ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам статей

Алфавіт по авторам :
| | & | ( | ) | . | / |


1. Л.О. Нікітенко ЗМІСТ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Л.О. Нікітенко, ЗМІСТ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ПІДПРИЄМНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ


Ключові слова: конституційне право, підприємницька діяльність, механізм забезпечення права, реалізація прав, охорона прав, захист прав.
Проголошення принципів верховенства права та пріоритету прав людини покладає на державу зобов'язання забезпечити всі конституційно встановлені права особи. Значення державного забезпечення прав людини полягає у тому, що завдяки цьому конституційні права набувають своєї реальності. Забезпечення конституційних прав відбувається шляхом втілення у життя складного правового комплексу — механізму забезпечення конституційних прав і свобод. Тому, здійснюючи всебічне дослідження такого важливого в умовах ринкової економіки права як право на підприємницьку діяльність, яке затверджено у ст. 42 Конституції України [1], першочерговим завданням є з'ясування механізму його забезпечення. Оскільки лише проголошення права Основним Законом держави не свідчить про можливість його безперешкодної практичної реалізації.
В національній юридичній науці не приділялося уваги конституційно-правовому інституту забезпечення права на підприємницьку діяльність та його механізму. До питань загального розуміння механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина зверталися такі сучасні дослідники як К.К. Гасанов [2], А.М. Колодій [3], А.Ю. Олійник [4], О.В. Скрипнюк [5] та інші. Тому виникла потреба наукового дослідження механізму забезпечення конституційного права на підприємницьку діяльність, зокрема визначення його змісту.
Метою цієї статті є з'уточнення змісту механізму забезпечення конституцій¬ного права на підприємницьку діяльність.
Перш ніж визначатись із розумінням та структурною побудовою механізму забезпечення права на підприємницьку діяльність, необхідним вбачається розглянути загальне розуміння механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
У конституційно-правовій науці немає усталеного визначення механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Зазначається, що термін «забезпечення прав і свобод людини» тлумачиться неоднозначно, що зумовлено незграбністю радянської правової науки, тобто нашим минулим, а також громіздкістю терміна. В юридичній літературі термін «забезпечення» застосовується досить часто, але його чіткого визначення у ній немає. Наприклад, «Юридична енциклопедія» не дає визначення забезпечення прав і свобод людини, у ній лише роз'яснюються терміни «забезпечення виконання зобов'язань», «забезпечення доказів» та «забезпечення позову» [6, с. 444-445]; у «Великому енциклопедичному юридичному словнику» немає цього поняття взагалі [7]. Варто звернутися до тлумачення терміна «забезпечити». Це слово означає надання (постачання) чогось кимось у достатній кількості, створення усіх необхідних умов для здійснення чого-небудь; гарантувати щось; захищати, охороняти кого-, що-небудь [8, c. 281].
К. Степаненко стверджує, що «забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина — це система їх гарантування з боку державних інститутів, яка функціонує у правовому режимі і до якої входять такі елементи, як компетенція, охорона, захист, а також створення необхідних умов для реальної реалізації людиною своїх прав і свобод» [9, с. 166-167].

