ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам статей

Алфавіт по авторам :
| | & | ( | ) | . | / |


1. О.М. Пономаренко ОБ АКТУАЛЬНОСТИ И ОСНОВНЫХ КОНЦЕПТУАЛЬНЫХ ПОДХОДАХ ИССЛЕДОВАНИЯ МЕСТА СЕМЕЙНОГО ПРАВА В СИСТЕМЕ ПРАВА УКРАИНЫ
2. О.М. Пономаренко К ВОПРОСУ О МЕСТЕ СЕМЕЙНЫХ ОТНОШЕНИЙ В СИСТЕМЕ ОБЩЕСТВЕННЫХ ОТНОШЕНИЙ
3. О.М. Пономаренко ГРЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ДОГОВОРУ В ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН
4. О.М. Пономаренко ЩОДО ПОНЯТТЯ СІМ’Ї У СУЧАСНІЙ ТЕОРІЇ СІМЕЙНОГО ПРАВА В ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
5. О.М. Пономаренко ВЛИЯНИЕ СПЕЦИФИКИ СЕМЕЙНЫХ ОТНОШЕНИЙ НА ЗАЩИТУ СУБЪЕКТИВНЫХ СЕМЕЙНЫХ ПРАВ
6. О.М. Пономаренко СУБЪЕКТЫ ДОГОВОРНОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ СЕМЕЙНЫХ ОТНОШЕНИЙ
7. О.М. Пономаренко ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ СІМЕЙНОГО ДОГОВОРУ

О.М. Пономаренко, ГРЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ДОГОВОРУ В ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН


