ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Книги по рубрикам

> алфавитний указатель по авторами книг >



Глава 22. Апеляційне провадження


§ 1. Суть і значення апеляційного оскарження і перевірки рішень і ухвал суду першої інстанції
Законність та обгрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України забезпечується системою численних процесуальних гарантій — принципами цивільного процесуального права; участю в цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які від свого ім'я можуть звертатися до суду із заявами на захист прав, свобод та інтересів інших осіб; встановленим цивільним процесуальним порядком розгляду і вирішення справ.
Однак зазначених гарантій недостатньо. Як свідчить практика суди через суб'єктивні (некомпетентність, неуважність, спрощений підхід, тощо) й об'єктивні (складність правовідносин, спір з яких розглядається, численність співучасників та ін.) причини постановляють рішення, які не відповідають обставинам справи або нормам матеріального права, котрі регулюють спірні правовідносини сторін, та нормам процесуального права.
За таких обставин необхідно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод заінтересованих громадян, прав організацій, держави та публічних інтересів і забезпечення законності і обгрунтованості судових рішень і ухвал. В 'їх складі визначальна роль належить апеляційному провадженню — апеляційному оскарженні та перевірці рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили (статті 289-318 ЦПК).
Інститут апеляційного провадження був включений в цивільне судочинство України Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодексу України».
Апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справ і зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності і обгрунтованості шляхом повторного розгляду справи (перевирішення), з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку. Отже, при апеляційному оскарженні заінтересовані сторони і інша особа, яка бере участь у справі, і вважає винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необгрунтованими, переносить до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення.
Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції.
Таким чином, апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції забезпечує їх законність і обгрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів.
Водночас апеляційне провадження е однією з форм що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами і поданнями прокурорів дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер — попереджає порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами.

§ 2. Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції та процесуальний порядок його реалізації
Право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги та внесення на нього подання прокурором — це надана законом можливість на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції на новий (повторний) розгляд цивільної справи і перевірки постановлених по ній рішень і ухвал на відповідність їх вимогам законності і обгрунтованості.
Правом на подачу апеляційної скарги наділені сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а правом на внесення апеляційного подання — прокурор, який брав участь у розгляді справи (ст. 290 ЦПК).
Аналіз норм глави 40 ЦПК «Апеляційне провадження» свідчить про те, що законодавцем у термінологічний обіг введено два поняття: «особи, які брали участь у розгляді справи (статті 290, 291 ЦПК)» і «особи, які беруть участь у справі (статті 300, 301 ЦПК).
Склад осіб, які беруть (брали) участь у розгляді справи в нормативному порядку не встановлений. В теорії цивільного процесу до них відносять усіх учасників процесу — як осіб, які беруть участь у справі, перелік яких визначений ст. 98 ЦПК, так і інших суб'єктів цивільного процесу, залучених до розгляду цивільної справи (експерти, перекладачі, свідки).
Особи, які беруть участь у справі, відповідно до ст. 99 ЦПК, яка визначає їх процесуально-правове становище, мають право «оскаржувати рішення і ухвали суду...», постановлені по справі з їх участю.
Інші учасники процесу, як виняток, мають право оскаржувати ухвали суду першої інстанції про накладення на них штрафу, як санкції за цивільні процесуальні правопорушення (ч. 1 ст. 44 і ч. 2 ст. 83 ЦПК; ст. 58 і ч. 2 ст. 83 ЦПК та інші).
Співучасники і треті особи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали, подавши про це заяву, в межах строку на апеляційне оскарження, яка державним митом не оплачується (ст. 297 ЦПК). Тому право на апеляційне оскарження включає в себе також право на вступ до процесу по справі, розпочатому в апеляційній інстанції.
Реалізація права апеляційного оскарження обумовлена встановленими ст. 292 ЦПК процесуальними строками. Апеляційні скарги і апеляційні подання прокурором можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення. Додаткове рішення (ст. 214 ЦПК) може бути оскаржено у цей же строк, починаючи також з наступного дня його проголошення.
Пропущений строк на подачу апеляційної скарги, подання може бути поновлений судом на заяву особи, яка їх подала за наявності належних підстав. При їх відсутності — скарга, подання залишаються без розгляду.
Право апеляційного оскарження і внесення подання обумовлено об'єктом оскарження. Ними є рішення суду першої інстанції (повністю або частково), які не набрали чинності (ч. 1 ст. 231 ЦПК). Обмеження в оскарженні окремих рішень суду першої інстанції в гл. 40 ЦПК, якою врегульовано апеляційне провадження, не передбачено, але з аналізу норм ЦПК, які не допускають оскарження рішень суду першої інстанції, постановлених у справах з виборчих і адміністративно-правових відносин, можна на підставі розширеного доктринального їх тлумачення зробити висновок, що вони, у зв'язку із введенням апеляції і нової редакції касації (Закон від 21 червня 2001 року) не підлягають апеляційному оскарженню і перевірці.
До них відносяться рішення судів, постановлених по першій інстанції у справах: по скаргах на неправильності у списках виборців та у списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої Комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад і заявах про скасування рішень виборчих комісій (ст. 2435 ЦПК); по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої Комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України (ст. 24310 ЦПК); по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України (ст. 24315 ЦПК); по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (ст. 24320 ЦПК); по скаргах на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК).
Право апеляційного оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі — письмовій апеляційній скарзі (для прокурора— у поданні), а також процесуальними діями по її пред'явленню.
