списки виборців чи громадян, які мають право брати участь у референдумі, допустили щодо них неправильності, так і скарги осіб, котрі заявляють, що до списку виборців, списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, неправильно включена та чи інша особа, котра не має виборчого права, чи права брати участь у референдумі, або не включена особа, яка його має.
Скарга подається в письмовій формі з додержанням реквізитів, визначених ст. 137 ЦПК, з урахуванням цього виду провадження.
У скарзі належить зазначити назву суду, до якого вона подається, точну назву заявника і особи, щодо якої були допущені неправильності в списках виборців чи в списках громадян, котрі мають право брати участь у референдумі, характер неправильностей і вимога про їх виправлення.
Право на подачу скарги до суду строкове. Вона може бути подана не пізніш як за п'ять днів до виборів або референдуму.
Скарга на неправильності в списках виборців чи в списках громадян, які мають -право брати участь у референдумі, розглядається у відкритому судовому засіданні не пізніше трьох днів, включаючи і день її надходження, якщо вона була подана не пізніше дванадцятої години цього дня. До участі в розгляді скарги обов'язково викликаються у судове засідання заявник і представник відповідної дільничної виборчої комісії. У випадках оскарження неправильностей в списках, які стосуються не самого заявника, а іншої особи, то остання також викликається в судове засідання. Неявка зазначених осіб не перешкоджає розглядові скарги, тобто вона може бути розглянута судом і в їх відсутності. Якщо безпосередня участь в судовому засіданні зазначених осіб буде визнана судом необхідною, то розгляд справи відкладається в межах встановленого ЦПК строку розгляду і провадиться повторний їх виклик. Справа розглядається судом у відкритому судовому засіданні у встановленому ЦПК порядку з додержанням всіх принципів цивільного процесу. Рішення суду повинно бути оголошене в цьому ж судовому засіданні. Рішення суду в скарзі є остаточним, набирає законної сили негайно після його проголошення. Суд негайно, після проголошення рішення, видає заявникові його копію і одночасно надсилає копію рішення відповідній дільничній виборчій комісії чи дільничній комісії з референдуму для виконання, яка зобов'язана внести виправлення у списки виборців чи в списки громадян, які мають право брати участь у референдумі.

§ 3. Справи по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заявах про скасування рішення виборчої комісії
Процесуальний порядок розгляду цієї категорії справ встановлений статтями 243'-2435 ЦПК (глава ЗОА). Скарги на рішення територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії про відмову в реєстрації кандидата в депутати або на посаду голови ради, про скасування рішення про реєстрацію кандидата, з питань передвиборної агітації, про визнання виборів недійсними та заяви виборчої комісії про скасування рішення про реєстрацію кандидата у зв'язку з порушенням заборони використання підпорядкованих кандидату і довіреним особам засобів масової інформації для організації агітаційної роботи підсудні районним (міським) судам за місцем знаходження відповідної виборчої комісії.
Право на звернення до суду зі скаргою мають кандидат або його довірена особа на рішення окружної (територіальної) виборчої комісії про відмову в реєстрації кандидата, про скасування рішення про реєстрацію кандидата, з питань передвиборної агітації у триденний строк після прийняття рішення, а на рішення про визнання виборів недійсними — у триденний строк після обнародування територіальною виборчою комісією підсумків виборів.
Право на звернення до суду зі скаргою на рішення територіальної виборчої комісії з інших питань мають особи, за скаргами, заявами або зверненнями яких таке рішення було прийнято або яких воно стосується, у триденний строк після його прийняття.
Право на звернення до суду із заявою має окружна (територіальна) виборча комісія, яка зареєструвала кандидата, про скасування рішення про реєстрацію такого кандидата у зв'язку з порушенням заборони використання підпорядкованих кандидату і довіреній особі засобів масової інформації для організації агітаційної роботи.
Скарги на рішення територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії і заяви про скасування рішення виборчої комісії про реєстрацію кандидата підлягають розгляду судом у п'ятиденний строк.
При цьому не пізніше як за день до виборів повинні бути розглянуті скарги на рішення окружної (територіальної) виборчої комісії про відмову в реєстрації кандидата, про скасування рішення про реєстрацію кандидата, на рішення з питань передвиборної агітації і заяви про скасування рішення виборчої комісії.
У судове засідання для участі у розгляді справи обов'язково викликаються заявник, кандидат у депутати або на посаду голови ради, представник відповідної виборчої комісії.
Після розгляду справи суд виносить рішення, яким задовольняє чи відмовляє в задоволенні скарги, заяви.
У випадку встановлення, що виборчому законодавству не відповідають: відмова в реєстрації кандидата в депутати або на посаду голови ради, скасування рішення про реєстрацію кандидата, визнання виборів недійсними, вирішення питання щодо передвиборної агітації чи іншого питання, вимоги заяви про скасування рішення про реєстрацію кандидата, суд відповідно — задовольняє скаргу, скасовує рішення територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії чи визнає її дії незаконними і зобов'язує останню виконати передбачені виборчим законодавством дії, відмовляє в задоволенні заяви.
Встановивши, що: кандидат є особою, яка не може бути обраною; рішення про висунення кандидатом прийнято з порушенням встановленого порядку і є неправомочним; кандидат не подав необхідних для реєстрації документів чи документи виявилися недостовірними; суб'єкт, який висунув зареєстрованого кандидата, скасував свої рішення; кандидат втратив виборче право або право балотуватися по даному виборчому округу; в ході голосування чи під час підрахунку голосів допущено порушення законодавства про вибори, яке вплинуло на результати виборів; питання щодо передвиборної агітації чи інші питання, вирішені відповідно до закону; кандидат чи його довірена особа використовували для організації агітаційної роботи підпорядковані їм засоби масової інформації — суд відповідно відмовляє у задоволенні скарги, задовольняє заяву.
Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає, його копію суд негайно надсилає заявникові і відповідній територіальній, окружній (територіальній) комісії.
Проаналізований вище визначений гл. 30-А процесуальний порядок розгляду справ за скаргами на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії з виборів депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заяв про скасування рішень виборчої комісії підлягає застосуванню з врахуванням норм Закону України від 14 січня 1998 р. «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».
Законом значно розширений об'єкт і склад суб'єктів судового оскарження.
Відповідно до ст. 22 Закону можуть бути оскаржені місцевими осередками політичних партій (блоків), громадськими організаціями, зборами виборців, трудовими колективами, які висунули кандидатів, або їх уповноваженими особами, кандидатами, їх довіреними особами, а також виборцями рішення, дії або бездіяльність виборчої комісії: дільничної — протягом трьох днів до відповідної окружної комісії, окружної — до відповідної територіальної комісії. За результатами розгляду скарги відповідна виборча комісія видає заявникові мотивоване рішення.
Рішення територіальної виборчої комісії може бути протягом трьох днів оскаржено до суду, який розглядає скаргу, в п'ятиденний строк, але не пізніше як за день до виборів. У разі пропуску триденного строку на оскарження скарга залишається без розгляду. При визнанні судом рішення територіальної виборчої комісії таким, що суперечить закону, воно вважається нечинним у цілому або в частині, що йому суперечить.
Окремими нормами Закону передбачено: рішення окружної (територіальної) виборчої комісії щодо реєстрації або нереєстрації кандидата може бути оскаржено в порядку, встановленому Законом (ч. 7 ст. ЗО), окружна (територіальна) виборча комісія може прийняти рішення про зняття з реєстрації кандидата у разі порушення ним цього Закону, факт вчинення якого встановлено судом. Відповідна заява має бути розглянута протягом трьох днів після її надходження до суду, але не пізніше як за день до виборів (ч. 4 ст. 31).