У сучасній цивілістичній літературі відзначається про розширення диспозитивних засад у правовому регулюванні сімейних відносин [1; 2]. Диспозитивний метод виражається в тому, що регулювання здійснюється безліччю автономних центрів, які мисляться як деякі самостійні одиниці, як суб’єкти права. Всі ці автономні центри виступають носіями власної свободи та власної ініціативи і саме їм належить регулювання взаємних відносин між собою [3]. Такими автономними центрами в сімейних відносинах є члени сім’ї, які самостійно регулюють взаємні відносини між собою за допомогою договору. Відповідно до ч. 2 ст. 7 СК України одним із принципів регулювання сімейних відносин є те, що вони можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між учасниками. Цей принцип червоною ниткою пройшов через весь СК.
У зв’язку з цим виникає питання про те, чи поширюється принцип свободи договору, закріплений у ст. 3 ЦК України, на регулювання сімейних відносин. Відповідь на це питання залежить від розуміння місця сімейного права в системі права, від того чи визнаємо ми сімейне право підгалуззю цивільного права, чи мислимо його як самостійну галузь права. Я підтримую думку тих учених, які вважають сімейне право підгалуззю цивільного права [4; 5], а тому розглядають сімейні договори в системі цивільно-правових договорів [6]. Однак, слід відзначити, що предметом наукових досліджень прихильників такої думки є, як правило, окремі договори, що регулюють майнові відносини членів сім’ї (у більшості випадків - подружжя або колишнього подружжя). Зокрема, комплексне дослідження договорів, що лежать в основі виникнення договірного режиму майна членів сім’ї, було проведене
І. В. Жилінковою [7]. Проте сімейні договори не вичерпуються договорами між членами сім’ї з приводу майнових благ, система сімейних договорів має більш широкі рамки. Здається, назріла необхідність комплексного дослідження такого виду цивільно-правових договорів як сімейні договори. Одним із окремих питань у такому комплексному дослідженні є особливості застосування загальних положень цивільного законодавства про договори до сімейних договорів. Такі особливості обумовлені специфікою сімейних договорів, що й дозволяє виділити їх як самостійну групу цивільно-правових договорів. Однак, обсяг цього дослідження не дозволяє розглянути особливості застосування загальних положень про договори в цілому до сімейних договорів, тому в якості об’єкта дослідження обрана тільки специфіка реалізації принципу свободи договору в правовому регулюванні сімейних відносин.
Стаття 6 ЦК України закріплює загальне правило про можливості учасників цивільних відносин відносно укладення договорів. Екстраполюючи правила цієї статті до укладення сімейних договорів, можна зазначити таке. Суб’єкти сімейних відносин (члени сім’ї) мають право:
а) укласти договір, передбачений чинним законодавством. При цьому в такому договорі вони можуть як урегулювати свої відносини, не врегульовані актами цивільного (у тому числі сімейного законодавства), так і повністю відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд;
б) укласти договір, що не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає їхнім загальним засадам.
Однак здійснюючи право на укладення сімейного договору як передбаченого актами цивільного законодавства, так і не передбаченого ними, необхідно мати на увазі те, що не всі сімейні відносини можуть бути предметом правового регулювання. На це звертають увагу практично всі вчені, які досліджують проблеми сімейного права. Так, російський цивіліст XIX століття К. П. Победоносцев писав, що сімейні відносини «незрівнянно в меншому ступені, ніж всі інші, піддаються й підлягають юридичним визначенням: саме за своєю цілісністю, саме тому, що в них багато елементів, яких не може й не повинне обіймати юридичне визначення, як не може воно спуститися в глибину совісті й морального почуття» [8]. В тому ж руслі висловлювався і Г. Ф. Шершеневич, який писав, що «фізичний і моральний склад сім’ї створюється поза правом. Введення юридичного елемента в особисті відносини членів родини уявляється не завжди вдалим і найчастіше не досягає мети» [9]. Саме тому при укладенні сімейного договору необхідно мати на увазі, що такий договір може бути укладений тільки в межах тих сімейних відносин, які знаходяться у сфері правового регулювання. Ті сімейні відносини, які не підлягають правовому регулюванню, не можуть бути врегульовані й за допомогою договору. Навіть якщо такий договір укладений, юридичної сили він мати не буде [10].
Деякі автори називають такі договори домовленістю, називаючи їх поряд з договором проявом методу диспозитивності. При цьому відзначається, що «домовленість відрізняється від договору за своїм юридичним змістом: вона не має такої правової гарантії, яку має договір, оскільки не може бути забезпечена силою державного примусу. Домовленість існує виключно за умов, що підтримуються всіма учасниками правовідносин. Спір, який виникне в разі порушення одним із учасників домовленості, буде вирішуватися на підставі закону, а не на підставі домов¬леності» [11]. Уявляється, все ж таки, що укладення таких угод (домовленостей) не можна відносити до одного зі способів прояву диспозитивності, оскільки диспозитивність характеризує метод правового регулювання, а такі угоди не належать до сфери правового регулювання, вони перебувають за межами права.
З огляду на викладене, виникає питання про те, які ж сімейні відносини належать до предмета правового регулювання. Досліджуючи це питання, К. П. Победоносцев писав, що «позитивний закон може стосуватися тільки однієї сторони цих відносин, саме тієї сторони, з якою можливі зіткнення сімейної автономії з автономією держави. По-перше, держава може вмішатися в ці відносини на захист особистості, коли вона придушується сімейним началом (напр., належить визначити, до яких меж простягається влада батьків і глав сімейства над діями підлеглих членів); по-друге, держава може визначити форми та умови, за яких взагалі союз осіб між собою має право називатися сімейним; форми, у яких утворюються ці відносини; інакше не було б порядку й твердості сімейних уз. По-третє, нарешті, визначенню закону підлягають всі ті відносини щодо майна, які виникають між окремими особами внаслідок кревного їх між собою зв’язку» [12]. Визначення К. С. Побєдоносцевим меж правового регулювання сімейних відносин застосовне і в наш час. Так, всі майнові відносини між членами сім’ї належать до предмета правового регулювання, а тому можуть бути врегульовані учасниками сімейних відносин на власний розсуд за допомогою договору. Стосовно особистих немайнових відносин повинне діяти загальне правило: особисті немайнові відносини не підлягають правовому регулюванню . Разом з тим відомо, що цивільне право до предмета правового регулювання відносить поряд з майновими й особисті немайнові відносини. До особистих немайнових відносин, зокрема, належать ті, які визначають правовий статус особистості. У деяких випадках такі відносини можуть бути врегульовані за допомогою договору. Так, наприклад, відповідно до ст. 109 СК України подружжя має право укласти договір про те, з ким з них буде проживати дитина після розірвання шлюбу. Крім того, до предмета правового регулювання належать і ті особисті немайнові відносини, які виникають у зв’язку із застосуванням до суб’єктів сімейних відносин заходів відповідальності та захисту. Але коли ці відносини регулюються за допомогою імперативних норм, то вони не можуть бути врегульовані за допомогою договору.