Форма і зміст апеляційної скарги, подання визначені ст. 293 ЦПК. Апеляційна скарга, подання викладається чітким машинописним текстом і повинна містити: 1) назву суду, до якого подається скарга, подання; 2) назву особи, яка подає скаргу, подання, її місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку; 3) повну і точну назву інших осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку; 4) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження; 5) обгрунтування апеляційної скарги, подання: у чому полягає неправильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон, яким спростовується рішення; нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи і заперечення проти доказів, коли суд першої інстанції необгрунтоване відмовив у їх прийнятті або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами; перелік з використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції; 6) прохання особи, яка подає скаргу, подання; 7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги, подання. Вони подаються на підтвердження скарги, подання, на обгрунтування неправильності встановлення судом першої інстанції юридичних фактів і вирішення справи по суті, досліджуються і оцінюються судом поряд з іншими доказами, тобто мають ознаки доказів і виконують їх роль.
Апеляційна скарга, подання підписується особою, яка подала скаргу, або її представником, апеляційне подання прокурора — прокурором, що його подав. Представником до скарги додається документ, що підтверджує наявність у нього таких повноважень, якщо у справі відсутній відповідний документ. До апеляційної скарги, подання додаються їх копії з додатковими матеріалами відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга, апеляційне подання прокурора подаються до відповідного суду апеляційної інстанції, які діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, якщо інше не передбачено Законом (ст. 29 Закону «Про судоустрій»).
Ними є: Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські суди, військові суди регіонів та Військово-морських Сил.
Відповідно до ст. 3815 Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України») вищі спеціалізовані суди у випадках, передбачених законом, діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень апеляційних судів, постановлених у першій інстанції.
З метою створення сприятливих умов для реалізації заінтересованими особами права апеляційного оскарження, апеляційна скарга, подання подається через суд першої інстанції, який розглянув справу. Він перевіряє наявність умов, необхідних для порушення апеляційного провадження у справі, приймає скаргу, подання, і не пізніше наступного дня надсилає її копії та додані до неї матеріали особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого вони можуть подати пояснення на апеляційну скаргу, подання. По закінченні строку на апеляційне оскарження, суд надсилає апеляційну скаргу, подання разом зі справою до суду апеляційної інстанції (ст. 295 ЦПК).
Апеляційна скарга, апеляційне подання прокурора, які не відповідають вимогам ст. 293 ЦПК щодо її форми і змісту, а також апеляційна скарга, яка не оплачена державним митом залишається без руху, про що суд першої інстанції, до якого надійшла скарга, подання повідомляє суб'єкта оскарження, надаючи йому строк для усунення недоліків. Якщо у встановлений строк недоліки скарги, подання не будуть усунуті, останні вважаються неподаними і повертаються суб'єкту оскарження, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу (статті 294,139 ЦПК).
Прийняття судом скарги, подання породжує певні процесуальне правові наслідки — виникає процес у цій стадії. Особи, які беруть участь у справі, стають суб'єктами цивільно-процесуальних правовідносин в апеляційному провадженні і можуть здійснювати процесуальні права і обов'язки визначені для них ЦПК в залежності від того, яким конкретним суб'єктом вони виступають. Вони мають право у встановлений судом строк подати пояснення або заперечення на апеляційну скаргу, подання до суду, рішення якого оскаржується, і до суду апеляційної інстанції. Такі пояснення і заперечення мають відповідати за процесуальною формою і змістом вимогам, що пред'являються до апеляційної скарги, подання, передбаченим ст. 293 ЦПК. їх мета — довести до відома суду суб'єктивні судження таких осіб з приводу підставності апеляційної скарги і переконливості їх обгрунтування.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, чи прокурор, що подав апеляційне подання має право доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від неї повністю чи частково (ст. 298 ЦПК). Доповнити або змінити апеляційне подання має право також прокурор вищого рівня (ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»). Доповнення чи зміна апеляційної скарги, подання можливі протягом строку, передбаченого на апеляційне оскарження.
Відкликання апеляційної скарги можливе до початку розгляду справи в апеляційній інстанції. Про відкликання апеляційної скарги, подання суд першої інстанції, коли справа знаходиться в цьому суді, чи суддя апеляційного суду, який провадив підготовку справи до розгляду, виносить ухвалу про повернення скарги, подання. Відмова від апеляційної скарги, подання можлива протягом усього часу розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Прийняття відмови від апеляційної скарги, подання вирішується апеляційним судом, який розглядає справу, в судовому засіданні за правилами, передбаченими ЦПК для вчинення зазначеної дії. Атак як окремі правила про це відсутні, то діють правила, встановлені ст. 179 ЦПК, щодо відмови від позову.
Одночасно з прийняттям відмови від апеляційної скарги судом вирішується питання про закриття у зв'язку з цим апеляційного провадження. У разі його закриття особа, відмова якої була прийнята судом, позбавляється права на повторну подачу апеляційної скарги, а прокурор — апеляційного подання
Протилежна сторона (тобто відповідач по апеляційній скарзі, поданню) може визнати апеляційну скаргу, подання обгрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. Таке визнання враховується апеляційним судом щодо встановлення наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

§ 3. Підготовка і розгляд справи судом апеляційної інстанції
Справа з апеляційною скаргою, поданням, надіслана судом першої інстанції, надходить до канцелярії апеляційного суду, реєструється, оформляється і передається у порядку черговості судці-доповідачу, який протягом десятиденного строку провадить її підготовку до розгляду. Для цього, відповідно до ст. 299 ЦПК він провадить комплекс процесуальних дій, необхідних для забезпечення апеляційного розгляду справи: 1) з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі, зокрема про сторін, співучасників, третіх осіб, про необхідність залучення до участі у справі для дачі висновку органів державної влади та місцевого самоврядування; 2) визначає характер спірних правовідносин та матеріальний закон, який їх регулює; 3) з'ясовує обставини (факти), на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, інші особи, які беруть участь у справі та прокурор; 4) з'ясовує, які обставини (факти) визнаються і проти яких заперечують сторони та інші особи, які беруть участь у справі та прокурор; 5) визначає, якими додатковими доказами сторони, інші особи, які беруть участь у справі та прокурор можуть обгрунтувати відповідно апеляційну скаргу, подання чи заперечення проти них і встановлює строк для їх подання; 6) визначає розмір судових витрат та строки їх сплати; 7) за клопотанням сторін вирішує питання про виклик у судове засідання свідків, призначення експертизи, про залучення до участі у справі спеціалістів та про витребування інших доказів.