Порушення вимог даного Закону кандидатом у депутати місцевої ради або кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови; їх довіреними особами тягне скасування територіальною виборчою комісією на підставі відповідного рішення суду своїх рішень (рішень відповідних виборчих комісій) про реєстрацію кандидата або про результати голосування та підсумки виборів у частині, що стосується відповідного кандидата (ч. 1 ст. 58). Підставами для скасування рішення виборчої комісії є обставини, визначені ч. 2 ст. 58 цього Закону.

§ 4. Справи по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України
Процесуальний порядок розгляду зазначеної категорії справ врегульований статтями 2436-243І» (гл. 30-Б) ЦПК.
Право на подачу скарги до суду на рішення, дії або бездіяльність територіальних, дільничних виборчих комісій мають кандидати у Президенти України, їх довірені особи, уповноважені особи партій (блоків), а також не менш як двадцять виборців протягом семи днів з дня прийняття відповідною виборчою комісією рішення або вчинення дії.
Право на подачу скарги в суд на рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидата в Президенти України або про відмову у реєстрації претендента на кандидата у Президенти України мають претенденти на кандидата у Президенти України, щодо яких прийнято таке рішення, уповноважені особи партій (блоків), ініціативні групи виборців, які висунули таких претендентів, протягом п'яти днів з моменту його прийняття.
Право на подачу заяви про скасування реєстрації відповідної особи як кандидата в Президенти України має Центральна виборча комісія протягом п'яти днів з дня виявлення порушення вимог виборчого законодавства.
Скарги на рішення, дії або бездіяльність дільничних і територіальних виборчих комісій (за винятком скарг на неправильності, допущені при складанні списків виборців) подаються відповідно до Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів і розглядаються у складі трьох суддів протягом трьох днів з дня їх надходження, а в разі надходження скарги менше як за три дні до виборів чи в день їх проведення — негайно.
Скарги на рішення (про реєстрацію кандидата у Президенти України, про відмову в реєстрації претендента на кандидата у Президенти України), дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії про скасування реєстрації відповідної особи як кандидата у Президенти України подаються до Верховного Суду України і розглядаються у складі трьох суддів у семиденний строк, але не пізніше як за день до виборів.
Скарги, заяви, подані з порушенням встановлених законом строків, а також скарги, заяви щодо порушень Закону «Про вибори Президента України», які мали місце до дня голосування, але були подані до суду після 24-ої год. дня, що передує дню голосування, залишаються без розгляду.
Про день і час розгляду в судовому засіданні скарги, заяви суд повинен повідомити заявника, автора скарги, виборчу комісію, інших заінтересованих осіб, але їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши скаргу і встановивши, що рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії не відповідають виборчому законодавству, суд задовольняє скаргу, скасовує рішення комісії чи визнає її дії або бездіяльність незаконними і зобов'язує останню вчинити передбачені законодавством дії або відмовляє у задоволенні скарги.
Розглянувши заяву Центральної виборчої комісії і встановивши, що кандидатом у Президенти України порушено вимоги виборчого законодавства, суд задовольняє заяву і скасовує рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидата у Президенти України.
Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Копії рішення суд негайно надсилає до виконання заявникові, Центральній виборчій комісії або відповідній територіальній чи дільничній виборчій комісії.

§ 5. Справи по скаргах, заявах на рішення, дії' або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України
Процесуальний порядок розгляду зазначеної категорії справ врегульований статтями 243Н-243І5 (гл. 30-В) ЦПК.
Судам підвідомчі: скарги на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій, за винятком Центральної виборчої комісії (для оскарження її рішень, дій або бездіяльності передбачено самостійний порядок в главі 31-Г ЦПК); заяви про встановлення судом підстав для прийняття виборчими комісіями рішення про виключення кандидата у депутати із зареєстрованого списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборчого блоку партій та скасування рішення про реєстрацію кандидата у депутати в разі порушень виборчого законодавства України.
За підсудністю зазначені скарги і заяви розглядаються Верховним судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами за місцезнаходженням відповідної виборчої комісії, коле-гіально у складі трьох суддів
Право на подачу скарги до суду мають уповноважені особи політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів у депутати від яких були зареєстровані Центральною виборчою комісією, кандидатами у депутати або їх довіреними особами чи не менш як двадцятьма виборцями.
Право на подачу заяви про встановлення судом підстав для прийняття виборчими комісіями рішення про виключення кандидата у депутати із зареєстрованого списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборчого блоку партій, скасування рішення про реєстрацію кандидата у депутати в разі порушень виборчого законодавства України мають відповідно Центральна або окружна виборчі комісії.
Суб'єкти права на подачу скарги і заяви можуть його реалізувати протягом семи днів відповідно з дня прийняття виборчою комісією рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які є об'єктом скарги чи заяви.
Скарги і заяви, подані з порушенням встановлених законом строків, розгляду не підлягають. Передбачене ч. З ст. 24312 ЦПК правило не призупиняє дію ст. 85 ЦПК, за якою скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав, визнаних ним поважними, для поновлення строку. Зазначені скарги і заяви розглядаються судом за загальними правилами цивільного судочинства у п'ятиденний строк, але не пізніше як за день до виборів. У судове засідання для участі у розгляді скарги, заяви викликаються: заявник, представник відповідної виборчої комісії, кандидат у народні депутати України, їх неявка в засідання не перешкоджає розгляду судом справи.
Розглянувши скаргу, заяву і встановивши їх підставність, суд відповідно скасовує рішення, визнає дії чи бездіяльність виборчої комісії неправомірними і зобов'язує відповідну виборчу комісію задовольнити вимогу заявника та усунути порушення, встановлює визначені Законом підстави для прийняття відповідними виборчими комісіями рішення про виключення кандидата у депутати із зареєстрованого списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборчого блоку партій, скасування рішення про реєстрацію кандидата у депутати в разі порушення виборчого законодавства України.
Встановивши, що оскаржувані рішення і дії були вчинені відповідно до Закону і в межах повноважень відповідної виборчої комісії, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.
Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Його копії суд негайно надсилає до виконання заявникові і відповідній виборчій комісії.

§ 6. Справи по скаргах на р_ішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії
Процесуальний порядок розгляду справ по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії врегульований статтями 24316— 24320 (ГЛ. ЗО-Г) ЦПК.
У встановленому порядку розглядаються скарги на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, за винятком скарг і заяв на рішення, пов'язані з виборами у Президенти України, порядок розгляду яких врегульований у гл. 30-Б (статті 243«-243»<>) ЦПК.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії може бути подана до Верховного Суду України протягом семи днів з дня прийняття нею відповідного рішення, вчинення дії або бездіяльності.
Право на подачу скарги мають суб'єкти виборчого процесу, права або охоронювані законом інтереси яких порушено.
Скарга подається і має бути розглянута судовою колегією Верховного Суду України протягом десяти днів, а у разі надходження її менш ніж за десять днів до виборів — вона повинна бути розглянута не пізніше як за день до виборів.
Для участі в розгляді справи судова повістка про виклик в засідання надсилається: заявникові, Центральній виборчій комісії, заінтересованим особам, їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Встановивши обгрунтованість скарги, суд визнає дії чи бездіяльність Центральної виборчої комісії неправомірними, скасовує рішення і зобов'язує її задовольнити вимогу заявника та усунути порушення. В разі, якщо рішення, дії Центральної виборчої комісії відповідають вимогам Закону, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.
Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Його копії суд негайно надсилає заявникові і Центральній виборчій комісії для виконання.

