ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам статей

Алфавіт по авторам :
| | & | ( | ) | . | / |


1. ІВАНЧУК Н.В СПРАВЕДЛИВІСТЬ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНИНА

ІВАНЧУК Н.В, СПРАВЕДЛИВІСТЬ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНИНА


Україна сьогодні переживає складний і відповідальний період своєї історії як незалежна, демократична держава, в якій відбувається процес переосмислення та утвердження провідних принципів справедливості й відповідальності, які в сучасних умовах виступають визначальними чинниками демократизації та стабілізації суспільного розвитку.
Інститут відповідальності займає центральне місце в системі взаємин держави і громадянина. Він спрямований на вироблення теоретичної моделі відновлення режиму справедливості та ії практичної реалізації. В умовах інтенсифікації розбудови української державності, проведення комплексу реформ взаємозв’язок справедливості й відповідальності потребує адекватного наукового переосмислення в контексті поточних змін умов розвитку суспільства та держави.
З огляду на відповідність інституту справедливості й відповідальності в умовах становлення демократичного суспільства людина й держава повинні мати рівні права і нести рівну відповідальність один перед одним. Становлення демократичної, правової держави змінює основні підходи у взаєминах людини і держави, у яких пріоритет належить саме людині. Невідповідність відповідальності й справедливості, порушення їх взаємності є передумовою поширення соціальної несправедливості, що збільшує ризик виникнення та загострення соціальних конфліктів.
Враховуючи вищевказане, питання взаємозв’язку відповідальності й справедливості набуває стратегічного значення на сучасному етапі розвитку українського суспільства.
В юридичній літературі поки що відсутні системні, комплексні наукові дослідження, присвячені проблемам взаємозв’язку справедливості й відповідальності у контексті взаємовідносин особи і держави.
Існують значні наукові доробки вітчизняних вчених-юристів з питань відповідальності, таких як: С. В. Бобровник, В. С. Венедіктов, В. Н. Вітрук, С. Д. Гусарєв, С. Д. Дубенко,
A. П. Заєць, М. С. Кельман, Р. А. Калюжний, М. І. Козюбра, А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков,
B. В. Лемак, В. Ф. Погорілко, В. М. Селіванов, О. Ф. Скакун та ін.
Велика роль у дослідженні справедливості належить зарубіжним вченим, представникам сучасної зарубіжної філософії політики та права - Р. Нозік, Ф. Гаєк, Р. Дарендорф, Г. Л. Х.Харт,
О. Хьофе, Д. Ролз та ін.
Проблеми справедливості, спрямовані на демократизацію українського суспільства, розробляли вітчизняні вчені: В.С. Пазенок, В.А. Бачинін, Ю.В. Тихонравов, Л.В. Кравченко, П.М. Рабинович, В.М. Селиванов, О.В. Скрипнюк, І. Строков, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та ін.
Отже, можна зробити висновок, що існує добротне підґрунтя для подальшого наукового дослідження проблеми взаємозв’язку справедливості й відповідальності. Сучасні умови розви-

тку взаємин особи і держави актуалізують необхідність цілісного дослідження концептуальних засад інституту відповідальності як необхідної умови забезпечення соціальної справедливості та законності. У даній статті автор намагається розглянути особливості утвердження справедливості як принципу юридичної відповідальності.
Значення дослідження принципів справедливості в контексті юридичної відповідальності визначено багатьма причинами, але особливо тим, що юридична відповідальність може бути несправедливою. Як відомо, юридична відповідальність виступає мірою державного примусу, а це завжди пов’язано з інтересами людини, захистом їх прав і свобод, забезпеченням принципів справедливості у вирішенні будь-яких питань.
В історії розвитку людської цивілізації поняття справедливості мало різне змістовне навантаження: етичне, соціальне, політичне, юридичне, зокрема використовувалося для закріплення ідеологічного, морального, юридичного ставлення людини до дійсності і слугувало ідеологічним чинником для визначення соціально-політичних пріоритетів розвитку суспільства та держави.