А. Олійник визнає, що «забезпечення конституційних свобод і недоторканності людини та громадянина в Україні — це створення сприятливих умов для їх здійснення, охорона, захист суб'єктивних свобод від правопорушення, відновлення порушеного права компетентними державними органами чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами та об'єднаннями громадян шляхом здійснення матеріальних і процесуальних юридичних засобів» [4, с. 153].
У наведених визначеннях акцентується увага на важливій ролі держави у забезпеченні прав і свобод особи. С. Бобровник вважає, що «роль держави у забезпеченні прав і свобод людини пов'язується з аналізом проблем: правового статусу людини; міжнародно-правових стандартів прав людини; гарантій як важливого засобу захисту прав і свобод людини; механізму соціально-правового захисту прав людини; юридичної відповідальності як важливого засобу гарантування суб'єктивних прав» [10, с. 46].
Про первісну роль держави у забезпеченні прав і свобод людини свідчать норми, що закріплені у нормативно-правових актах. Так, у ст. 3 Конституції України зафіксовано, що «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» [1], у ч. 2 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966 р., ратифікованого Україною 19.10.1973 р., записано: «Кожна держава — сторона нього Пакту зобов'язується поважати і забезпечувати всім особам, які знаходяться в межах її території та під її юрисдикцією, права, що визнаються в цьому Пакті, без будь-якого розрізнення щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини» [11].
Отже, забезпеченню прав і свобод особи притаманні такі характеристики як системність, структурність, що є підтвердженням того, що це складний механізм. Категорію «механізм» визначають як внутрішню будову, систему чого-небудь, сукупність станів і процесів, з яких складається певне фізичне, хімічне та інше явище [8, с. 523]. При цьому кожний механізм — це високоорганізована, цілісна, об'єктивно та суб'єктивно єдина система, яка має свою структуру, тобто внутрішню конструкцію. На думку Ю.М. Тодики, використання категорії «механізм» в юриспруденції пов'язано з усвідомленням того, що недостатньо мати матеріальні норми, розвинену систему законодавства, а потрібні чіткі механізми їх втілення в життя, що повною мірою стосується і конституційно-правової сфери [12, с. 337].
У правничій літературі розрізняються поняття «механізм забезпечення», «механізм реалізації», «механізм охорони» і «механізм захисту» прав і свобод людини і громадянина, однак немає єдності думок щодо їх розмежування. Вбачається доцільним погодитись з думкою О.О. Лукашової про те, що найбільш загальною є категорія «механізм забезпечення» прав і свобод особи, яку слід поділяти на три підсистеми: механізм реалізації, охорони і захисту [13, c. 186]. На підтвердження цієї тези діють наступні загальноприйняті визначення, згідно яким «реалізація прав і свобод особи» — це безпосереднє їх втілення у життя; «охорона прав і свобод особи» — це профілактичні заходи для попередження їх порушень; «захист прав і свобод особи» — це заходи, спрямовані на відновлення порушених прав. Механізм забезпечення прав і свобод узагальнює всі ці поняття. Виходячи з цього, вони є його складовими елементами.
Зовсім протилежну думку, наприклад, має О.О. Чуб, яка узагальнюючим терміном з перелічених називає «механізм реалізації прав особи». Згідно її міркуванням, він характеризує втілення нормативних приписів про права в живу тканину правовідносин, у суспільну діяльність; реалізація прав включає і їх

гарантування, забезпечення (створення умов для їх реалізації), охорону і в необхідних випадках захист [14, c. 100].
На підставі наявності різних поглядів у юридичній літературі на співвідношення понять «забезпечення», «реалізація», «охорона» і «захист» прав і свобод людини і громадянина проблемним є з'ясування змісту механізму забезпечення прав і свобод особи. Близькою до нашого розуміння є думка К.К. Гасанова, згідно якої конституційно-правовий механізм забезпечення прав людини і громадянина можна визначити як єдину систему взаємодіючих конституційно-правових засобів, з допомогою яких держава здійснює юридичний вплив на правовідносини між суб'єктами права у цілях визнання, дотримання та реалізації основних прав людини і громадянина [2, c. 197]. Однак і це визначення не можна вважати повним та абсолютним, оскільки у ньому не розкриваються у належній мірі складові елементи досліджуваного механізму.
Доцільним вбачається для з'ясування змісту механізму забезпечення прав людини і громадянина, у першу чергу, визначити сутність його складових — механізмів реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина.
Так, механізм реалізації прав особи включає заходи, спроможні створити умови для здійснення прав і свобод людини і громадянина. Це фактичне втілення прав у соціальних, суспільних відносинах. Даний механізм здійснюється у формі використання, виконання, дотримання та застосування прав і свобод.
Механізм охорони прав особи — це заснована на правових нормах діяльність компетентних органів, спрямована на усунення перешкод у реалізації особами своїх прав і свобод, боротьбу з невиконанням обов'язків і зловживанням правами для забезпечення нормальної реалізації прав і свобод. Цей механізм здійснюється у формі профілактики, попередження, недопущення можливих порушень прав.
Дія механізму захисту прав особи має місце у випадку їх порушення. Він включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення. Без можливості захисту прав охорона прав буде неповною. Захист — це найдійовіша охорона, другий її ступінь.
На думку М.Д. Савенко, основу механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина становлять правові принципи, норми, а також умови і вимоги діяльності органів влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, громадян, які в сукупності забезпечують реалізацію, охорону і захист прав та свобод особи [15, c. 70]. Серед науковців-конституціоналістів затвердилась думка про те, що це система взаємопов'язаних конституційних норм, які закріплюють основні права та свободи осіб і встановлюють гарантії їх реалізації, а також систему органів державної влади, місцевого самоврядування, інших інституцій держави, завдяки яким реалізуються, охороняються і захищаються основні права та свободи осіб. Отже, з огляду на це, основу механізму забезпечення прав людини і громадянина доцільно поділити на: нормативну (сукупність правових норм) та інституційну (структура та діяльність відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування та інших інституцій держави).
Нормативну основу механізму забезпечення конституційних прав людини і громадянина складають конституційні норми та конкретизуючі норми поточного законодавства, за допомогою яких здійснюється закріплення загальних, формально визначених правил поведінки, які покликані забезпечити єдиний порядок та стабільність регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення права людини шляхом створення, зміни чи відміни правових норм, визначення сфери їх дії та кола учасників. Суть нормативної основи механізму забезпечення права людини і