§ 7. Справи по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності
Конституцією України (ч. 1 ст. 81) передбачено, що у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі Закону за рішенням суду.
З метою реалізації цього конституційного положення ЦПК України доповнений гл. 30-Д (статтями 2432І-24325), якими визначено процесуальний порядок розгляду даної категорії справ.
Справа про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності може бути порушена в суді Головою Верховної Ради України за власною ініціативою або на вимогу не менше 25 народних депутатів України. Заява подається і розглядається Київським міським судом в семиденний строк. В судове засідання для участі в розгляді заяви про дострокове припинення повноважень народного депутата України обов'язково викликається представник заявника і народний депутат України, щодо якого порушена справа в суді про дострокове припинення повноважень.
Розглянувши справу і встановивши, що народний депутат України в порушення вимог ст. 78 Конституції України має інший представницький мандат або перебуває на державній службі чи займається іншими видами діяльності, що відповідно до закону є несумісним з депутатською діяльністю, суд постановляє рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата. Якщо зайняття діяльністю, несумісною з депутатською, не було підтверджено доказами, суд відмовляє в задоволенні заяви. В мотивувальній частині рішення обов'язково повинно бути зазначено, якою діяльністю, несумісною з депутатською, займається депутат, якими доказами це підтверджується і яким законом встановлено несумісництво даної діяльності з депутатською, або наведені мотиви, з яких суд визнав заяву необгрунтованою. Копія рішення протягом трьох днів надсилається заявникові і народному депутату України. Рішення може бути оскаржено до Верховного Суду України. З набранням рішенням законної сили повноваження народного депутата вважаються припиненими.

§ 8. Справи по скаргах на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень
Процесуальний порядок оскарження і розгляду скарг на постанови про адміністративні правопорушення врегульований статтями 244—248 ЦПК, статтями 287-293 КпАП. Роз'яснення з питань їх застосування зроблені Пленумом Верховного Суду України в постанові від 24 червня 1988 р. «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення»7. Судовий розгляд справ цієї категорії спрямований на забезпечення захисту як охоронюваних законом прав та інтересів громадян і посадових осіб, так й інтересів держави.
Право на оскарження постанов про адміністративні правопорушення мають особи, стосовно яких вони винесені, громадяни і посадові особи, а також потерпілі від адміністративного правопорушення. Всі ці особи в разі оскарження до суду постанов про адміністративні правопорушення будуть заявниками. Процесуальну правосуб'єктність заявників вони будуть мати і тоді, коли на захист їх прав і охоронюваних законом інтересів буде порушена справа в суді за скаргою інших осіб (ст. 121 ЦПК) на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень. Заінтересованими особами у цих справах будуть органи і посадові особи, дії яких по накладенню адміністративних стягнень оскаржуються в суд. їх перелік в узагальненому вигляді наводиться в ст. 288 КпАП.
Об'єктом оскарження є постанови про адміністративні правопорушення, встановлені ст. 288 КпАП. Для оскарження одних постанов передбачена альтернативна можливість — до суду або у порядку підлеглості; для інших — з додержанням обов'язкового попереднього позасудового вирішення скарги, а потім — до суду.
Але останнє правило не підлягає застосуванню як таке, що суперечить конституційному положенню. Статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширена на всі правовідносини, які виникають у державі, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян, в тому числі і ті, що виникають з адміністративно-правових відносин. Тому дотримання попереднього досудового порядку оскарження не є обов'язковим. Його недотримання не є підставою для відмови в прийнятті і розгляді судом скарг на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень. Такий висновок випливає з аналізу п. 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». Інші дії адміністративних органів, наприклад, пов'язані із затриманням, особистим оглядом, вилученням речей і документів, відстороненням водіїв від керування транспортними засобами та інші, які не є адміністративними стягненнями, в цьому порядку не оскаржуються, а оскаржуються у порядку, встановленому главою 31-А ЦПК.
Порушується справа в суді поданням скарги. В ЦПК відсутня норма, яка врегульовує її зміст. Але, керуючись положенням ст. 287 ЦПК, можна дійти висновку, що вимога ст. 137 ЦПК щодо форми і змісту заяви поширюється і на скарги, але з врахуванням характеру справ цього виду провадження. Крім даних про заявника, вона повинна містити відомості, необхідні для розгляду справи: найменування адміністративного органу, дії якого оскаржуються; на яку постанову скаржиться заявник, коли вона була йому вручена або коли йому стало відомо про накладення штрафу, якщо постанова не вручалася; викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої заперечення і посилання на докази, що їх підтверджують. Якщо скарга не відповідає зазначеним вимогам і заявник у встановлений суддею строк не усуне її недоліки, настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК. До скарги додається постанова про накладення штрафу. Скарга подається за підсудністю до районного (міського) суду за місцем проживання заявника з додержшшям встановленого строку права на оскарження — протягом десяти днів з дня вручення постанови про адміністративне стягнення. А при попередньому оскарженні постанови у порядку підлеглості — після постановлення рішення вищестоящим органом. Пропущений з поважних причин цей строк може бути судом поновлений за правилами ст. 89 ЦПК. Одночасно із заявою про поновлення строку подається і скарга. Подання скарги до суду в зазначений строк викликає певні процесуально-правові наслідки: зупиняється виконання постанови про адміністративне стягнення до закінчення розгляду скарги (ст. 244 ЦПК, ст. 291 КпАП); переривається тримісячний строк давності, встановлений для виконання постанови про накладення адміністративного стягнення (ст. 303 КпАП).
Прийнявши скаргу до провадження, суддя приступає до підготовки справи до розгляду, для чого повинен витребувати від відповідного адміністративного органу справу про адміністративне стягнення з вказівкою на вимогу закону про зупинення виконання прийнятої постанови про таке стягнення. Справа призначається до розгляду не пізніше як в десятиденний строк з дня її надходження. В судове засідання викликається заявник і, в разі необхідності, представник органу чи посадова особа, якими винесена постанова про адміністративне стягнення, їх неявка не перешкоджає розглядові справи (ст. 246 ЦПК).
При розгляді скарги на постанову про адміністративне стягнення суд у відповідності зі ст. 247 ЦПК перевіряє: 1) чи накладено стягнення правомочним органом, їх перелік і компетенція визначені статтями 218—244і КпАП; 2) чи є в діях особи, щодо якої винесено постанову про адміністративне стягнення, ознаки проступку, за який законом встановлена відповідальність у вигляді такого стягнення. Перевірка цього питання провадиться згідно з протоколом про адміністративне правопорушення і за нормами глав 5-15 КпАП, якими передбачено певні види адміністративних стягнень за конкретні правопорушення; 3) чи не перевищує сума накладеного штрафу або обсяг іншого стягнення встановленого законом розміру, зважаючи, що за кожне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення (ч. 2 ст. 25 КпАП); 4) чи не закінчився строк давності для накладення адміністративного стягнення. Статтею 38 КпАП закріплено правило, за яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше двох місяців з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні — двох місяців з дня його виявлення; 5) чи враховано при визначенні адміністративного стягнення тяжкість вчиненого проступку, особу винного та її майнове становище.
При вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення має значення встановлення обставин: вчинення адміністративного правопорушення умисно, з необережності, вік правопорушника; належність правопорушника до осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; дія особи в стані крайньої необхідності, необхідної оборони, неосудності, малозначності правопорушення, обставини, які пом'якшують відповідальність, тощо (статті 10-36 КпАП). Після розгляду цих справ суд постановляє рішення, яким реалізує встановлені йому ст. 248 ЦПК повноваження. Якщо перевіркою обгрунтованості скарги буде встановлено, що адміністративне стягнення накладено неправильно, суд постановляє рішення про задоволення скарги.