Нині виникає потреба у новому підході до тлумачення соціальної справедливості у зв'язку із демократизацією суспільства, становленням ринкової економіки та розбудови демократичної, соціальної, правової держави. Перехід до ринку відкриває перед людьми нові перспективи у визначенні змісту соціальної справедливості та шляхів її досягнення.
Сьогодні для нашої держави більш актуалізується соціальна справедливість як юридична категорія, що відповідає новій соціально-політичній орієнтації нашої держави як правової; глибинним економічним та соціально-політичним перетворенням, що відбуваються в нашій країні. У зв'язку з цим виникає нова тенденція в поглядах на зміст, сутність категорії соціальної справедливості, на її роль у житті сучасного суспільства, її творчий потенціал у вирішенні складних соціально-економічних проблем соціального захисту населення та розбудови демократичної соціальної держави.
Категорія справедливості в юридичній науці визначається як принцип права, принцип юридичної відповідальності, соціально-політичний та моральний ідеал, оцінка відносин людських інтересів, розподіл прав і обов’язків між членами суспільства. Таким чином, йдеться про визначальну роль природного права, що виступає абсолютним критерієм сумірності, відповідності, пропорції, міри діяння і віддяки тощо. Повага до людини, захист прав і свобод людини і громадянина, громадянських і соціальних прав - такі сучасні засоби, що спрямовані на захист гідності людини.
Найбільш поширеними принципами, що розкривають зміст справедливості, є наступні: “всім порівну”; “кожному за працею”; “кожному відповідно до заслуг”; “кожному за потребами”; “кожному за рангом”; ’’кожному те, що передбачає закон”, “кожному - своє місце” тощо. Відповідно до цих принципів та їх комбінацій розрізняються і концепції соціальної справедливості: ліберальні, консервативні, неоліберальні, неоконсервативні, егалітарні, меритократичні, соціалістичні, комуністичні.
Яка ж концепція соціальної справедливості потрібна нашому суспільству на перехідному етапі його розвитку?
Соціальна справедливість в українському суспільстві, поряд із традиційною функцією розподілу матеріальних благ, наповнюється новим ідеологічним та нормативно-ціннісним змістом, що тісно пов’язаний із свободою людини, правом, правами людини, порядком, стабільністю, соціальним престижем, питаннями освіти, захисту конституційних та соціально- економічних прав, почуттям власної гідності людини та ін. Ці зрушення означають розширення сфери дії критерію соціальної справедливості і тісно пов’язані з демократичними перетвореннями, поглибленням ринкової та державно-правової реформи. Вони впливають на збагачення змісту соціальної справедливості й розширення сфери її дії. Тому і справедливість розглядається уже “не просто як принцип, а й імператив, не тільки ідеал, а й спонукання до його наближення, і вона, справедливість, утверджується як реальний феномен через рух, через неуник- ненний вибір, між вчинком і вчинком, між метою (яка ще вчора була чи видавалася справедливою) і метою, між інтересом та інтересами, між нею як цінністю і тією ціною, яку за

неї доводиться платити”(1, с. 168).
Сьогодні завдання полягає в тому, щоб переорієнтувати зміст соціальної справедливості на пріоритет прав людини, збереження гідності останньої шляхом задоволення не тільки конституційних, а й соціально-економічних прав. Зміст соціальної справедливості необхідно безпосередньо узгоджувати із природнім правом, забезпеченням основних прав людини. Це надає гуманістичного змісту соціальній справедливості, відповідає сучасним цивілізаційним, загальнолюдським цінностям, орієнтує на повагу до людини, її гідності, а не на підхід до громадянина як середньостатистичного споживача, що обмежується тільки певними кількісними соціально-економічними показниками: “прожитковим мінімумом”, “споживчою корзиною” тощо, дарованою “державою-благодійником.” Тільки від такої людини можна очікувати гідного ставлення до держави: добровільно дотримуватися законів, сплачувати податки та ін.
