ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам статей

Алфавіт по авторам :
| | & | ( | ) | . | / |


1. Хлібороб Н.Є. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ

Хлібороб Н.Є., ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ


Анотація
У статті проведено дослідження теоретичних аспектів сутності публічно-правового спору. Проаналізовано основні наукові підходи розуміння сутності публічно-правового спору. Визначено елементи публічно-правових спорів та здійснено їх правову характеристику.
Ключові слова
Публічно-правовий спір, суб’єкт владних повноважень, предмет і підстави публічно- правового спору, адміністративний позов, адміністративні процесуальні правовідносини.
Аннотация
В статье проведено исследование теоретических аспектов сущности публичноправового спора. Проанализированы основные научные подходы к пониманию сущности публично-правового спора. Определены элементы публично-правовых споров и осуществлено их правовую характеристику.
Ключевые слова
Публично-правовой спор, субъект властных полномочий, предмет и основания публично-правового спора, административный иск, административные процессуальные правоотношения.
Annotation
A study of theoretical aspects of the essence of a public law dispute. The main scientific approaches to understanding the essence of a public law dispute. The elements of public law disputes and carried out their legal characteristics.
Key words
Public and legal dispute, the subject of authority, the subject and grounds of a public law dispute, the administrative action, administrative procedure legal.
І. Вступ
У науковій літературі останніх років простежується зростання зацікавленості до дослідження проблем публічно-правового регулювання суспільних відносин, з’ясування відмінності між публічним та приватним правом, віднайдення оптимального балансу та меж між ними. Проте, провідні науковці цілком справедливо зазначають, що чітку межу досі провести складно, що зумовлено все більшим ускладненням суспільних відносин, зокрема й через взаємопроникнення відносин між суб’єктами, які регулюються суміжними галузями права [1, с. 145]. Посилення наукового інтересу до окреслених проблем зумовлено також закріпленням у Кодексі адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. (далі - КАС України) публічно-правових відносин як сфери функціонування адміністративної юстиції, а також терміна “публічно-правовий спір” (тут і далі йдеться про вузьке розуміння публічно- правового спору, що вжите у КАС України -
Н.Х.) як основної правової категорії, що визначає предмет судового розгляду при здійсненні адміністративного судочинства.
Неоднозначність розуміння та тлумачення поняття публічно-правового спору як правової категорії, що визначає межі юрисдикції адміністративного суду стосовно вирішення правових спорів, значно ускладнює практичну діяльність у сфері захисту прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічних правовідносин. Незважаючи на це, в деяких випадках можемо констатувати, що здобутки практичної діяльності адміністративних судів заслуговують на позитивну оцінку. Водночас практика Верховного Суду України у деяких категоріях адміністративних справ суттєво звузила сферу прав, що можуть захищатися адміністративними судами. Так, позиція Верховного Суду України, згідно з якою, адміністративний позов не може застосовуватися, зокрема, для оскарження більшості рішень органів публічної адміністрації, з якими пов’язується виникнення або припинення права власності чи користування земельними ділянками, іншим майном, для оскарження бездіяльності судів у процесі розгляду справ, була гостро розкритикована провідними науковцями [2, с. 3].
Проблемами теорії і практики правоза- стосування окремих положень КАС України зумовлена актуальність дослідження сутності публічно-правових спорів. Адже саме науково-теоретичні дослідження мають стати тим міцним фундаментом, який забезпечить побудову практичної діяльності адміністративних судів у парадигмі пріоритетності завдання щодо захисту прав людини. Також чітке та усвідомлене розуміння призначення діяльності адміністративних судів як діяльності, спрямованої на захист прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, не допускало б у майбутньому безпрецедентних спроб законодавчо легалізувати необґрун- тований перерозподіл компетенції судів. Адже проблему розмежування компетенції судів щодо вирішення публічно-правових спорів здебільшого зумовлено неоднорідністю практики та необхідністю наукового тлумачення окремих правових явищ і категорій та можливо вирішити здебільшого без законодавчого втручання.