Суд може винести рішення:
а) про скасування постанови про адміністративне стягнення і надіслання справи на новий розгляд. Підставами для настання таких правових наслідків будуть незаконність і необґрунтованість постанови про адміністративне стягнення. Необгрунтованими визнаються постанови, якими: неповністю з'ясовані адміністративним органом чи посадовою особою обставини, що мають значення для справи; недоведені обставини, що були покладені в основу постанови, які адміністративний орган вважає встановленими; невідповідність висновків адміністративного органу, викладених в постанові, дійсним обставинам справи. Незаконними будуть постанови, прийняті з порушенням передбаченого КпАП порядку притягнення громадян і посадових осіб до адміністративної відповідальності, та якщо справа закрита всупереч закону або якщо постанову було винесено неправомочними органом чи посадовою особою. В останньому випадку суд скасовує таку постанову і надсилає справу на новий розгляд до компетентного органу; б) про скасування постанови про адміністративне стягнення і закриття провадження у справі (у випадках встановлення обставин, що виключають провадження у справах). Такі наслідки настають у разі притягнення до адміністративної відповідальності: неповнолітніх осіб (котрі не досягли шістнадцяти років); військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; осіб, що діяли в стані крайньої необхідності, необхідної оборони чи перебували в стані неосудності; при перебігу строків, встановлених для накладення адміністративних стягнень, та інших випадках, передбачених ст. 247 КпАП. В разі скасування постанови про закриття провадження у справі з підстав ст. 247 КпАП суд в рішенні зазначає також про повернення стягнутих грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів та скасування інших обмежень;
в) про зміну визначеного заходу адміністративного стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за дане правопорушення, не застосовуючи при цьому більш суворого стягнення. Наприклад, у випадках, коли сума накладеного штрафу перевищує встановлений законом розмір, суд відповідно зменшує його суму. Зменшити її суд може також у разі, коли штраф накладено в межах, встановлених законом, але без врахування ступеня тяжкості вчиненого проступку, особи правопорушника і його майнового становища. При встановленні, що штраф накладено правильно і відсутні підстави для зменшення його розміру, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.
Рішення суду у скарзі на постанову про накладення адміністративного стягнення є остаточним і апеляційному оскарженню не підлягає.
Враховуючи, що контроль за виконанням постанов про накладення адміністративного стягнення здійснюється адміністративним органом або посадовою особою, які його наклали, суд повинен надіслати їм копію рішення, постановленого за скаргою.

§ 9. Справи по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності
Конституція України (ст. 55), Закон «Про звернення громадян» гарантують кожному громадянину право на оскарження до суду рішення, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, Інших юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності
Судовий розгляд і вирішення цієї категорії справ є важливим цивільним процесуальним засобом захисту прав громадян, сприяє підвищенню відповідальності державних органів, юридичних і посадових осіб за належне виконання обов'язків, посиленню боротьби з бюрократизмом і тяганиною при розгляді законних вимог громадян.
Процесуальний порядок цих справ врегульований гл. 31-А (статтями 2481-24810 ЦПК). Роз'яснення по їх застосуванню зроблено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 3 грудня 1997 р. «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян»8.
Право звернутися до суду зі скаргою може громадянин (військовослужбовець — до військового суду), якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної або посадової особи під час здійснення ними управлінських функцій порушено його права чи свободи.
Скаргу в суд на порушення справи може бути подано особисто громадянином, його представником або на прохання громадянина — представником громадської організації, трудового колективу, уповноваженим їх органом, який діє на підставі закону чи установчих документів.
До органів держави, юридичних і посадових осіб рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду (суб'єкти оскарження), належать: органи державної виконавчої влади та їх посадові особи; органи місцевого самоврядування та їх посадові особи; керівники установ, організацій, підприємств та їх об'єднань незалежно від форми власності; керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також посадові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.
До державних органів, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть оскаржуватись до суду, належать створені відповідно до Конституції та інших правових актів органи, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління. До органів місцевого самоврядування — створені на підставі Конституції і Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» як представницькі органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські, районні та обласні ради) та їх виконавчі органи, так і органи самоорганізації населення (п. 4 постанови Пленуму № 13 від 3 грудня 1997 p.)
Відповідно до Закону України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян» (ч. З ст. 16) судам підвідомчі скарги на рішення у сфері управлінської діяльності загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів.
Згідно зі ст. 55 Конституції України до суду можуть бути оскаржені також рішення, дії чи бездіяльність посадових і службових осіб органів судової влади, але лише ті з них, які належать до сфери управлінської діяльності.
Рішення суду, дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язаних з прийняттям заяви, порушенням справи, її підготовкою та розглядом у судовому засіданні) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції (статті 290, 320 ЦПК), а не шляхом звернення до іншого суду першої інстанції із заявами (скаргами) про зобов'язання суддів до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування моральної шкоди (Вісник Верховного Суду України. — 1999. — № 6. — С. 9).
Предметом судового оскарження є колегіальні й одноособові рішення, дії або бездіяльність суб'єктів оскарження, у зв'язку з якими громадянин вважає, що ними:
— порушено або порушуються його права чи свободи;
— створено або створюються перешкоди для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод або, що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатними;
— покладено на нього обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом;
— його притягнуто до відповідальності, не передбаченої законом, або до нього застосовано стягнення за відсутності передбачених законом підстав, або неправомочною посадовою особою чи органом. Державні органи, юридичні й посадові особи (суб'єкти оскарження) несуть відповідальність за невиконання лише тих обов'язків, які були на них покладено законодавчими або іншими нормативними актами.
Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України наведений у ст. 2483 ЦПК перелік актів і дій, скарги на які не підвідомчі судам, може застосуватися тільки в тій частині, яка не суперечить Конституції
Зокрема, судам не підвідомчі скарги на акти органів законодавчої і виконавчої влади, що підлягають розгляду щодо їх конституційності; на акти і дії посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, щодо яких законодавством (КПК, ЦПК, КпАП) встановлено інший порядок судового оскарження. Але рішення, дії або бездіяльність прокурора, які не підлягають оскарженню в кримінально-процесуальному порядку, можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК.
Так, М. подав до суду скаргу на бездіяльність Генерального прокурора України, до якого він звернувся зі скаргою на відмову прокуратури м. Києва порушити кримінальну справу, але відповіді не одержав. Посилаючись на те, що бездіяльність Генерального прокурора, яка полягала у не розгляді скарги, позбавляє його можливості оскаржити відмову в порушенні кримінальної справи до суду в порядку, передбаченому КПК, заявник просив Генерального прокурора усунути порушення і дати відповідь на скаргу. Оскільки Генеральний прокурор не прийняв процесуальне рішення за скаргою і заявник позбавлений можливості оскаржити до суду відмову в порушенні кримінальної справи в порядку, визначеному КПК, останній вправі оскаржити її до суду в порядку, передбаченому гл. 31-А — бездіяльність прокурора по вирішенню скарги (Рішення Верховного Суду України. Щорічник. - 1998. - С. 132-133).
Прийняття рішення Генеральним прокурором України по скарзі не може стати перешкодою для подальшого звернення до суду (Вісник Конституційного Суду України. 1997. — № 2. - С. 35, п. 5).