У теперішній час в українському суспільстві збільшується увага до проблеми соціальної рівності (рівні можливості й рівні права), подолання прірви між бідними і багатими, відбувається зміна орієнтації на права людини, міжнародно-правові цінності. Це свідчить про те, що не можна вичерпати зміст категорії «соціальна справедливість» тільки моральними характеристиками. Вона має оцінюватися також у юридичних термінах, які розкривають її нормативний зміст, хоча провідними ознаками соціальної справедливості залишаються домірність та відповідність. Саме ці складові наповнюють соціальну справедливість змістовними характеристиками і визначають її юридичну спрямованість. На перший план виходить потреба у юридичному регулюванні суспільних процесів, законодавчому забезпеченні розподільчих відносин.
Розуміння права як загального масштабу і рівної міри свободи людей включає в себе відповідне усвідомлення справедливості А це вже - сфера проблеми співвідношення права і закону. Тому завжди, здавалося б, доречне питання про справедливість і несправедливість закону є по суті питанням про правовий або не правовий характер закону, його відповідності або невідповідності праву. Сама постановка такого питання здається парадоксальною стосовно права. Адже воно і є носієм справедливості в соціальній сфері. Справедливість тому й відповідає своєму змісту, оскільки виражає загальнозначиму правильність, загальну правомірність, сутність правового принципу загальної рівності і свободи. Якогось іншого принципу, окрім правового, справедливість не має. Заперечення або ігнорування цього неминуче призведе до не правового начала - вимоги зрівнялівки або якихось привілеїв, переважного задоволення інтересів певної соціальної групи чи окремих людей. Як ідейна основа вчинків людини соціальна справедливість проникає в зміст правових норм і стає критерієм оцінки поведінки людей, тому що право втрачає своє моральне значення, якщо воно не забезпечує справедливості. Водночас, справедливість позбавляється реальної сили, якщо вона не забезпечена правом. Таким чином, соціальна справедливість, з одного боку, визначає право, його зміст, наповнює собою його принципи про належне та можливе, винагороду та покарання, виступає своєрідним критерієм права, а з іншого, право втілює соціальну справедливість і забезпечує проведення її в життя.
Відповідальність є одним із важливих соціальних і юридичних інститутів сучасного цивілізованого суспільства. У сучасній науці донині немає достатньо розробленої теорії відповідальності. “Проблема відповідальності, - зауважує С.Н. Братусь, - є однією з найбільш складних проблем як загальної теорії права, так і галузевих юридичних наук” [2, с. 9].
Сьогодні в юридичній науковій літературі серед вчених відсутня єдина думка з приводу кількісної і якісної характеристики юридичної відповідальності. Приміром, такий важливий принцип, як повага до прав людини, навіть ніде не згадується. Проте його важливість диктується потребами у розбудові правової держави, громадянського суспільства, вихованні політичної і правової культури працівників органів внутрішніх справ. Для них уважне ставлення до громадян складає частину їх професійної діяльності. І не тільки в Україні, а взагалі в діяльності правоохоронних органів будь-яких демократичних держав. Так, національні кодекси професійної етики, як правило, проголошують як етичний принцип діяльності правоохоронних органів повагу до будь-якого громадянина незалежно від походження, національності, його статусу, релігійних чи світоглядних переконань [3].

Будь-який конкретний вид відповідальності повинен розглядатися в певному контексті із загальним поняттям “відповідальність”. Вона проявляється у всіх сферах суспільного життя, де виникає необхідність регулювання відносин між різними суб’єктами суспільних відносин. Як специфічна форма соціального зв’язку індивіда з іншими людьми та суспільством загалом, “... відповідальність становить один із первинних фундаментальних принципів суспільного буття” [4, с. 124-125]. Виступаючи “зворотним зв’язком” людини і держави, громадянина і суспільства, відносини між якими регулюються певними соціальними нормами, відповідальність виражає можливість людини приймати самостійне рішення, орієнтуючись на ці соціальні норми.