Якщо законодавством визначено обов'язкове призначення по справі експертизи, зокрема у справах про визнання громадянина недієздатним (ст. 258 ЦПК),— вирішує питання про призначення експертизи; 8) виконує інші дії, пов'язані з забезпеченням апеляційного розгляду справи, зокрема: викликає для попереднього опитування сторін, проводить місцевий огляд, надсилає іншим судам доручення по збиранню доказів тощо.
Про зміст і наслідки підготовки справи до апеляційного розгляду суддя, який її провадив, доповідає колегії суддів, яка постановляє ухвалу про її закінчення
Колегія суддів може рекомендувати судці-доповідачу вчинити додатково окремі процесуальні дії, необхідні для підготовки справи до апеляційного розгляду.
Після проведення підготовки справи до розгляду головуючий у колегії суддів призначає дату розгляду справи в засіданні суду апеляційної інстанції не пізніше місячного строку з дня закінчення підготовки. Про дату, час і місце розгляду справи канцелярія апеляційного суду невідкладно відсилає повідомлення сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі.
Справа в апеляційному суді розглядається у відкритому судовому засіданні в складі не менше трьох професійних суддів. Закритий судовий розгляд допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони особистого і сімейного життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення. Ніхто не може бути обмеженим у праві на отримання в суді усної чи письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи (ст. 10 ЦПК, ст. 10, 14 Закону «Про судоустрій України»).
Процесуальний порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції провадиться за правилами, встановленими для розгляду справ в суді першої інстанції, за окремими винятками (ст. 309 ЦПК).
Головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю апеляційною скаргою або апеляційним поданням прокурора та на рішення якого суду підлягає розгляду. Він з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, перевіряє їх особу, а також повноваження службових осіб і представників.
Неявка зазначених осіб, належним чином повідомлених про час і місце судового засідання, не перешкоджає розглядові справи. Однак, якщо суд за клопотанням особи визнає причини неявки поважними, він зобов'язаний відкласти розгляд справи. Такі наслідки настають також тоді, коли щодо особи, яка не з'явилася, немає відомостей про вручення їй повістки (ст. 303 ЦПК). Апеляційний суд має право також відкласти розгляд справи за заявою будь-кого з осіб, які беруть участь у справі з інших підстав, якщо визнає, що воно спрямовано на забезпечення процесуальних прав і гарантій цих осіб або на більш повний апеляційний розгляд справи. Про відкладення розгляду справи апеляційна інстанція постановляє ухвалу.
Розгляд справи після її відкладення розпочинається заново.
Якщо розгляд справи не відкладено, головуючий оголошує склад суду, який буде розглядати справу, апеляційну скаргу, подання, а також прізвище прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх право заявляти відводи. Підстави для відводів, порядок їх вирішення і наслідки задоволення визначаються статтями 18-23 ЦПК.
Потім головуючий роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов'язки і встановлює, чи є у них клопотання та заяви. Останні, коли були заявлені, вирішуються судом після заслуховування думки інших осіб, які беруть участь у справі. Клопотання і заяви можуть стосуватися доповнення, заміни, відкликання, відмови від апеляційної скарги, подання, вкладення мирової угоди сторонами, відмови від позову, визнання позову, визнання апеляційної скарги.
До прийняття відмови від позову, відмови від апеляційної скарги, до затвердження мирової угоди суд роз'яснює позивачеві або сторонам наслідки відповідних процесуальних дій (ч. З ст. 179, ч. 5 ст. 298 ЦПК). Суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем, не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (ч.4 ст.ЮЗ ЦПК).
Після вирішення клопотань і заяв сторін суд переходить до розгляду справи. Суддя-доповідач в необхідному обсязі доповідає зміст оскаржуваного рішення (ухвали) суду першої інстанції, апеляційні підстави, межі, в яких має здійснюватися перевірка законності і обгрунтованості рішення суду першої інстанції, а також щодо досліджених доказів і обставин (фактів), встановлених судом першої інстанції (ч. 2 ст. 302 ЦПК).
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені ст. ЗОЇ ЦПК: суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора. Він може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які на думку осіб, що беруть участь у справі, судом першої інстанції досліджувалися з порушенням встановленого ЦПК порядку.
Перевірка судом апеляційної інстанції законності і обгрунтованості рішення суду першої інстанції здійснюється лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Після доповіді судді пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу, подання, а у випадку подачі апеляційної скарги обома сторонами, першим дає пояснення позивач. За виступами сторін пояснення дають треті особи і інші особи, які беруть участь у справі. У випадку подання нових доказів або при наявності клопотання, занесеного до апеляційної скарги, подання, про дослідження доказів, які є у справі та були досліджені судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції досліджує такі докази за правилами статей 181-191 ЦПК.