Конситуційний Суд України своїм рішенням від 23 травня 2001 р. (№ брп/2001) щодо відповідності Конституції України положень абзаців третього, четвертого і п'ятого статті 2483 ЦПК визнав положення абзацу четвертого ст. 2483 ЦПК про те, що судам не підвідомчі скарги «на акти і дії службових осіб... суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження», треба розуміти так, що судами не розглядаються скарги громадян у порядку, передбаченому главою 31-А цього Кодексу, на акти і дії суддів, пов'язані із здійсненням правосуддя, оскарження яких встановлюється відповідним процесуальним законодавством України. Акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності, можуть бути оскаржені громадянами в судовому порядку відповідно до глави 31-А ЦПК
Судам не підвідомчі скарги на акти і дії об'єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внугріорганізаційної діяльності або їх виняткової компетенції. Але з цього правила є виняток, передбачений ч. З ст. 16 Закону «Про звернення громадян», за яким судам підвідомчі скарги на рішення у сфері управлінської діяльності загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів та інших юридичних осіб, створених на основі колективної власності.
Скарга повинна відповідати вимогам статей 137-138 ЦПК і бути оплачена державним митом. Вона подається за місцем знаходження державного органу, юридичної чи посадової особи (суб'єкта оскарження) за розсудом заявника безпосередньо до суду або до суду після оскарження до органу, посадової особи вищого рівня щодо того органу, посадової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність.
Скаргу може бути подано в суд:
— у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав і свобод;
— у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги органом, посадовою особою вищого рівня щодо того органу, посадової особи, які постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, чи з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущені строки можуть бути поновлені судом у порядку ст. 89 ЦПК.
Подання скарги до суду зупиняє виконання оскарженого акта. Про подання скарги суд повідомляє державний орган, юридичну чи посадову особу не пізніше наступного дня після її прийняття.
Підготовка справ до судового розгляду по скаргах на рішення, дії або бездіяльність органів держави, юридичних і посадових осіб провадиться за правилами і в строки, передбачені статтями 143, 146 ЦПК. По закінченні підготовки скарга підлягає розгляду судом у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і заінтересованої особи (посадової особи), представника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржується. Неявка в судове засідання зазначених осіб з неповажних причин або їх представників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку обов'язковою. Неявка заявника або посадової особи з поважних причин не перешкоджає розглядові справи з участю їх представників.
У судовому засіданні можуть брати участь представники громадських організацій і трудових колективів (ст. 161 ЦПК) для викладення судові думки у справі організацій і колективів, які їх уповноважили. При вирішенні питання про допущення до участі в справі громадськості необхідно враховувати, що судам належить повідомляти громадські організації і трудові колективи про скарги, які надійшли до суду, і розгляд та вирішення котрих має громадське значення, а також про порядок виділення представників для участі в судовому засіданні.
Відмова представника громадської організації чи трудового колективу від скарги, яку він подав на прохання заявника, або відмова від заяви прокурора, котру він подав на захист інтересів заявника, є підставою для закриття провадження у справі. Такі наслідки не настають, якщо заявник вимагає розгляду скарги по суті.
При встановленні судом, що особа, рішення чи дії якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції котрої входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника. Якщо буде встановлено, що державний орган чи юридична особа, рішення чи дії якого оскаржуються, припинив свою діяльність, суд залучає до участі у справі його правонаступника, а за його відсутності — орган, до компетенції якого входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника.
Суд, встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, що підвідомчий суду і розглядається у порядку позовного провадження (наприклад, спір про право на частину прийнятого в експлуатацію жилого будинку, в реєстрації якого відмовлено; спір про право на жиле приміщення при відмові в прописці тощо), залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних підставах.
Справи за скаргами на неправомірні рішення, дії та бездіяльність суб'єктів оскарження, в яких одночасно пред'явлено вимоги про відшкодування заподіяної цими рішеннями, діями чи бездіяльністю матеріальної чи моральної шкоди, гарантованої ст. 56 Конституції України, ст. 25 Закону «Про звернення громадян», розглядаються в порядку позовного провадження, тому така скарга залишається судом без розгляду.
За результатами розгляду справи суд постановляє рішення про задоволення чи про відмову в задоволенні скарги. При встановленні обгрунтовапості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державний орган, юридичну чи посадову особу задовольнити вимогу заявника і усунути порушення, скасовує покладений на нього обов'язок чи застосовані до нього заходи відповідальності або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
В рішенні про задоволення скарги зазначаються правові норми, що були порушені органом державного управління чи посадовою особою, та конкретні дії, які мають бути виконані на усунення допущеного порушення, зокрема: а) при встановленні незаконності відмови в прописці суд зобов'язує відповідну посадову особу органу внутрішніх справ прописати заявника на конкретну жилу площу за адресою; б) при необґрунтованості відмови громадянину в реєстрації спорудженого чи придбаного ним жилого будинку суд зобов'язує відповідний житлово-комунальний орган зареєструвати цей будинок; в) при неправомірності рішення місцевих органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про введення непередбачених законом податків і зборів — зобов'язує відповідний орган усунути допущені порушення.
Якщо рішенням суду був визнаний неправомірним індивідуальний чи нормативно-правовий акт або окрема його частина, то він вважається недійсним не з часу набрання рішенням законної сили, а з моменту його прийняття, про що потрібно зазначити в резолютивній частині рішення. Одночасно в рішенні суд повинен покласти обов'язок на суб'єкта оскарження оприлюднити висновок суду про визнання нормативно-правового акта незаконним у такий саме спосіб, у який було оприлюднено цей акт.
Якщо оскаржувані рішення, дії було вчинено відповідно до закону, в межах повноважень державного органу, юридичної або посадової особи, і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.
При постановленні рішення про задоволення скарги суд може вирішити питання про негайне виконання рішення.
Рішення суду в справі може бути оскаржено. З набранням ним законної сили воно не пізніше десяти днів надсилається відповідному державному органу, юридичній чи посадовій особі для виконання, а також заявникові. Про виконання рішення відповідний державний орган, юридична чи посадова особа повинні повідомити суд і заявника у місячний строк з дня його одержання.

§ 10. Справи по скаргах на рішення, прийнятті щодо релігійних організацій
Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації»' передбачено, що для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і до-сягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) про реєстрацію до виконавчого комітету обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим — до Уряду цієї Республіки. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут до державного органу України у справах релігій.
Орган, який здійснює реєстрацію статуту (положення), повинен розглянути заяву і статут у місячний строк, прийняти відповідне рішення і не пізніше як у десятиденний строк письмово повідомити про це заявника. Якщо для реєстрації статуту (положення) необхідний висновок виконавчого комітету місцевої ради, а також спеціалістів, то рішення про реєстрацію приймається у тримісячний строк.
Перевищення встановленого місячного і тримісячного строку прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд.
Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам у встановлений термін і може бути оскаржено в суд.
Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що й реєстрація статутів. Тому перевищення терміну прийняття рішення про реєстрацію зміни і доповнення статутів (положень) і рішення про відмову реєстрації зміни і доповнення статутів (положень) можуть бути також оскаржені в суд.
Згідно з Типовим положенням про управління (відділ) у справах релігій обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 697 від 29 червня 1996 р., до повноважень зазначених управлінь (відділів) належить попередній розгляд питань, пов'язаний із реєстрацією статутів (положень) релігійних громад, а також із змінами та доповненнями до них, і надання висновків щодо доповнень статутних документів. Остаточне прийняття рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації релігійної громади покладено на відповідну державну адміністрацію, рішення якої і може бути оскаржено в установленому порядку в суд.
Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені в суд.