II. Постановка завдання
Мета статті - дослідити теоретико- правові аспекти сутності публічно-правових спорів, проаналізувати основні наукові підходи розуміння елементів та правових характеристик публічно-правових спорів.
III. Результати
У вітчизняній науковій літературі, на жаль, дуже мало уваги приділено дослідженню теоретичних основ публічно-правового спору. Серед тих нечисленних праць на особливу увагу заслуговують дослідження В. Авер’янова, Ю. Педько, Р. Куйбіди.
Дослідження сутності та структури публічно-правового спору ускладнене численними факторами. По-перше, у вітчизняній науковій літературі відсутні ґрунтовні та комплексні дослідження сутності правового спору як загальнотеоретичної правової категорії. У галузевих науках проблема правової природи окремих видів правових спорів активно досліджується, а на загальнотеоретичному рівні питання сутності правового спору не отримало необхідного концептуального осмислення. Теорія правового спору практично не розроблена, на відміну від теорії правопорушення. У зв’язку із цим поширеним є розуміння правового спору як негативного правового явища, яке є специфічною формою правопорушення або перешкодою у реалізації права. Таке розуміння правового спору накладало свій відбиток і на розуміння сутності публічно-правового спору. Тривалий час можливість існування адміністративно-правового спору як виду публічно-правових спорів узагалі не допускалась. По-друге, труднощі при дослідженні сутності публічно-правового спору виникають у зв’язку із несприйняттям поняття “публічний” значною частиною представників вітчизняної правової науки. Найчастіше така позиція обґрунтовується значною змістовною невизначеністю вказаного поняття, а також його невластивістю для нашої правової системи.
Позитивним є те, що вже тривалий час можна спостерігати зміну вказаної парадигми: правовий спір усе частіше розглядається як закономірне явище для демократичного суспільства, форма правомірної поведінки, засіб захисту порушених прав, свобод та законних інтересів. Така позиція є абсолютно виправданою і для розуміння публічно- правового спору як виду правового спору. Також усе частіше в науковій літературі можна зустріти позиції, відповідно до яких, правовий спір разом із правопорушенням є формами правового конфлікту.
Аналізуючи різні наукові підходи щодо розуміння правового спору, можна зробити висновок, що найбільш поширеними є такі:
1. Матеріальний підхід розуміння правового спору - заснований на позиції, що правовий спір - це особливий вид матеріальних охоронних правовідносин між його суб’єктами, які виникають у зв’язку з відкритою протидією суб’єктів права на шляху реалізації своїх прав, свобод, інтересів, що створюється поза юрисдикційним процесом. Вказаний спір може бути врегульованим у судовому або позасудовому порядку.
2. Формальний (процесуальний) підхід - обґрунтовує позицію, згідно з якою, правовий спір є виключно процесуальним явищем і виникає лише після звернення одного із суб’єктів спору до суду із позовною заявою. Всі конфлікти, які існують поза юрисдикційним процесом, не можуть визнаватись правовим спором, оскільки немає юридично значущих дій, які б стали юридичним фактом виникнення правового спору.
Як і формальний, так і матеріальний підходи до розуміння правового спору можуть бути використані для дослідження правової природи публічно-правового спору. Проте, необхідно враховувати специфіку правової природи публічно-правового спору, яка зумовлена, зокрема, особливим суб’єктивним складом спору, предметом, підставами, а також специфічною сферою його виникнення - публічною.
Матеріальний і формальний підходи до розуміння правового спору мають переваги та недоліки. Матеріальний підхід дає змогу дослідити публічно-правовий спір як взаємодію його суб’єктів, прослідкувати його динаміку та побачити різні шляхи його вирішення. Також матеріальний підхід дає можливість побачити соціальну природу публічно-правового спору. Формальний - дає можливість чітко простежити процесуально- правову сутність публічно-правового спору, який завжди виникає як правовий спір із юридично значущих дій та найчастіше призводить до виникнення цілого ряду інших правовідносин, пов’язаних із його вирішенням. Проте, жоден із цих підходів не дає повного та комплексного розуміння сутності публічно-правового спору.