Уявляється, що якщо стосовно майнових відносин повною мірою діє принцип свободи у виборі договору, то стосовно особистих немайнових прав суб’єкти сімейних відносин можуть укласти договір тільки в тому випадку, якщо в законодавстві їм надане таке право.
Крім встановлення меж правового (у тому числі договірного) регулювання, вирішальне значення при укладанні договору має характер норми: є вона імперативною чи диспозитивною.
У ч. 3 ст. 6 ЦК закріплено загальне правило щодо визначення характеру цивільно- правових норм. Так, проголошена презумпція диспозитивності норм цивільного законодавства, тобто будь-яка норма цивільного законодавства є диспозитивною, за винятком коли:
1) в акті цивільного законодавства прямо зазначено про імперативність норми;
2) імперативність норми випливає зі змісту актів цивільного законодавства або із суті відносин між сторонами.
На жаль, законодавець хоча й згадує про такий прийом законодавчої техніки у визначенні імперативних норм, як пряма вказівка на них, фактично цим прийомом не користується. Тому при укладенні сімейного договору кожну норму сімейного законодавства необхідно спеціально досліджувати на предмет імперативності або диспозитивно сті. При цьому необхідно мати на увазі таке. По-перше, сімейне законодавство регулює не тільки приватно-правові відносини, але в деяких випадках і відносини публічно-правові. Так, всі процедурні відносини, які регулюються сімейним законодавством є, по суті, відносинами адміністративними, побудованими за принципом «влада-підпорядкування», а тому регулюються винятково за допомогою імперативних норм, які жодним договором змінені бути не можуть. По-друге, деякі приватно-правові відносини регулюються також за допомогою імперативних норм. У зв’язку з цим необхідно сформулювати загальні правила про те, у яких випадках законодавець вдається до імперативного регулювання сімейних відносин .
Насамперед, імперативний метод правового регулювання використовується при регулюванні відносин за участю члена сім’ї, що потребує посиленого захисту з боку держави (дитина, жінка в період вагітності та в період одного року після народження дитини, непрацездатний член сім’ї тощо). У цих випадках законодавець, як правило, не позбавляє сторони права укласти договір, але встановлює деякі межі укладення такого договору. Так, наприклад, укладаючи договір про сплату аліментів дитині, батьки не можуть визначити розмір аліментів нижче тієї суми, що встановлена законодавцем як мінімальний розмір аліментів.
По-друге, імперативний метод правового регулювання використовується також у тих випадках, коли законодавець визначає межі поведінки суб’єктів сімейних відносин. Як правило, це виражається у вигляді заборон на здійснення певних дій. Наприклад, відповідно до ч. 7 ст. 150 СК України забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, що принижують людську гідність дитини.
По-третє, імперативний метод використовується також для регулювання відносин щодо застосування до суб’єктів сімейних відносин заходів відповідальності та захисту (позбавлення батьківських прав, відібрання дитини тощо).
І, нарешті, по-четверте, за допомогою імперативних норм встановлюються підстави виникнення сімейних відносин (зовнішні межі сім’ї) - умови вступу в шлюб, підстави визнання шлюбу недійсним, визначення походження дитини тощо.
Загалом же необхідно відзначити, що при регулюванні сімейних відносин законодавець більш широко використовує імперативний метод правового регулювання, порівняно з іншими цивільними відносинами, що пов’язано з тими особливостями сімейних відносин, про які йшлося раніше.
Окрім особливостей у виборі договору, що укладається, існує також деяка специфіка і в дії інших складових принципу свободи договору. Так, при укладенні сімейного договору практично не діє свобода у виборі контрагента, оскільки сторони потенційного договору заздалегідь визначені.
Щодо свободи у виборі умов договору, то в ряді випадків законодавець закріплює обов’язкові вимоги. Наприклад, відповідно до ст. 93 СК України шлюбний договір не може регулювати особисті немайнові відносини між подружжям, а також особисті відносини між ними й дітьми; шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, встановлених СК України, а також ставити одного із подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище; за шлюбним договором не може передаватися у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. У той же час необхідно відзначити, що в СК України тільки лише конструкція шлюбного договору є відносно розробленою, всі інші сімейні договори, передбачені цим Кодексом, перебувають у початковому стані. На відміну від класичних цивільних договорів, сімейні договори менш розроблені, а тому сторонам надана більша свобода у виборі умов, при дотриманні загальних вимог до цивільних договорів.
Таким чином, викладене дозволяє зробити до висновок про те, що принцип свободи договору діє стосовно укладення сімейних договорів з урахуванням специфіки сімейних відносин. Суб’єкти сімейних відносин вільні в укладанні договору, але з урахуванням тих меж, які встановлені чинним законодавством.
Література
1. Антокольская М. В. Семейное право. - М.: Юристъ, 1996. - С. 18 -30; 2. Шимон С. І. Диспозитивне регулювання у сімейному праві // Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу України. Матеріали круглого столу. 25 травня 2006 р., м. Київ. - Харків: Ксилон, 207. - С. 20 - 27; 3. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут, 1998. - С. 35; 4. Антокольская М. В. Семейное право. - М.: Юристъ, 1996. - С. 18; Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. I. Борисова, I. В. Жилінкова та ін.; За ред. В. I. Борисової та I. В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - С. 3 - 31;
5. Жилинкова И. В. Брачный договор. - X.: Ксилон, 2005. - С. 38 - 39; 6. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. - М.: Статут, 2000. -
С. 26 - 27; 7. Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. - Харьков: Ксилон, 2000; 8. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. Том 2. - СПб.: Синодальная типография, 1896; 9. Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. - Тула: Автограф, 2001. - С. 528;
10. Антокольская М. В. Семейное право. - М.: Юристъ, 1996. - С. 25; 11. Шимон С. І. Диспозитивне регулювання у сімейному праві // Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу України. Матеріали круглого столу. 25 травня 2006 р., м. Київ. - Харків: Ксилон, 2007. - С. 23 - 24; 12. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. Том 2. - СПб.: Синодальная типография, 1896; 13. Иоффе О. С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Советское государство и право. - 1956. - № 2. - С. 56 - 66; 14. Антоколь¬ская М. В. Семейное право. - М.: Юристъ, 1996. - С. 23 - 26.


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2021