При вирішені справи за скаргою релігійної організації необхідно враховувати правила ч. З ст. 17 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» про те, що за відсутності взаємної згоди релігійних громад на позачергове користування культовою будівлею державний орган визначає порядок користування нею шляхом укладення з кожною громадою окремого договору, що застосовується під час вирішення питання про передачу такої будівлі в користування декільком релігійним громадам, які на неї претендують. Коли ж культова будівля вже знаходиться у правомірному користуванні якоїсь однієї релігійної організації, дані правила не поширюються. В цьому разі договори про надання релігійним організаціям у користування культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.
У разі, коли культову будівлю передано державним органом у власність релігійній громаді, позачергове користування нею може здійснюватись лише за згодою власника цієї будівлі на підставі укладеної з ним відповідної угоди. За відсутності останньої державний орган визначає порядок користування культовою будівлею шляхом укладення з кожною громадою окремого договору. Постанова державного органу про відмову в наданні у користування релігійній громаді культової будівлі може бути оскаржена в суд (Рішення Верховного Суду України. Щорічник. — 1998. — С. 136).
Спори релігійних організацій між собою і з іншими юридичними особами підвідомчі арбітражному суду. Процесуальний порядок розгляду скарг загальними судами на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, встановлено гл. 31-Б (статті 248Ч-248І4 ЦПК).
Право на оскарження рішення державних органів з приводу релігійних організацій мають громадяни—засновники у випадках відмови в реєстрації статутів (положень) таких організацій, а також релігійні організації, права яких порушено. Скарги на рішення місцевих державних органів подаються до Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, а на рішення державного органу України — до Верховного Суду України. Право на оскарження рішень державних органів, прийнятих щодо релігійних організацій, строкове. Скарга може бути подана в суд у місячний строк, обчислюваний з дня прийняття рішення державним органом. Суд повинен розглянути її в десятиденний строк у відкритому засіданні за участю засновника або представника релігійної організації та представника державного органу, рішення якого оскаржується. Неявка в судове засідання зазначених осіб не перешкоджає розгляду скарги (статті 248'2-248'3 ЦПК).
Розглянувши справу і встановивши, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог закону, суд постановляє рішення, яким зобов'язує відповідний державний орган усунути допущене порушення. Якщо буде встановлено, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до закону, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги. Рішення суду у скарзі надсилається до органу державної влади, що його прийняв, та заявникові (ст. 24814 ЦПК). Рішення суду може бути оскаржено.

§11. Справи за заявами прокурора про визнання незаконними правового акта органу, рішення чи дії службової особи10
Процесуальний порядок розгляду цих справ визначений главою 31-В (статті 248і 5-24819 ЦПК). Прокурор має право звернутися до суду із заявою про визнання незаконними правового акта органу, рішення чи дії посадової особи, крім акта, перевірку законності якого віднесено до Конституційного Суду України, за умови відхилення протесту прокурора в порядку загального нагляду або коли протест не був розглянутий посадовою особою чи органом в десятиденний строк після його надходження.
Стаття 248'5 ЦПК, якою закріплено це правило, не визначає, при визнанні незаконним якого правового акта може звернутись до суду прокурор — будь-якого, нормативного чи не нормативного. Відповідь на поставлене питання дана в ухвалі судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України у справі за заявою прокурора Чернігівської області про визнання незаконною письмової вказівки, викладеної в листі заступника начальника управління фінансів обласної державної адміністрації, адресованому голові АТВТ «Чернігівгаз», не надавати пільги при оплаті за природний газ особам, яким їх надано законами України «Про міліцію», «Про пожежну безпеку» тощо. Зазначена вказівка, як така, що суперечить вимогам законів, була опротестована обласною прокуратурою, однак, протест було відхилено. Тоді прокурор звернувся до суду і просив визнати цю вказівку незаконною. Суд відмовив у задоволенні заяви, виходячи з того, що лист начальника управління фінансів не є правовим актом, оскільки не містить обов'язкових вказівок, які повинно виконувати АТВТ «Чернігівгаз»
Але матеріали у справі свідчать, що цей висновок суперечить зібраним у ній доказам. Так, на виконання згаданого листа АТВТ «Чернігівгаз» надіслало керівникам усіх структурних підрозділів розпорядження, згідно з яким пільги за користування газом, передбачені названими вище законами, могли надаватися лише при гарантованому відшкодуванні витрат акціонерному товариству.
Розглянувши протест заступника Генерального прокурора України, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню, скасувала постановлені у справі рішення і в ухвалі зазначила, що прокурор може звертатись до районного (міського) суду в передбаченому гл. 31-В ЦПК порядку з додержанням вимог ст. 24815 цього Кодексу із заявою про визнання незаконним як нормативного, так і ненормативного правового акта органу або рішення чи дії службової особи. Суд же не обгрунтував належним чином свій висновок про те, що вказівка заступника начальника управління фінансів не е актом у розумінні ст. 24815 ЦПК11.
Право на звернення прокурора із заявою до суду строкове. Заява до суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення десятиденного строку, встановленого для його розгляду (статті 24815-24816 ЦПК). Така заява подається до районного (міського) суду за місцем розташування органу чи службової особи, акт яких було опротестовано.
Для розгляду заяви прокурора про визнання правового акта незаконним встановлений десятиденний строк з дня її надходження. Заява розглядається у відкритому судовому засіданні за участю прокурора і представника органу чи службовою особи, які прийняли рішення про відхилення протесту або не розглянули протест у встановлений строк після його надходження. Неявка в судове засідання без поважних причин представника органу, службової особи не перешкоджає розглядові заяви прокурора, проте суд може визнати їх явку обов'язковою. Судом повинні бути досліджені матеріали, які стали підставою для принесення протесту та його відхилення органом або — службовою особою, необхідні документи та інші докази (ст. 24818 ЦПК).
Встановивши, що опротестований правовий акт не відповідає вимогам закону, суд постановляє рішення про задоволення заяви, визнання правового акта незаконним і про його скасування та стягнення судових витрат.
Якщо буде встановлено, що опротестований правовий акт не суперечить вимогам закону, суддя постановляє рішення про відмову в задоволенні заяви (ст. 24819 ЦПК). Рішення суду може бути оскаржено.

§ 12. Справи по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби
Процесуально-правове регулювання розгляду скарг проведено в гл. 31-Г (статті 24820-24826 ЦПК), включеної до ЦПК Законом України № 2056-Ш від 19 жовтня 2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження».
Звернутися до суду зі скаргою мають право учасники виконавчого провадження (сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі) та особи, які залучаються до виконання дій державним виконавцем (поняті, працівники органів внутрішніх справ, опіки і піклування та інших органів), якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавчої служби порушено їх права чи свободи. Суб'єкти права оскарження в цивільному процесі набувають правосуб'єктності заявника.
Скаргу може бути подано безпосередньо до суду або після оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.
Скарга подається за підсудністю — до суду за місцезнаходженням відповідного відділу державної виконавчої служби або іншого суду, встановленого законом, у строки, передбачені ст. 24822 ЦПК: у десятиденний строк, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав і свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлений судом у порядку, встановленому ст. 89 ЦПК, на заяву особи, що його пропустила.
Одночасно із заявою про поновлення строку належить подати скаргу, на подання якої поновлюється пропущений строк. Заява розглядається судом з повідомленням особи, яка її подала. За наслідками розгляду постановляється ухвала. Ухвала про відмову поновити пропущений строк може бути оскаржена.
Прийнята до провадження суду скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби має бути розглянута у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. За неможливістю явки зазначених осіб в судове засідання справа може бути розглянута за участю їх представників.
Якщо особа, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, суд залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.