З'ясувавши обставини (факти) по справі і перевіривши їх доказами, апеляційний суд відкриває дебати сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, та прокурора, які реалізуються у тій же послідовності, в якій вони давали пояснення. При цьому суд може обмежити тривалість судових дебатів, встановлюючи рівний проміжок часу для всіх осіб, які беруть участь у справі, про що оголошується на початку судового засідання.
Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати для прийняття рішення чи ухвали по апеляційній скарзі, поданню. При розгляді справи в апеляційному порядку може бути при необхідності оголошена перерва. Після закінчення перерви розгляд справи продовжується.
Якщо апеляційна скарга, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої інстанції або скарга, подання на його ухвалу були подані в установлені строки, але надійшли до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги, подання в зв'язку з пропуском їх з поважних причин були поновлені, суд апеляційної інстанції розглядає цю скаргу, подання за правилами, встановленими для апеляційної інстанції. В залежності від обгрунтованості такої скарги, суд постановляє ухвалу або рішення, відповідно до своїх повноважень, визначених ст. 305 ЦПК і може за наявності підстав скасувати ухвалу або рішення апеляційної інстанції, винесені до надходження таких апеляційних скарг, подання до апеляційного суду (ст. 316 ЦПК).

§ 4. Повноваження суду апеляційної інстанції
Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку. Такі повноваження та підстави їх застосування визначені в статтях 305-310 ЦПК.
Розглянувши справу за апеляційною скаргою, паданням, суд апеляційної інстанції має право постановити ухвалу: про відхилення апеляційної скарги, подання; про скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції; про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у порушеній цивільній справі або залишити заяву без розгляду. А також має право змінити або постановити нове рішення.
Відхилення апеляційної скарги, подання (п. 1 ст. 305 ЦПК) — можливе тоді, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Такі наслідки настають також тоді, коли суд припустився неістотних порушень норм цивільного процесуального права. Згідно правила, передбаченого ч. 2 ст. 306 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань. Це може бути при порушенні правил підсудності, неточному посиланні на норму права при відповідності рішення чинному законодавству, тобто при порушенні норм процесуального права, які не призвели і не могли призвести до неправильного вирішення справи.
Скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції настає тоді, коли встановлено порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції (п. 2 ст. 305 ЦПК). Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справа розглянута неповноваж-ним суддею — (п. 1 ст. 307 ЦПК) — який не призначений Президентом України, не вибраний Верховною Радою (ст. 128 Конституції України); при наявності обставин, що викликають сумнів в його об'єктивності (ст. 18 ЦПК), справа підлягає колегіальному розгляду (ст. 124 ЦПК); 2) рішення постановлено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу (п. 2 ст. 307 ЦПК). Таке рішення не відображає волі того судді, чий підпис відсутній. Воно не має сили і значення судового документа, а тому підлягає обов'язковому скасуванню; 3) справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (п. 4 ст. 307 ЦПК). Розгляд справи у відсутності таких осіб позбавляє їх реальної можливості здійснювати право на захист наданими їм процесуальними засобами, а суд — встановити об'єктивну істину, права і обов'язки сторін; 4) суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі (п. 4 ст. 307 ЦПК). До зазначеної групи порушень відносяться дії суду по виклику в судове засідання співвідповідачів без попереднього винесення про це мотивованої ухвали, без доведення її змісту до таких осіб і покладення на них обов'язків по заявленому позову.
Скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у пору-неній цивільній справі або залишити заяву без розгляду (п. З ст. 305 ЦПК). Такі наслідки наступають з підстав, передбачених статтями 227, 229 ЦПК
Скасування рішення повністю або частково і закриття провадження у справі можливо за наявності підстав, повний перелік яких передбачений ст. 227 ЦПК, а саме:
— якщо справа не підлягає розглядові в судах (п. 1), тобто коли непідвідомча судові або якщо вимоги позивача мають неправовий характер. Підвідомчість суду цивільних справ позовного провадження визначається нормами матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Цивільний процесуальний закон встановлює лише загальні правила їх підвідомчості (ст. 24 ЦПК) та наводить перелік підвідомчих справ з адміністративних правовідносин і справ окремого провадження (ст. 254 ЦПК);
— якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку втрачено (п. 2).
Відповідно до роз'яснення, зробленого в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», про те, що попередній досу-довий порядок розгляду справ не обов'язковий і не е підставою для відмови в прийнятті позовної заяви чи скарги до провадження суду (тобто для порушення цивільної справи в суді), можна зробити висновок, що п. 2 ст. 136, п. 2 ст. 227 ЦПК втратив силу внаслідок прямої дії ст. 124 Конституції;
— якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін (п. 3).
Зазначене правило відтворює правові наслідки набрання чинності (законної сили) рішення суду, його суб'єктивні та об'єктивні межі. Відповідно до ч. 2 ст. 231 ЦПК після набрання рішенням чинності (законної сили) сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в іншому процесі вже встановлені судом факти;
— якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (п. 4);
— якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом (п. 5). Диспозитивний характер прав сторін, визначений можливістю розпоряджатися об'єктом спору і процесу, передбачає право позивача відмовитися від позову, а сторін — укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК), що може бути реалізоване під час провадження справи у апеляційній інстанції. При прийнятті відмови позивача від позову або при затвердженні мирової угоди суд апеляційної інстанції скасовує постановлене рішення і закриває провадження у справі;
— якщо між сторонами укладено договір про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п. 7). Наявність такого договору свідчить про те, що сторони відмовилися від розгляду їх спірних правовідносин судом загальної юрисдикції. Він грунтується на диспозитивній основі прав сторін, які можуть відмовитися від зазначеного договору. Але поки такий договір діє, порушення сторонами тотожної справи в суді загальної юрисдикції виключається (п. 6 ст. 136 ЦПК). Прийняття судом до свого провадження справи підлягає закриттю, а рішення — скасуванню. По-іншому вирішується питання при наявності рішення третейського суду, постановленого по тотожній справі раніше рішення районного (міського) суду. Згідно зі ст. 17- 20 «Положення про третейський суд» (додаток № 2 до ЦПК) рішення третейського суду, невиконане добровільно, може бути виконано примусово на підставі виконавчого листа, виданого районним (міським) судом, в районі якого відбувався третейський суд і якому були передані на зберігання всі матеріали по розгляду справи третейським судом. При видачі виконавчого листа суддя перевіряє, чи не суперечить рішення третейського суду законові і чи не було порушено при його поста-новленні правил, передбачених Положенням про третейський суд. На відмову судді у видачі виконавчого листа може бути подана скарга у десятиденний строк з дня відмови. Після того, як ухвала судді про відмову у видачі виконавчого листа набере законної сили, спір може бути вирішений в суді за заявою заінтересованої в тому сторони.