Публічно-правовий спір може виникати як із конкретних регулятивних правовідносин між органом публічної адміністрації та фізичною чи юридичною особою, так і у випадку, коли суб’єкти спору до його виникнення не перебували в регулятивних правовідносинах. Це, відповідно, може впливати на момент виникнення спору. У практиці є доволі багато випадків виникнення публічно-правового спору лише з моменту звернення особи до суду. Це, зокрема, випадки прийняття органом публічної адміністрації нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії, у межах своїх повноважень, але які, на думку фізичної чи юридичної особи порушують її права, свободи чи законні інтереси. У такому випадку, логічно, що моментом виникнення публічно- правового спору буде вважатись момент звернення особи до суду із позовною заявою.
Але існують також інші випадки, коли особа перебуває з органом публічної адміністрації у конкретних правовідносинах, і у певний момент у цих відносинах виникає конфлікт. Наприклад, фізична особа отримала незаконну відмову у наданні адміністративної послуги. Однак, з метою вирішення спору особа подає скаргу до вищого органу публічної адміністрації, або звертається із скаргою до прокуратури, чи врешті-решт використовує альтернативні способи вирішення спору (переговори, медіацію тощо). У цьому випадку, очевидно, також не можна заперечувати наявність публічно-правового спору.
З огляду на зазначене, в українській правовій літературі розуміння публічно-
правового спору засноване певною мірою на сентенції матеріальної і формальної теорій правового спору.
Так, згідно з позицією В. Авер’янова, виникнення публічно-правового спору є відповідною правовою реакцією на конфліктну ситуацію, яка відображає сутність об’єктивних та суб’єктивних суперечностей, що склалися і виявляються в протистоянні сторін. Як зазначає вчений, це така ситуація, коли сторона правових відносин, які виникли у сфері виконавчої влади чи місцевого самоврядування, досягаючи поставленої мети, допускає вторгнення у реалізацію суб’єктивних прав іншої сторони або створює умови, за яких стає неможливою реалізація таких прав [3, с. 507]. Автор виділяє етап колізії правових вимог сторін, який є тільки початком публічно-правового конфлікту. При цьому факт існування конфліктної ситуації сам по собі не породжує публічно- правовий спір. Публічно-правовий спір виникає лише тоді, коли одна зі сторін приймає рішення просити допомоги і втручання третьої сторони, що зможе вирішити вказаний спір. Особа може звернутися як до суду, так і до альтернативних способів розв’язання конфліктів.
Варто підкреслити, що з позицій автора, публічно-правовий спір виникає лише після вчинення юридично значущих дій, які спрямовані на вирішення конфліктної ситуації, що виникла у конкретних матеріальних правовідносинах.
Подібна позиція висловлена Ю. Педьком. Автор зазначає, що публічно-правовий спір є наслідком виникнення правовідносин конкретного характеру “орган публічної влади (посадова особа) - невладний суб’єкт публічно-правових відносин”, “орган публічної влади (посадова особа) - орган публічної влади (посадова особа)”, “орган публічної влади - публічний службовець” конфліктного типу. Ці відносини є самостійними за своїм значенням і правовою природою, але похідними від неконфліктних правовідносин, у яких беруть участь багато різних суб’єктів публічних галузей прав [4, с. 97].
Автор дотримується позиції, згідно з якою, конфліктні правовідносини між суб’єктами владних повноважень та невладними суб’єктами можна поділити на два види залежно від причини їх виникнення. Перший вид конфліктних правовідносин виникає в результаті вчинення особою правопорушення. Другий вид конфліктних правовідносин виникає в результаті порушення владним суб’єктом прав, свобод чи законних інтересів інших суб’єктів публічних правовідносин - фізичних і юридичних осіб. Такий вид конфліктних правовідносин автор називає публічно-правовим конфліктом.