Водночас відповідальність є одним із важливих соціальних і юридичних інститутів цивілізованого суспільства: вона безпосередньо пов’язана з правами та обов’язками громадян, із виконанням взаємно прийнятих зобов’язань різними суб’єктами, із рівнем розвитку правосвідомості, правової культури громадян у суспільстві тощо. Тому відповідальність можна кваліфікувати також як “певну міру свободи” [5, с. 192].
Таким чином, аналізуючи різні погляди на проблему відповідальності, її зміст та сутність, можна узагальнити, що це є складний феномен, який має різноманітні риси і форми прояву змісту і тому передбачає необхідність диференційованого підходу до характеристики відповідальності, зокрема соціальної, що пронизує взаємну відповідальність особи і держави. Спільним у всіх визначеннях відповідальності є застосування примусу, передбаченого законом (демократична, соціальна, правова держава), у разі порушення чинного законодавства, поза межами правового поля (тоталітарна держава). З цієї точки зору можна дати таке визначення юридичній відповідальності: це застосування до правопорушника заходів впливу, передбачених санкцією правової норми, які полягають в обмеженнях особистого, організаційного чи майнового характеру.
Але юридична відповідальність не зводиться тільки до державного примусу, як і останній до першої. “Державний примус - це державно-авторитарний вплив відповідних державних органів і посадових осіб на поведінку людей” [6, с. 204].
У зв’язку з цим у юридичній літературі юридична відповідальність розглядається переважно в двох аспектах:
1. Позитивна юридична відповідальність - “... сумлінне виконання своїх обов’язків перед громадянським суспільством, демократичною, соціальною, правовою державою, колективом людей та окремою особою” [7, с. 149]; Позитивна юридична відповідальність, як правило, випливає із законів і здійснюється в рамках загальних правовідносин. Її призначення - спрямовувати поведінку суб’єктів права у необхідному напрямі, вказувати на вид, форму і мету діяльності.
2. Негативна, ретроспективна чи охоронна відповідальність передбачає покарання за злочини, за невиконання чинного законодавства. Вона характеризує специфічні правовідносини між державою і правопорушником унаслідок державно-правового примусу, характеризується засудженням протиправного діяння суб’єкта правопорушення, покладанням на останнього обов’ язку зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за вчинений злочин.
Домінуючою у світовій юриспруденції є концепція негативної чи ретроспективної відповідальності. Прихильники цієї концепції здебільшого розглядають відповідальність як реакцію держави на правопорушення, як державний примус, спрямований на виконання законів. Негативна юридична відповідальність проявляється як в осуді злочину, так і у визначенні для правопорушника відповідних санкцій. Ретроспективна форма реалізації юридичної відповідальності - це спосіб закріплення юридичних обов’ язків правопорушника зазнавати осуд, обмеження прав матеріального, правового чи особистого характеру. Вона характеризується такими ознаками: 1) юридичним зобов’ язанням зазнавати несприятливих наслідків, що випливають із факту здійснення злочину; 2) осудженням правопорушника; 3) обмеженнями матеріального, правового, особистого характеру; 4) використанням державного примусу; 5) здійсненням покарання [6, с. 46].
Деякі автори виступають проти відокремлення так званої “позитивної” відповідальності
із категорії відповідальності в цілому. На думку Д.А. Липінського, така “відповідальність”, не

підкріплена реальним механізмом впливу на людську поведінку, належить до категорії гасел, які не сприймаються тими, кому вони адресовані [8. с. 13].
Заперечення позитивної відповідальності означає, що автори правовим регуляторам мимоволі відводять роль охоронця дисципліни і порядку, але не стимуляторів активної, правомірної поведінки. А отже, нейтралізується і нова роль права, що спрямоване на виховання не тільки законослухняних, а й самобутніх, активних, свідомих громадян, які позбавлені патерналістичних рис і самостійно розв’язують складні питання і несуть за це відповідальність.
Ознаками позитивної юридичної відповідальності є наступні: “... нерозривний зв’язок з нормами юридичної відповідальності, юридичними обов’ язками, що випливають із правового статусу суб’єкта; гарантованість та забезпеченість із боку держави; правомірна поведінка; схвалення дій суб’єкта чи використання заходів заохочення; здійснення у рамках загальних правил” [6, с. 26].