Отже, наявність рішення третейського суду, на реалізацію якого ухвалою судді було відмовлено у видачі виконавчого листа, не є підставою для скасування рішення районного (міського) суду, постановленого у тотожній справі;
— якщо після смерті громадянина, який був однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 8). Це стосується спорів, що виникають з трудових правовідносин (поновлення на роботі), сімейних (стягнення аліментів) та інших. Права і обов'язки, пов'язані з такими правовідносинами, невід'ємні від особи померлого, а тому не переходять до спадкоємців. Якщо правонаступництво у справі неможливе, відпадає потреба у постановленні судового рішення, а коли воно було постановлено, то підлягає скасуванню, а провадження в справі — закриттю
Якщо судом першої інстанції постановлено законне і обгрунтоване рішення, сама по собі смерть фізичної особи — сторони в спірних правовідносинах після постановлення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для закриття провадження а справі з підстав п. 8 ст. 227 ЦПК (ч. 2 ст. 308 ЦПК).
Скасування рішення і залишення заяви без розгляду відповідно до ст. 308 ЦПК настає з підстав, передбачених ст. 229 ЦПК: якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи і можливість застосування цього порядку не втрачена (п. 1). Попередній по-засудовий порядок вирішення деяких цивільних справ передбачений нормами цивільного, трудового та інших галузей матеріального права, їх перелік — у п. 2 ст. 136 ЦПК. Але за роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, зробленим в п. 8 Постанови № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», попередній до-судовий порядок розгляду справ не є обов'язковий внаслідок прямої дії ст. 124 Конституції, тому можна зробити висновок, що п. 2 ст. 136, п. 1 ст. 229 ЦПК втратили силу;
— якщо заяву подано недієздатною особою (п. 2).
Можливість особисто здійснювати свої права в суді та доручати ведення справи представникові надається громадянам, які досягли повноліття, та юридичним особам (ст. 101 ЦПК).
Неповнолітні віком від 15 до 18 років можуть виступати в суді особисто як сторона лише в справах, що виникають з угод, які вони вправі згідно із законом укласти самостійно, та в справах про відшкодування заподіяної ними шкоди. Однак і повнолітні громадяни можуть бути в судовому порядку визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами чи недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства. Тоді їх права і охоронювані законом інтереси захищають в суді їх законні представники — опікуни чи піклувальники.
Наслідком пред'явлення позову обмежено дієздатним чи недієздатними особами є відмова у його прийнятті. А помилково прийнятий судом позов має залишатися без розгляду. Такі правові наслідки настають і тоді, коли факти недієздатності чи обмеження в дієздатності будуть встановлені судом, який перевіряє справу в апеляційному порядку. Підставою для цього є лише рішення суду, яке набрало законної сили, щодо зміни правового статусу даної особи (ст. 260 ЦПК)
Інші правові наслідки настануть тоді, коли такі зміни у правовому статусі громадянина відбудуться під час провадження у справі, де він є стороною. Згідно з п. 2 ст. 221 ЦПК суд у таких випадках має зупинити провадження у справі до вступу в справу або притягнення до справи правонаступника чи законного представника (п. 1 ст. 224 ЦПК);
— якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 3).
Гарантією на здійснення права на судовий захист є закріплене у ст. 110 ЦПК положення про те, що громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичних осіб ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.
Процесуальні представники самі повинні бути дієздатними і мати відповідні повноваження на ведення справи в суді, яке підтверджено належно оформленими документами, визначеними ст. 113 ЦПК. Такі повноваження дають представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій (ст. 115 ЦПК).
Якщо повноваження на ведення справи у представника відсутні, позовна заява не може бути прийнята до провадження суду. Суддя повинен відмовити у прийнятті позовної заяви (п. 8 ст. 136 ЦПК). Помилково розпочате провадження призводить до залишення заяви без розгляду. Якщо ж у справі постановлено судове рішення, суд апеляційної інстанції скасовує його і залишає заяву без розгляду;
— у випадку повторної неявки в судове засідання позивача за викликом суду без поважних причин або повторної неявки позивача за викликом суду незалежно від причини (п. 4).
Цивільним процесуальним засобом, який забезпечує реалізацію права сторін на участь у судових засіданнях, де розглядається їх справа, є покладений ст. 172 ЦПК на суд обов'язок відкласти розгляд справи у разі відсутності даних про вручення їм повісток або коли їх неявка викликана причинами, визнаними судом поважними.