За результатами розгляду справи суд постановляє рішення про задоволення чи про відмову в задоволенні скарги. При встановленні обгрунтованості скарги суд визнає оскаржені рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника і усунути порушення або іншим шляхом поновлює його права чи свободи. За рішенням суду може бути допущене негайне виконання.
При встановленні судом, що оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.
Рішення суду в справі може бути оскаржено.
Витрати у справі несуть: заявник — у разі відмови судом у задоволенні скарги і відділ державної виконавчої служби — у випадку задоволення судом скарги заявника.
З набранням рішенням законної сили воно не пізніше десяти днів надсилається до відповідного відділу державної виконавчої служби для виконання, а також заявнику. Про виконання рішення відповідний орган державної виконавчої служби повинен протягом місяця з дня його одержання повідомити суд і заявника.

§ 13. Справи про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов'язковому страхуванню
Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні»12 Головній державній податковій інспекції України, державним податковим інспекціям областей, районів, міст надається право стягувати з громадян в бюджет недоїмки по податках та інших обов'язкових платежах, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій, накладених податковою інспекцією за порушення податкового законодавства, у судовому порядку або через нотаріальні контори за виконавчими написами (пп. 7-Ю ст. 11).
Податки з населення є засобом мобілізації частини прибутків громадян в державний бюджет для забезпечення функціонування і розвитку економічної і соціально-культурної інфраструктури на Україні. Тому судовий розгляд цих справ спрямований на захист загальнодержавних інтересів. Разом з тим, пред'явивши вимогу про стягнення недоїмок, орган державної податкової інспекції заінтересований в тому, щоб суд надав сили прийнятому ним адміністративно-фінансовому акту про притягнення громадянина до податкових обов'язків, оскільки він добровільно їх не виконує, шляхом надання дозволу на застосування акту примусу по вилученню майна в покриття недоїмки чи звернення стягнення на грошові суми, які належать громадянам. Для цього необхідно одержати позитивне рішення суду, але суд санкціонує такі дії тоді, коли буде встановлено законність і обгрунтованість вимоги органу податкового управління.
Отже, судова діяльність спрямовується і в інтересах громадянина, на захист його майнових прав від незаконного притягнення до податкових обов'язків. Процесуальний порядок розгляду названих справ надає можливість йому активно захищати свої майнові права, оспорювати правильність покладання на нього податкових обов'язків, використовуючи для цього всі передбачені ЦПК процесуальні засоби. Таким чином, розгляд судом даних справ спрямований на захист матеріальних (бюджетних) інтересів держави, на реалізацію компетенції органів податкового управління по залученню громадян до податкових обов'язків і їх стягнення, а також на захист майнових і охоронюваних законом інтересів громадян від незаконного притягнення їх до виконання таких обов'язків.
Цивільний процесуальний порядок стягнення з громадян недоїмки по податкових і неподаткових платежах встановлений статтями 249-253 ЦПК. Право на порушення справи в суді про стягнення з громадян недоїмки мають органи стягнення: по податках — Головна державна податкова інспекція, державна податкова інспекція області, району, міста; по державному обов'язковому страхуванню — органи державного страхування (установи Української державної страхової комерційної організації); по самооподаткуванню сільського населення — виконкоми селищної чи сільської ради.
На порушення справи в суді про стягнення недоїмки подається заява, яка за змістом повинна відповідати загальним вимогам ст. 137 ЦПК і особливостям, передбаченим ст. 250 ЦПК. В ній зазначаються: прізвище, ім'я і по батькові недоїмника та місце його проживання; закон, на підставі якого громадянин притягнений до сплати відповідних платежів; сума платежів і строки їх сплати; сума недоїмки, що підлягає стягненню, пені і строк платежу, по якому утворилася недоїмка. До заяви обов'язково додаються: копія платіжного повідомлення, страхового свідоцтва або виписка з особистого рахунку недоїмника із зазначенням часу вручення йому платіжного документа, розміру і строку платежу, виписка із загальних зборів громадян про проведення самооподаткування і його суми, акт опису майна недоїмника, а при відсутності майна, на яке за законом може бути звернено стягнення, — акт про відсутність майна; довідка від інших осіб про належні з них недоїмникові грошові суми при відсутності майна або недостатності його для погашення недоїмки.
Заява подається за місцем проживання недоїмника чи місцем знаходження його майна. При поданні заяви без додержання вимог, встановлених статтями 137, 249, 250 ЦПК, настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК.
Справа розглядається за загальними правилами ЦПК з викликом органу стягнення і недоїмника, їх неявка не перешкоджає розглядові справи. При розгляді заяви суд перевіряє: 1) чи передбачений законом даний вид платежу; 2) чи є законні підстави для стягнення з громадянина даного платежу; 3) чи додержано органами стягнення встановленого законом порядку притягнення громадянина до платежу; 4) чи взято до уваги органами стягнення пільги в разі, якщо за законом громадянин має право на них. Якщо при розгляді справи виникнуть у суду сумніви в правильності обчислення розміру платежу, він своєю ухвалою зупиняє провадження у справі і надсилає матеріал органові стягнення для перевірки. Після перерахунку платежу органом стягнення, а при залишенні без змін — після підтвердження правильності обчислення розміру платежу вищестоящим органом стягнення провадження у справі відновляється (ст. 251 ЦПК).
Встановивши, що вимога про стягнення недоїмки є законною, суд постановляє рішення про вилучення у недоїмника описаного майна на погашення недоїмки. При відсутності або недостатності описаного майна згідно з поданим до суду актом опису для погашення недоїмки суд постановляє рішення про звернення стягнення на грошові суми, які недоїмникові належить одержати від інших осіб (ст. 252 ЦПК).
Встановивши, що вимога про стягнення недоїмки є незаконною, суд підмовляє в її задоволенні. Особи, які вважають, що описане майно недоїмника належить їм на праві особистої власності або з інших підстав, можуть звернутися в суд з позовом про виключення майна з опису.
Рішення суду може бути оскаржене, а з набранням законної сили виконується відповідним органом стягнення в присутності недоїмника, а при його відсутності — одного з повнолітніх членів сім'ї і двох понятих.
Правило ст. 250 ЦПК про те, що орган стягнення повинен додати до заяви про стягнення недоїмки акт опису майна боржника та правило ст. 252 ЦПК про те, що суд у своєму рішенні постановляє про вилучення у недоїмника описаного майна не підлягає застосуванню.
Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні», Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про стягнення не внесених у строк податків та неподаткових платежів» стягува-чам не надано право вчиняти опис майна боржників. Проведення такого опису без дозволу суду порушувало б ст. ЗО Конституції України, тому встановлений ЦПК порядок стягнення недоїмок по податках і неоподаткових платежів не застосовується в частині, що суперечить Конституції України.
На підвідомчість суду цієї категорії справ не впливає альтернативна можливість стягнення податкових і неоподаткових платежів за виконавчими написами нотаріуса.

§ 14. Справи про заборону політичної партії і про анулювання реєстраційного свідоцтва
До компетенції судів цього виду провадження віднесені також справи, що виникають з конституційних правовідносин про заборону політичної партії і справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії13.
Законом України від 5 квітня 2001 р. «Про політичні партії в Україні» політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора заборонена в судовому порядку у випадках порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України (ст. 21).
Відповідно ст. 37 Конституції України, ст. 5 Закону «Про політичні партії в Україні» утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на: 1) ліквідацію незалежності України; 2) зміну конституційного ладу насильним шляхом; 3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України; 4) підрив безпеки держави; 5) незаконне захоплення державної влади; 6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; 7 ) посягання на права і свободи людини; 8) посягання на здоров'я населення. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Справи про заборону діяльності політичних партій підсудні по першій інстанції Верховному Суду України.