громадянина визначається тим, що саме вона дає цьому механізму правове життя, наділяючи його відповідними юридичними формами.
Інституційна основа включає діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, інших інституцій держави, які за допомогою своїх владних повноважень забезпечують реалізацію, охорону та захист прав осіб [16, c. 86].
Нормативну та інституційну основу механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина можна назвати своєрідними юридичними гарантіями прав і свобод людини і громадянина під якими розуміється надання державою формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які встановлюються в Конституції та нормах діючого законодавства та необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами. Їх метою є реальне забезпечення правовими засобами — нормами та діяльністю органів держави — максимального здійснення, охорони та захисту конституційних прав і свобод осіб.
Отже, в узагальненому розумінні механізм забезпечення прав і свобод людини і громадянина — це сталий, необхідний і об'єктивний взаємозв'язок всіх заходів, що санкціонуються державою за допомогою правових норм та зобов'язальних суб'єктів державної влади. Конкретизуючи, під механізмом забезпечення права і свобод людини і громадянина слід розуміти систему засобів і чинників, за допомогою яких здійснюється реалізація прав і свобод особи та їх охорона відповідними зобов'язаними суб'єктами державної влади, а у разі порушення — їх захист та відновлення.
Виходячи з цього, можна дійти висновку, що структурними елементами механізму забезпечення права на підприємницьку діяльність, які складають його зміст, є: механізм реалізації права на підприємницьку діяльність (юридичні факти, що є підставою виникнення права на підприємницьку діяльність; суб'єкти: з однієї сторони — фізичні та юридичні особи, а з іншої — органи державної влади та місцевого самоврядування; норми права, функціональним призначенням яких є регулювання суспільних відносин, пов'язаних з реалізацією права на підприємницьку діяльність); механізм охорони права на підприємницьку діяльність (суб'єкти — органи державної влади, місцевого самоврядування, інші інституції держави та нормативно-правові акти); механізм захисту права на підприємницьку діяльність (органи державної (судової) влади та нормативно-правові акти).
Таким чином, механізм забезпечення права на підприємницьку діяльність можна охарактеризувати як взаємоузгоджену та взаємопов'язану систему засобів, заснованих на нормах Конституції та чинного законодавства, за допомогою яких, при дотриманні відповідних умов, здійснюється реалізація права на підприємницьку діяльність та його охорона відповідними зобов'язаними суб'єктами, а у разі порушення — його захист та відновлення.
1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України.— 1996.— № 30.— Ст. 141.
2. Гасанов К.К. Конституционный механизм защиты основных прав человека: Монография.— М.: Юнити-дана, Закон и право, 2004.— 432 с.
3. Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник.— К., 2003.— 336 с.
4. Олійник А. Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні.— К., 2008.— 472 с.
5. Скрипнюк О.В. Забезпечення прав людини — головна мета державного управління // Бюлетень Міністерства юстиції України.— 2006.— № 5(55).— С. 59-69.

6. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред) та ін.— К., 1998.— Т. 1.— 672 с.
7. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка.— К., 2007.— 990 с.
8. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел.— К.; Ірпінь, 2002.— 1440 с.
9. Степапенко К. Еволюція терміна «забезпечення» щодо прав і свобод людини // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т.— К., 2005.— Т. 2.— 1224 с.
10. Бобровник С.В. Роль сучасної держави у забезпеченні основних прав і свобод людини // Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні / За ред. Н. М. Оніщенко, О. В. Зайчука.— К., 2007.— 424 с.
11. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко.— 2-е вид.— К.: Юрінформ, 1992.— С. 123-128.
12. Тодыка Ю.М.Конституция Украины — Основной Закон государства и общества: Учебное пособие.— Х.: Факт, 2001.— 382 с.
13. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность / Отв. ред. В.М. Чхиквадзе.— М.: Наука, 1986.— 262 с.
14. Чуб О.О. Конституційне право громадян України на участь в управлінні державними справами: Монографія.— Х.: Одіссей, 2005.— 232 с.
15. Савенко М.Д. Конституційний суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина // Вісник Конституційного Суду України.— 2000.— № 1.— С. 68-83.
16. Чуйко З.Д. Конституційно-правовий механізм забезпечення національної безпеки України // Бюлетень Міністерства юстиції України.— № 8(58).— 2006.— С. 81-89.


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2019