Відкладаючи справу, суд переносить її розгляд на інший строк, забезпечуючи сторонам можливість взяти участь в судовому засіданні. Така можливість в свою чергу забезпечується правом сторін одержати від суду інформацію про день, час і місце проведення нового судового засідання (ст. 176 ЦПК). Порушення цього правила створює безумовну підставу для визнання рішення у справі незаконним
У разі неявки позивача без поважних причин за викликом суду із зазначенням необхідності дати особисті пояснення у справі чи при неявці на повторний виклик незалежно від причин, суд залишає заяву без розгляду, якщо він не вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних матеріалів (ч. 4 ст. 172 ЦПК);
— якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав знаходиться на розгляді в іншому суді (п. 5). Залишення заяви без розгляду настає також тоді, коли позивач реалізував своє право на альтернативну підсудність, подавши заяву до одного із судів, визначених ст. 126 ЦПК, а потім сам або в його інтересах інші особи повторно пред'являють тотожний позов до іншого суду. В такому разі у прийнятті позовної заяви має бути відмовлено, а прийнята до провадження суду заява повинна бути залишена без розгляду. Якщо суд цього не зробив і справу розглянув, суд апеляційної інстанції скасовує його рішення і залишає заяву без розгляду.
Правові наслідки залишення заяви без розгляду визначені ст. 230 ЦПК. Після усунення умов, на підставі яких заява була залишена без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до суду, подавши заяву в загальному порядку.
Зміна рішення або постановлення нового рішення (п. 4 ст. 305 ЦПК).
В нормативному порядку визначені тільки підстави для скасування рішення суду першої інстанції і постановлення судом апеляційної інстанції нового рішення і якими відповідно до ст. 309 ЦПК є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права.
Зазначені підстави аналогічні тим, які були встановлені статтями 312, 313 ЦПК, для скасування рішення суду першої інстанції судом касаційної інстанції та ст. 338 ЦПК — судом наглядної інстанції, які втратили свою дію в зв'язку з реформуванням системи оскарження судових рішень Законом від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» і зокрема розділу 4 ЦПК «Перегляд судових рішень».
Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ст. 309 ЦПК).
З'ясування обставин, що мають значення для справи, полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які відповідно до норм матеріального права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Неповнота з'ясування обставин зумовлюється неправильним визначенням предмета доказування, невстановленням сукупності юридичних фактів, які мають значення для визначення прав і обов'язків сторін спірної справи.
Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими (п. 2 ст. 309 ЦПК).
Встановлені судом обставини обґрунтовуються доказами. Відхилення тих чи інших фактів також потребує належного обгрунтування доказами. Визнання судом встановлених ним обставин за відсутності доказів свідчить про їх недоведеність. Це може мати місце при наявності безпідставних припущень про обставини, що допускаються судом на свій розсуд, замість витребування необхідних доказів для їх підтвердження. Недоведеність обставин, що мають значення для справи може бути при визнанні судом встановленими факти на підставі неправильності оцінки доказів.
Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ст. 309 ЦПК). Необхідність встановлення об'єктивної істини по справі перебуває у прямій залежності від виконання завдань цивільного судочинства. Встановлені судом факти повинні відбивати реальну дійсність, тобто фактичні обставини, які існували та існують в об'єктивному світі.
Порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права (п. 4 ст. 309 ЦПК).
Відповідно ч. 2 ст. 309 ЦПК норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон (інший нормативно-правовий акт), який не поширюється надані правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.
При застосуванні закону, який не треба було застосовувати, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, котрий слід було застосувати, а при незастосуванні закону, який треба було застосовувати, суд не застосовує в повному обсязі норми матеріального права і виносить рішення, що суперечить чинному законодавству. Так, суд визнав дійсним договір довічного утримання між сторонами, хоч він був укладений з недодержанням нотаріальної форми, порушення якої призводить до визнання договору недійсним, незастосування ч. 1 ст. 47, ч. 2 ст. 48, ст. 426 ЦПК до існуючих міх сторонами правовідносин стало причиною постановлення судом незаконного рішення
Прикладом застосування закону, який не треба було застосовувати, може бути справа за позовом автопідприємства до К. про стягнення з нього завданих ним збитків. К. під час роботи на автобусі водієм допустив порушення Правил дорожнього руху, внаслідок чого О. зазнав тяжких тілесних ушкоджень. Автопідприємство просило стягнути з К. грошові суми, виплачені ним О. та органам соціального захисту населення. Позов було задоволене частково на підставі застосування статей 440, 451 ЦК у зв'язку з пропуском трирічного строку давності. Застосування у даному разі до існуючих правовідносин норм цивільного права є неправильним, оскільки К. заподіяв Автопідприємству матеріальну шкоду під час виконання трудових обов'язків. А відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, врегульовується нормами трудового законодавства. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 232 КЗпП України строк для звернення адміністрації підприємства до суду з вимогою про стягнення з його працівників матеріальної шкоди встановлений один рік.
Правильне застосування норм матеріального права неможливе без тлумачення останніх, визначення їх спрямованості та змісту. Неправильне тлумачення закону призводить до його неправильного застосування, постановлення незаконного судового рішення. Так, Завод пред'явив позов до С. і М. про виселення з належної їм частини приватного будинку (кімнати 9,5 кв. м. і кухні) у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних потреб і знесення будинку. Відповідачам була виділена однокімнатна квартира площею 19,1 кв. м. Однак звільнити належну їм частину будинку вони відмовилися.