Справи про анулювання реєстраційного свідоцтва розглядаються також Верховним Судом України за поданням органу, що зареєстрував політичну партію (Міністерство юстиції України) у разі невиконання політичною партією ч. 6 ст. 11 Закону, яка зобов'язує політичні партії протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечити утворення та реєстрацію у порядку, встановленому цим Законом, своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та Автономній Республіці Крим. А також виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах, невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів протягом десяти років.
Цей перелік підстав для анулювання реєстраційного свідоцтва вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає (ст. 24 Закону «Про політичні партії в Україні). Процесуальний порядок розгляду справ про заборону політичної партії і анулювання реєстраційного свідоцтва окремо, в ЦПК, як це має місце стосовно справ з виборчих правовідносин, не врегульовано. Вони відповідно до ст. 237 ЦПК розглядаються судом за правилами цього Кодексу, звичайно з урахуванням особливостей цих справ.
Рішення Верховного Суду України про заборону політичної партії і рішення про анулювання реєстраційного свідоцтва набирають законної сили негайно після їх проголошення, оскарженню не підлягають і тягнуть за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.
Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України. Реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України, якщо інший порядок не передбачений законом, лише після реєстрації політичної партії Міністерством юстиції України.
Рішення Міністерства юстиції України чи його органу юстиції щодо реєстрації, відмови в реєстрації або неприйняття будь-якого рішення з цього питання може бути оскаржено до суду (ст. 11 Закону) керівним органом парти, обраним на установчому з'їзді (конференції, зборах) політичної партії. Процесуальний порядок подачі скарги, розгляду судом таких скарг ЦПК окремо не передбачений, тому відповідно ст. 237 ЦПК вони розглядаються в загальному порядку за правилами цього Кодексу.
Законом України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» передбачений судовий порядок розгляду справ по скаргах на рішення легалізуючого органу про відмову в реєстрації об'єднання громадян (ст. 16); про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора (ст. 31); про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян за поданням легалізуючого органу або прокурора (ст. 32).
Дія цього Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи самоврядування, органи громадської самодіяльності, інші об єднання громадян, порядок створення яких визначається відповідним законодавством (ст. 1), зокрема, про політичні парти.
Процесуальний порядок розгляду зазначеної категорії справ, що виникають з конституційних правовідносин в ЦПК окремо не врегульований. Такі справи розглядаються за загальними правилами цього кодексу (ч. 1 ст. 237), з урахуванням предметних особливостей таких справ.

Посилання до глави 19
1 Гурвич М А Судебное решение Теоретические проблемы — М, 1976 — С 13-100, Гражданский процесс — М , 1993 — С 316, Боннер А Т, КВит-кин В Г Судебный контроль в области государственного управления — М , 1973, Жуйков В М Права человека и власть закона — М , 1995, Шишкин В И Конституционное право на обжалование в суд действий должностных лиц — К , 1990 Юрков Б Н Производство по делам, возникающим из административно-правовых отношений — Харьков, 1980
2 Тези доповідей на XXII звітній конференції Одеського державного університету їм І І Мечнікова (гуманітарні науки) — Вид-во Київського ун-ту, 1967 —С 57-59
3 Советский гражданский процесе — М , 1988 — С 323 4 Трубников П Я Обжалование неправомерных действий // Вестник Верховного Суда СССР — 1991 — № 1 — С 20-21 Гражданский процесс — М , 1993 — С 323-325
5 Зайцев И Административные пени // Росс юстиция — 1996 — № 4, Ште-фан М Й Захист прав соціалістичних організацій в суді Випуск перший Процесуальні засоби порушення цивільного судочинства — К, 1970 — С 28-45 Заво-ротько П П, Штефан М Й Непозовне провадження в радянському цивільному процесі — К , 1969 — С 1-37
6 Закони України від 24 вересня 1997 р (зі змінами, внесеними згідно Із законами від 11 грудня 1997 р , 25 грудня 1997 р , ЗО грудня 1997 р , Рішенням Конституційного Суду України від 26 лютого 1998 р І Законом від 3 березня 1998 р} «Про вибори народних депутатів» // Відомості Верховної Ради України — 1997 — № 43 — Ст 280, Відомості Верховної Ради України — 1998 — № 5 — Ст 16, Відомості Верховної Ради України — 1998 — № 5 — Ст 18, Відомості Верховної Ради України — 1998 — № 5 — Ст 19, Відомості Верховної Ради України — 1998 — № 10 — Ст 38, від 14 січня 1998 р (зі змінами, внесеними Законом від 16 лютого 1999 р «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних міських голів» // Відомості Верховної Ради України — 1998 — № 3 — Ст 15, Відомості Верховної Ради України — 1999 — № 15 — ст 85, від 5 березня 1999 р (зі змінами І доповненнями, внесеними законами від 16 червня 1999 р , 8 серпня 1999 р) «Про вибори Президента України» // Відомості Верховної Ради України — 1999 — № 14 — Ст 81, Відомості Верховної Ради України — 1999 — № 28 — Ст 237
7 Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України 1963-1995 Частина перша -К,1995 -С 191-196
8 Вісник Верховного Суду України —1997 — №3 — С 12-15
9 Закон України від 23 квітня 1991 р (зі змінами І доповненнями, внесеними Законами від 19 лютого, 23 квітня 1992 р , 5 травня та 23 грудня 1993 р) «Про свободу совісті та релігійні організації» // Відомості Верховної Ради УРСР — 1991 — № 25 — Ст 283 Відомості Верховної Ради України — 1992 — № 20 — Ст 277, № ЗО — Ст 418, 1993 — № 26 — Ст 277, 1994 — № 2 — Ст 8, № 13 — Ст 66
10 Закон України від 5 листопада 1991 р (зі змінами та доповненнями, внесеними законами від 22 квітня та 26 листопада 1993 р) «Про прокуратуру» (статті 8-21) // Відомості Верховної Ради УРСР — 1991 — № 53 — Ст 793, Відомості Верховної Ради України — 1993 — № 22 — Ст 229, № 50 — Ст 474
11 Ухвала судової колеги в цивільних справах Верховного Суду України від 17 липня 1996 р //Рішення Верховного Суду України Щорічник —1997 — С 90-91
12 Закон України від 4 грудня 1990 р (зі змінами та доповненнями, внесеними законами від 7 липня 1992 р , 24 грудня 1993 р та 14 грудня 1994 р) «Про державну податкову службу України»//Відомості Верховної Ради УРСР —1991 — №6 — Ст 37, Відомості Верховної Ради України — 1992 — № 39 — Ст 575, 1994 — № 15 — Ст 84, Голос України — 1995 — 17 січ , Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р (зі змінами, внесеними Декретом від 14 грудня 1994 р) «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів» // ЗП Уряду України. — 1993. — № 3. — Ст. 47; Голос України. — 1995. — 17 січ.; Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. (зі змінами та доповненнями, внесеними декретами від ЗО квітня та 1 липня 1993 р.) «Про прибутковий податок з громадян» // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 10. — Ст. 77, № 26. — Ст. 281, № 50. — Ст. 471; Інструкція про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 8-93 «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів», затверджена наказом Міністерства фінансів України від 2 листопада 1993 р. № 84 (зі змінами та доповненнями, внесеними наказом від 25 березня та 14 липня 1994 р.) // Діло. — 1994. — №11; Закон і бізнес. — 1994. — № 34.
13. Закон України від 5 квітня 2001 року «Про політичні партії в Україні» // Голос України, 12 травня 2001 р. № 82; Закон України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1994. — №1


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2021