Ретроспективний аспект справедливості юридичної відповідальності можна розкрити через виконання наступних вимог:
1. Справедливість ретроспективної юридичної відповідальності полягає у тім, що закон, який встановлює юридичну відповідальність, не може мати зворотної сили, про що свідчить ч. 1 ст. 58 Конституції України: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зворотна сила закону в українському законодавстві розглядається стосовно особи, що здійснила правопорушення. А чи буде це справедливо щодо потерпілого? Конституція України забезпечує охорону прав потерпілого від злочину і зловживань влади. Права потерпілого від злочину і зловживань з боку влади охороняються законом. Прийняття закону, що має зворотну силу, не може погіршувати стан потерпілого. Можливість вибору потерпілим способу задоволення цивільного позову дозволяє повністю захистити його інтереси, що є прикладом справедливості юридичної відповідальності щодо потерпілого.
2. Справедливість ретроспективної юридичної відповідальності виражається у неможливості встановлення кримінальних покарань за проступки. Наприклад, адміністративним правопорушенням визнаються дії, що посягають на державний чи суспільний порядок, власність, права і свободи громадян.
Слід визнати, що адміністративний проступок має багато спільного із злочином, тому що об’єкти посягання у них можуть співпадати. Наприклад, порушення правил дорожнього руху, що не спричинило шкоди здоров’ ю людини, є адміністративним проступком і тягне за собою адміністративну відповідальність. Однак те саме діяння, що призвело до смерті людини, є злочином і карається позбавлення волі. Таким чином, відмінність злочину і проступку проявляється у відсутності у проступку суспільної небезпеки. При кваліфікації того чи іншого діяння правокористувач повинен приділяти особливу увагу з’ ясуванню всіх обставин, що характеризують правопорушення. Так, при розмежуванні злочинів і проступків потрібно враховувати вимоги криміналізації діянь. Можна погодитися з твердженням, що якщо правопорушення за своїми показниками стоїть на межі незлочинного і злочинного, то перевагу потрібно віддавати кримінально-правовим засобам боротьби з ними Справедливість юридичної відповідальності полягає у тому, що кримінальна відповідальність може застосовуватися лише при ґрунтовному доказуванні, що інші, адміністративні санкції не будуть ефективними. Чим більше розповсюджено те чи інше правопорушення в реальної дійсності, тим менше підстав кваліфікувати його як кримінальний злочин.
3. Справедливість ретроспективної юридичної відповідальності, з одного боку, виражається в домірності покарання здійсненому діянню, а з іншого, у відповідності призначеному покаранню особи правопорушника. Саме сумірна ознака справедливості визначає її зв’язок з правом, і перш за все, з інститутом юридичної відповідальності. Справедливість юридичної відповідальності передбачає домірність поступків і їх оцінки, діяння і покарання, співвідносності між працею і винагородою, правопорушенням і відповідальністю. У ст. 62 Конституції України зазначено, що “особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встанов-

лено обвинувальним вироком суду”. Отже, тільки суд може зробити остаточний висновок про винуватість чи невинуватість особи і тільки суд може призначити покарання за вчинений злочин. При цьому суд має ґрунтуватися на принципі справедливого покарання. А справедливість призначення покарання залежить від повного, об’єктивного і всебічного розгляду обставин справи і правильного висновку про кваліфікацію злочину. Але судова практика свідчить про те, що вирок в окремих випадках буває незаконним, необгрунтованим, немотивованим і несправедливим. Так, останніми роками в Європейський Суд все більше поступає скарг від громадян України на незаконні вироки, винесені національним судом. При призначенні справедливого покарання суд повинен враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки правопорушника, тобто виходити тієї міри шкоди, яку спричинила особа. Міра шкоди завжди повинна визначатися об’ єктивними прикметами правопорушення.