Задовольнивши позов, суд в рішенні зазначив, що прохання відповідачів забезпечити їм можливість позачергового вступу до членів житлово-будівельного кооперативу і одержання в ньому двокімнатної квартири не може бути взято до уваги. Надання їм однокімнатної квартири не погіршує їх житлових умов. Розв'язавши справу на підставі ст. 171 ЖК, суд неправильно витлумачив цю норму права. Згідно з цією статтею право вибору виду компенсації у зв'язку зі знесенням жилих будинків, що є у приватній власності, належить лише особам, які проживають у таких будинках і зазначених у цій нормі права. Як свідчать матеріали справи, відповідачі відмовилися від виділеної їм однокімнатної квартири і вимагали забезпечити їм можливість вступу до членів житлово-будівельного кооперативу для одержання двокімнатної квартири. Однак суд порушив вимогу зазначеної норми права, неправильно витлумачивши її зміст.

§ 5. Апеляційне оскарження і перевірка ухвал суду першої інстанції
Суд першої інстанції постановляє також ухвали, спрямовані на виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин в суді першої інстанції та на створення належних умов для всебічного, повного й об'єктивного розгляду і вирішення справи. Для забезпечення гарантій належного судочинства, пов'язаного з захистом прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, та зміцнення законності під час провадження у цивільних справах, передбачено апеляційне оскарження та перевірка ухвал суду першої інстанції. Ухвали, постановлені в судовому засіданні і зафіксовані в протоколі, не можуть бути оскаржені окремо. Заперечення проти них можна включити до касаційної скарги чи протесту на рішення.
Окремо від рішення об'єктом оскарження (опротестування) можуть бути ухвали суду, постановлені одноособове і колегіальне у випадках, спеціально передбачених законом та ті, які перешкоджають дальшому рухові справи. Стаття 291 ЦПК передбачає оскарження ухвал і про відмову в забезпеченні доказів (ст. 39), про визначення ціни позову і розміру судових витрат (ст. 81), про відмову в знятті або зменшенні штрафу (ст. 83), про відмову в поновленні пропущеного строку (ст. 89), про неприйняття позовної заяви з підстав непідсудності (ст. 132) чи з інших причин (ст. 136), про забезпечення позову (ст. 157), про внесення виправлень у рішення (ст. 213), про відмову постановити додаткове рішення (ст. 214), про роз'яснення рішення (ст. 215),про зупинення провадження у справі (ст. 223), про відхилення заяви про перегляд судової постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 3477) та інших ухвал, передбачених статтями 350, 351, 353, 354, 355, 421 ЦПК.
Можуть бути оскаржені також окремі ухвали, постановлені в порядку, передбаченому статтею 235 ЦПК. До ухвал, які перешкоджають дальшому рухові справи і на них можуть бути подані до апеляційної інстанції скарги і внесені окремі подання, належать перетинальні, тобто ухвали про відмову в оголошенні розшуку відповідача (ст. 97). Ухвали про залишення позовної заяви без руху (ст. 139) і позову без розгляду (ст. 229), а також заключні ухвали, тобто ухвали про закриття провадження у справі без постановлення рішення, яким є ухвала про прийняття відмови від позову і затвердження мирової угоди (статті 103, 179 ЦПК). Інші ухвали окремо від рішення суду не можуть бути оскаржені до апеляційної інстанції, незалежно від того, чи є щодо цього прямі вказівки в законі. Зокрема, згідно ЦПК, не підлягають оскарженню у такому порядку ухвали: з питань відводу, заявленого судцям, прокурору, секретарю судового засідання, експерту, перекладачеві, крім випадків передачі справи у зв'язку з відводом на розгляд іншого суду (ст. 22); про задоволення заяви про забезпечення доказів, у тому числі про призначення експертизи (статті 39, 57); про зняття або зменшення штрафу (ст. 83); про поновлення пропущеного строку (ст. 89); про допущення або притягнення третьої особи до участі у справі (ст. 108); про залишення без руху позовної заяви, що не відповідає вимогам закону (ч. 1 ст. 139); про об'єднання позовів (ст. 144); про продовження строку підготовки справи до судового розгляду (ст. 147); про відкладення розгляду справи (ст. 176); з питань розгляду зауважень на протокол судового засідання (ст. 201); про відмову виправити описки чи явну арифметичну помилку (ст. 213); про відмову в роз'ясненні рішення (ст. 215); про відмову зупинити провадження в справі (ст. 223); про задоволення заяви про перегляд рішення, ухвали чи постанови суду в зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами (ст. 347 ЦПК). Заперечення проти зазначених ухвал, ідо не підлягають оскарженню, можна включити до касаційної скарги або подання.
Право на оскарження і внесення подання на ухвали суду першої інстанції строкове — п'ятнадцять днів з дня, наступного за днем їх ухвалення (ч. З ст. 292 ЦПК).
Право на оскарження ухвал суду за суб'єктним складом ширше, ніж право на оскарження судових рішень. Воно надано не тільки особам, які брали участь у справі, а й тим, котрі сприяють суду в розгляді цивільної справи. Таке право мають свідки у випадках, передбачених статтями 44 і ч. 2 ст. 83 ЦПК; експерти (ст. 58 і ч. 2 ст. 83); службові особи і громадяни, оштрафовані судом (статті 48, 53,153, 164, і ч. 2 ст. 83 ЦПК); особи, відносно яких постановлена окрема ухвала (ст. 235 ЦПК).
Право на оскарження здійснюється учасниками процесу пред'явленням скарги, а прокурором, який брав участь у справі, внесення подання. Ці документи в силу того, що ними оскаржуються ухвали окремо від рішення суду, називаються окремими апеляційними скаргами і поданнями.
Окрема скарга, подання подається і розглядається у тому ж порядку, що і апеляційна скарга на рішення суду (ч. З ст. 290 ЦПК).