Публічно-правовий спір, згідно з позицією автора, є різновидом публічно-правових відносин та має свої особливості. Зокрема, передбачає наявність третього суб’єкта, який активно реагує на виникнення публічно-правового конфлікту між владним і невладним суб’єктами, тобто такі відносини є тристоронніми. Публічно-спірні правовідносини мають суто процесуальний характер. Функціональне призначення публічно-спірних правовідносин полягає у забезпеченні вирішення публічно-правового конфлікту.
Проте, на нашу думку, не цілком слушно ототожнювати публічно-правовий спір із правовідносинами, які виникають у зв’язку з його розглядом чи вирішенням , та вважати публічно-правовий спір тристоронніми правовідносинами із таких міркувань.
При розгляді публічно-правового спору адміністративним судом або іншим юрисди- кційним суб’єктом виникають двосторонні правовідносини, однією зі сторін яких обов’язково виступає суб’єкт, який наділений повноваженнями вирішити спір та прийняти відповідне рішення. Вказані правовідносини за своєю природою є відмінними від публічно-спірних правовідносин. Вони наділені зовсім іншим змістом, який визначається через чітко регламентовані нормами права взаємні процесуальні права та процесуальні обов’язки, які реалізуються визначеними законом способами, здійснюються у передбачених законом формах та процедурах.
Для прикладу, в ході проведення перевірки державною податковою інспекцією на платника податку - юридичну особу було покладено обов’язок додатково сплатити суми з податку на додану вартість та накладено штрафні санкції. Платник податку вважав незаконними проведення перевірки та прийняте рішення. Він вирішив звернутись до державної податкової інспекції із заявою про скасування окремих повідомлень-рішень про сплату додаткових сум податку та застосування штрафних санкцій, оскільки вони видані за результатами незаконно проведеної перевірки. На цьому етапі публічно- правовий спір ще не виникає. Моментом виникнення публічно-правового спору є момент, коли особа, усвідомлюючи протипра- вність рішення органу публічної адміністрації, вчиняє активні юридично значущі дії з метою захистити своє порушене право. У нашому випадку, це буде момент подання заяви до державної податкової інспекції про скасування повідомлень-рішень або подання адміністративного позову до суду.
До речі, у практиці можуть виникати випадки неточності змісту правової норми, з якої чітко неможливо визначити порядок, підстави вчинення тих чи інших дій, а також межі повноважень органів публічної адміністрації, що може стати передумовою виникнення публічно-правового спору. Передумовами для виникнення публічно-правових спорів також можуть служити колізії правових норм.
Але, наприклад, якщо особа, право якої порушене, подає до адміністративного суду позовну заяву, то з моменту відкриття провадження у справі, виникають адміністративні процесуальні правовідносини, а також особа набуває статусу сторони адміністративного процесу. Із цього моменту взаємодія між суб’єктами публічно-правового спору (сторонами адміністративного процесу) відбувається лише у рамках процесуальних правовідносин та через суд. Таким чином, не можна ототожнювати адміністративні процесуальні правовідносини з позитивними публічно-правовими відносинами, в яких виник спір.
Висновок про недопустимість ототожнення публічно-правових відносин, у яких виник спір, та адміністративних процесуальних правовідносин, які виникають під час вирішення публічно-правового спору, має законодавче підґрунтя. Це випливає з аналізу положень пунктів 1, 4 та 5 ч. 1 ст. 3 КАС України, які визначають поняття адміністративної справи, адміністративного судочинства та адміністративного процесу. Так, публічно-правовий спір є предметом діяльності адміністративного суду, а правовідносини, які складаються під час його розгляду і вирішення адміністративним судом, є адміністративним процесом. Визначальним є те, що у КАС України закладено концепцію вузького розуміння адміністративного процесу як однієї з категорій правосуддя в адміністративних справах [5, с. 12-19]. Таким чином, адміністративні процесуальні правовідносини у розумінні КАС України - це відносини, які виникають під час розгляду та вирішення публічно-правового спору між адміністративним судом та іншим учасником адміністративного процесу.
Таким чином, існування публічно-правового спору не спричиняє виникнення адміністративних процесуальних правовідносин, а лише є можливою передумовою їх виникнення.
Аналізуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що публічно-правовий спір необхідно розглядати у єдності його матеріального та процесуального аспектів. На нашу думку, матеріальний аспект публічно-правового спору розкриває сутність протиріч між суб’єктами такого спору, які виникли у зв’язку з реалізацією прав, свобод та інтересів цих суб’єктів у сфері публічно- правових відносин. Процесуальний аспект розкриває сутність публічно-правового спору, як предмета розгляду адміністративним судом, тобто адміністративної справи. Крім того, важливо пам’ятати, що термін “адміністративна справа” має двоєдине значення - це одночасно і публічно-правовий спір, і матеріали цього спору [6, с. 48].
Важливе значення для з’ясування сутності публічно-правового спору має дослідження його структури. Дослідження структури публічно-правового спору не є самоціллю та має не тільки гносеологічне, а й практичне значення. Розробка структури публічно-правового спору має на меті виявлення елементів вказаного спору для забезпечення простоти та зрозумілості його застосування на практиці.
У науковій літературі до елементів публічно-правового спору відносять сторони, предмет і підстави [3, с. 515]. Можна зустріти також позиції, відповідно до яких, до елементів правового спору, крім зазначених, відносять: розбіжності, які об’єктивовані в юридичні форми, вимоги і заперечення. Проте, з такою позицією не можна однозначно погодитись. Виділяти розбіжності, вимоги і заперечення як елементи правового спору немає достатніх підстав. Адже розбіжності є лише передумовами виникнення спору. Предмет спору включає у себе вимоги. Також для виникнення правового спору не обов’язковою є наявність заперечень. Наприклад, у випадку бездіяльності посадової особи органу публічної адміністрації, якою порушене право особи. Така особа звертається до адміністративного суду з позовом. У ході судового розгляду відповідач не висловлює заперечень проти позову та визнає позов у повному обсязі.
Необхідно відрізняти предмет та підстави публічно-правового спору від предмета та підстав адміністративного позову. Адміністративний позов, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України, - це звернення до адміністративного суду про захист прав свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Таким чином, адміністративний позов виступає процесуальним засобом оформлення факту виникнення публічно-правового спору та ініціювання адміністративного процесу. Звичайно, предмет та підстави публічно- правового спору справляють визначальний вплив на формулювання предмета і підстав адміністративного позову. У теорії адміністративного судочинства без застережень можна застосовувати вчення про структуру позову, яке вироблено у доктрині цивільного судочинства. Підставу адміністративного позову становлять обставини (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають особі право звернутись до адміністративного суду з вимогами до іншої особи. Предмет адміністративного позову становлять матеріально-правові вимоги особи, яка звертається до адміністративного суду. Зміст адміністративного позову - це адресоване адміністративному суду позивачем прохання процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача [6, с. 52].
Відмінну природу предмета та підстав публічно-правового спору від предмета та підстав адміністративного позову підтверджує також положення ч. 1 ст. 50 КАС України, що позивач, крім інших прав, має також право змінити підставу або предмет адміністративного позову. Очевидно, що публічно- правовий спір виникає у зв’язку із наявністю об’єктивних підстав, він є наслідком взаємодії двох його суб’єктів, а його структура є відносно сталою та не може змінюватись залежно від волі однієї сторони. Таким чином, предмет і підстави адміністративного позову за своєю природою є відмінними від предмета та підстав публічно-правового спору.
Обов’язковим елементом публічно-правового спору є суб’єкти. Під суб’єктами правового спору традиційно маються на увазі особи, між якими виникли розбіжності з приводу реалізації їх прав та обов’язків у регулятивних правовідносинах. Проте, треба мати на увазі, що публічно-правовий спір може виникати і між суб’єктами, які не перебували між собою у правовідносинах (наприклад, спори, пов’язані з оскарженням нормативно-правових актів, спори про включення до списку виборців тощо).