Розглянувши скаргу, подання на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право: 1) відхилити скаргу, подання прокурора. Такі наслідки настають тоді, коли апеляційний суд встановить, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону; 2) скасувати ухвалу, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд порушив процесуальний порядок його вирішення; 3) змінити ухвалу суду першої інстанції у разі правильного по суті вирішення, але при наявності помилкового застосування норм ЦПК; 4) скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу з питання, яке вирішене судом першої інстанції з порушенням норм ЦПК.
Ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена з приводу перевірки ухвали суду першої інстанції, набирає законної сили (чинності) негайно після її ухвалення (ст. 317 ЦПК).

§ 6. Рішення і ухвали суду апеляційної інстанції
За результатами розглянутої у апеляційному порядку справи суд постановляє рішення чи ухвалу. Ними є постанови суду апеляційної інстанції, в яких даються відповіді на апеляційні скарги осіб, які беруть участь у справі, і подання прокурора з приводу наслідків нового (повторного) розгляду і перевирішення цивільної справи, перевірки з фактичної і правової сторони рішення, ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили (чинності), їх обгрунтованості і законності.
Рішення і ухвали суду апеляційної інстанції постановляються ім'ям України негайно після розгляду справи за апеляційною скаргою, поданням в нарадчій кімнаті, в якій ніхто не може бути присутній, крім складу суду, який розглянув апеляційну скаргу, подання. Це правило забезпечує вільне обговорення доводів скарги чи подання та виключає можливість посторон-нього впливу на суддів при прийнятті ними рішення чи ухвали, які постановляються більшістю голосів, підготовляються суддею-доповідачем і підписуються всім складом, який розглянув справу. Судцям заборонено розголошувати міркування, які були висловлені в нарадчій кімнаті (статті 209-211, 311 ЦПК).
Суд апеляційної інстанції постановляє рішення тільки у разі прийняття нового рішення по суті позовних вимог, а ухвалу — в інших випадках. За змістом рішення повинно відповідати правилам ст. 314 ЦПК. В ньому зазначається: 1) час і місце його постановлення; 2) назва суду, прізвище і ініціали головуючого, суддів, секретаря судового засідання; 3) особи, які беруть участь у справі; 4) короткий зміст заявлених вимог; 5) посилання на рішення суду першої інстанції; 6) узагальнені доводи апеляційної скарги, подання; 7) мотиви, на підставі яких апеляційний суд визнав необхідним скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове рішення; 8) встановлені факти і відповідні до них правовідносини; 9) порушення прав і свобод, за захистом яких спрямоване звернення до суду, чи невиконання зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог; 10) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту (ст. 9 ЦПК), за яким вирішено справу, норми процесуального закону, яким керувався суд; 11) висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівку на розподіл судових витрат, строк і порядок оскарження рішення.
За письмовою заявою сторони, іншої особи, яка бере участь у справі, поданою протягом десяти днів з дня проголошення рішення, суд у десятиденний строк з дня її заявления обґрунтовує висновок суду в окремому процесуальному документі, оформленому до вимог статті 314 ЦПК. В ньому вказується дата його складання та наводяться мотиви, з яких суд вважав встановленими наявність або відсутність фактів (обставин), якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, прийняті при цьому до уваги докази, доводи, за якими суд відхилив ті чи інші докази, застосував зазначені в рішенні нормативно-правові акти та інше.
За змістом ухвала суду апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам ст. 313 ЦПК. Вимоги, сформульовані в пунктах 1-7 цієї норми аналогічні встановленим в пунктах 1-7 ст. 314 ЦПК, зміст яких розглянуто вище.
Крім того в ухвалі зазначаються: мотиви, за якими суд апеляційної інстанції дійшов до свого висновку і посилання на закон, яким він керувався; наслідки розгляду апеляційної скарги, подання у вигляді резолютивної частини ухвали, сформульованої відповідно до повноважень, наданих суду апеляційної інстанції.
При відхиленні апеляційної скарги, подання в ухвалі має бути зазначено, якими конкретними даними спростовуються її доводи. Якщо суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і направляє справу па новий розгляд, в ухвалі повинно бути зазначено, в чому саме полягає неправильність рішення.
В ухвалі суду апеляційної інстанції, постановленій за розглядом скарги, подання на ухвалу суду першої інстанції повинно міститися крім відомостей, передбачених пунктами 1-4 ст. 313 ЦПК, посилання на ухвалу суду першої інстанції. Ухвала постановляється при реалізації судом апеляційної Інстанції своїх повноважень, визначених ст. 312 ЦПК, у випадках: відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без зміни; скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий ро Ігляд; скасування рішення суду першої інстанції із закриттям проваджен-ІІч и справі або залишенням позову без розгляду; часткового задоволення апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора на рішення суду першої інстанції чи часткової зміни рішення суду першої інстанції; задоволення скарги чи подання прокурора на ухвалу суду першої інстанції із скасуванням і направленням справи на новий розгляд; відхилення скарги, подання прокурора і залишення скарги без задоволення.
Рішення і ухвала, постановлені судом апеляційної інстанції проголошуються прилюдно, крім тих, що були постановлені у справах про усиновлення дітей громадянами України та іноземцями, що оголошуються лише особам, які беруть участь у розгляді справи (статті 315, 212 ЦПК). Головуючий роз'яснює їх зміст, порядок і строк оскарження (в касаційному порядку — М. LLL).
Постановлені судом апеляційної інстанції рішення і ухвали за апеляційними скаргами і поданням на рішення і ухвали суду першої інстанції набирають чинності (законної сили) негайно після їх ухвалення. А рішення або ухвала суду першої інстанції втрачають свою чинність (ст. 317 ЦПК)


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2021