У науковій літературі можна зустріти також термін “сторони” для позначення учасників правового спору. Проте, найбільш доцільним є використання поняття "суб’єкти публічно-правового спору", оскільки поняття “сторони” відображає правовий статус обов’язкових учасників адміністративного судового процесу - позивача та відповідача. Правовий статус сторони адміністративного процесу суб’єкт спору набуває лише після відкриття провадження в адміністративній справі. Крім того, правовий статус сторони адміністративного судового процесу особа може набути навіть у випадку, коли вона не є суб’єктом публічно-правового спору. Йдеться про випадки, передбачені ст. 52 КАС України, коли суд встановлює, що з адміністративним позовом звернулась не та особа, якій належить право вимоги, або позов звернений не до тієї особи. Таким чином, визначення суб’єктів публічно-правового спору має важливе значення для правильного вирішення публічно-правового спору та ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів суб’єктів публічно-правових відносин.
Особливістю суб’єктів публічно-правового спору є те, що одним із його учасників виступає орган публічної адміністрації. Для виокремлення саме цієї особливості публічно - правового спору законодавець вживає поняття суб’єкта владних повноважень. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, суб’єктами владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. У науковій літературі часто вказують на недосконалість такого формулювання визначення суб’єкта владних повноважень, а також загалом дискусійність використання поняття “суб’єкт владних повноважень”, з огляду на його змістовну невизначеність. Дійсно теоретичні основи категорії “суб’єкт владних повноважень” не розроблені, а понятійно-категоріальний апарат, який позначає суб’єкта, що реалізує публічні функції у тих чи інших правовідносинах, не уніфікований та вимагає законодавчого підґрунтя. Саме з огляду на це, поняття “суб’єкт владних повноважень” потребує подальшого концептуального та змістовного вдосконалення.
Наступним елементом, без якого виникнення публічно-правового спору неможливе, є предмет публічно-правового спору. Із проблемою визначення предмета публічно- правового спору пов’язана проблема визначення об’єкта публічно-правового спору. У науковій літературі немає єдиних підходів щодо розв’язання цих проблем.
На наш погляд, об’єктом публічно-правового спору можна визнати порушені права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Адже публічно-правовий спір виникає як відповідна правова реакція на прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльність суб’єктів публічно-правових відносин, якими порушуються або можуть бути порушені права, свободи та інтереси інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин, та спрямована на захист цих прав, свобод та інтересів. Захист цих прав, свобод та інтересів є також завданням адміністративного судочинства. Таким чином, об’єктом публічно- правового спору можна визнати права, свободи та інтереси, реалізації або задоволенню яких перешкоджає суб’єкт владних повноважень.
Традиційно, під предметом публічно- правового спору розуміють рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень. Зокрема, науковці зазначають, що предмет публічно-правового спору - це те, що безпосередньо стало причиною виникнення конфліктних публічно-правових відносин і спонукало одного із суб’єктів таких відносин до звернення із адміністративним позовом, тобто рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень [7, с. 85]. Вказана позиція є цілком обґрунтованою. Проте, вважаємо за необхідне зробити одне застереження. Під предметом публічно- правового спору потрібно розуміти не тільки рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, а й дії чи бездіяльність суб’єктів публічно-правових відносин, які не є суб’єктами владних повноважень, але є суб’єктами публічно-правового спору. Це зумовлено тим, що КАС України містить перелік категорій справ, відповідачами у яких можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень.
З’ясування поняття предмета публічно- правового спору має важливе практичне значення, оскільки визначає спрямованість матеріально-правових вимог особи, яка звертається до адміністративного суду. Наприклад, якщо предметом публічно-правового спору є рішення органу публічної адміністрації, яким на особу покладено незаконний обов’язок, то особа, зазначаючи матеріальну правову вимогу (предмет адміністративного позову), буде просити суд визнання незаконним та скасування вказаного рішення.
Тепер перейдемо до з’ясування підстав публічно-правового спору. У науковій літературі найчастіше підстави спору визначають як його фактичну сторону, яка позначає обставини спірної ситуації. Так, професор
В. Авер’янов, досліджуючи підстави адміністративного спору, зазначає, що предметом адміністративного позову є фактична сторона правового конфлікту, яка позначає різні за своєю правовою дією обставини спірної ситуації. Фактичні підстави спорів цієї категорії можна умовно поділити на три групи:
1) факти правової характеристики спірних відносин між суб’єктами, що свідчать про юридичний характер спору;
2) факти легітимації, що визначають сторони як учасників конкретного спору;
3) факти можливого порушення прав, свобод і законних інтересів громадян, які, крім того, можуть створювати перешкоди реалізації правового статусу громадян і нормальному функціонуванню об’єктивного правопорядку [3, с. 516].
Цей підхід цілком обґрунтовано може застосовуватись для дослідження підстав публічно-правового спору, адже адміністративний спір є його видом. Таким чином, підстави публічно-правового спору утворюють єдність фактичних обставин та юридичних норм, які дають особі право звернутись до адміністративного суду.
IV. Висновки
Публічно-правовий спір необхідно розглядати у єдності його матеріального та процесуального аспектів. Матеріальний аспект публічно-правового спору розкриває сутність протиріч між суб’єктами такого спору, які виникли у зв’язку з реалізацією прав, свобод та інтересів цих суб’єктів у сфері публічно-правових відносин. Процесуальний аспект розкриває сутність публічно-правового спору як предмета розгляду адміністративним судом, тобто адміністративної справи.
Розробка структури публічно-правового спору має на меті виявлення елементів вказаного спору для забезпечення простоти та зрозумілості його застосування у практиці.
Суб’єктами публічно-правового спору є особи, між якими виникли розбіжності з приводу реалізації їх прав та обов’язків у публічно-правових відносинах.
Об’єктом публічно-правового спору є права, свободи та інтереси, реалізації або задоволенню яких перешкоджає суб’єкт владних повноважень.
Предметом публічно-правового спору є рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, а також дії чи бездіяльність суб’єктів публічно-правових відносин, які не є суб’єктами владних повноважень, але є суб’єктами публічно-правового спору. З’ясування поняття предмета публічно- правового спору має важливе практичне значення, оскільки визначає спрямованість матеріально-правових вимог особи, яка звертається до адміністративного суду.
Підставою публічно-правового спору необхідно визнавати єдність фактичних обставин та юридичних норм, які дають особі право звернутись до адміністративного суду.
Література
1. Банчук О.А. Публічне і приватне право: історія українських вчень і сучасність /
О.А. Банчук. - К. : Конус-Ю, 2008. - 184 с.
2. Куйбіда Р. Адміністративне судочинство: ключові проблеми та напрями їх подолання [Електронний ресурс] / Р. Куйбіда, Т. Руда. - Режим доступу: http:// www.pravo.org.ua/?w=r&i=62&d=642/.
3. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / [В.Б. Авер’я- нов, М.А. Бояринцева, І.А. Кресіна, Д.М. Лук’янець; за заг. ред. В.Б.Авер’я- нова]. - К. : Наукова думка, 2007. - 582 с.
4. Педько Ю.С. Публічно-спірні правовідносини в адміністративному судочинстві України: ознаки і структура / Ю.С. Педько // Часопис Київського університету права. - 2007. - № 4. - С. 97-102.
5. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / [автор-упор. В.П. Тимощук]. - К. : Факт , 2003.
6. Кодекс адміністративного судочинства України: науково-практичний коментар : у 2 т. / [за заг. ред. Р.О. Куйбіди]. - К. : Книги для бізнесу, 2007. - Т. 1. - 552 с.
7. Педько Ю.С. Адміністративна юстиція в Україні: проблеми функціонування / Ю.С. Педько // Судова апеляція. - 2008. - № 3(12). - С. 83-88.


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2019