Обставини, що одночасно характеризують правопорушення та особу правопорушника, повною мірою визначає характер і ступінь суспільної небезпеки правопорушника. Інші суб’єктивні ознаки правопорушення (мотив, мета), що характеризують особу правопорушника, необхідно брати до уваги при індивідуалізації покарання, що спрямована на досягнення мети виправлення засудженого. Тому можна констатувати, що вирок визнається справедливим у тому випадку, коли винуватому призначено покарання чи інша міра впливу на особу відповідно до ступеня суспільної небезпеки здійсненого ним злочину і його особи, а невинуватий виправданий і реабілітований.
4. Справедливість юридичної відповідальності виражається в тому, що ніхто не може бути повторно засуджений за одне і те саме правопорушення. Це положення закріплено в п. 7 ст.
14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: ніхто не може бути двічі засуджений чи наказаний за проступок, за який він був остаточно засуджений чи виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуальному праву кожної країни.
Це положення законодавчо закріплено у ст. 61 Конституції України: “Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення”.
5. Справедливість ретроспективної відповідальності проявляється у можливості повного, або часткового відшкодування потерпілому шкоди, якої йому було завдано внаслідок невиконання посадовими особами та іншими особами покладених на них законом чи угодою обов’язків. Така ситуація найбільш характерна для цивільного права. Варто зауважити, що громадянину може бути завдано не тільки майнову, а й моральну шкоду. Принцип відшкодування шкоди у повному розмірі передбачає також компенсацію і моральної шкоди.
Сьогодні особливий інтерес становить аналіз справедливості щодо її позитивної сторони. На жаль, в юридичній літературі цю проблему тільки окреслено, але не досліджено на належному рівні. У зв’язку з цим важливо зупинитися на розгляді зазначеного аспекту справедливості юридичної відповідальності. Це дозволить найбільш повно окреслити особливості справедливості юридичної відповідальності і її роль в соціально-юридичному механізмі забезпечення прав людини. Від того, як органи державної влади беруть участь у позитивному здійсненні справедливості юридичної відповідальності, залежить формування у громадян власної думки про сутність цієї проблеми.
Особлива участь у позитивному здійсненні справедливості юридичної відповідальності повинні брати органи внутрішніх справ. Основними напрямками їх діяльності є пояснення населенню в цілому і окремим громадянам сутності юридичних обов’язків і невідворотності появи несприятливих наслідків за їх невиконання; контроль і нагляд за дотриманням юридичних обов’язків; вплив своєю практичною діяльністю на суспільну та індивідуальну свідомість громадян з метою переконання їх у доцільності певним чином здійснювати правові приписи. Наприклад, працівники органів внутрішніх справ мають проводити з громадянами роз’яснювальну роботу щодо ефективності правослухняної поведінки, положень окремих нормативних актів, принципах законного самозахисту, характеру встановленої за правопорушення відповідальності та ін. Це означає, що органи внутрішніх справ повинні брати активну участь в реалізації справедливості юридичної позитивної відповідальності.

Справедливість позитивної юридичної відповідальності є показником свідомої діяльності людини і громадянина. Йдеться про позитивну оцінку поведінки громадян щодо добровільного, свідомого виконання ними юридичних обов’язків. Така поведінка, по-перше, розкриває здібності людини і громадянина; по-друге, формує моральні якості; по-третє, впливає на підвищення рівня законності і стабільності суспільного розвитку. Держава, в свою чергу, повинна стимулювати добросовісне виконання юридичних обов’язків суб’єктами права за допомогою заохочувальних санкцій. Саме заохочувальні санкції виражають схвалення ретельного виконання норм і покликані стимулювати правомірну поведінку, а також орієнтувати індивіда на виконання службового обов’язку. Так, вони простежуються у Трудовому законодавстві, зокрема як винагорода за результати річної роботи, за успіхи роботи взагалі та ін.
Таким чином, справедливість юридичної відповідальності проявляється через низку можливостей, що відносяться до конституційних особистих свобод, зокрема: “а) від зобов’язань виконувати явно злочинний наказ чи розпорядження; б) не бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; в) не бути підданим кримінальному покаранню, доки вина не буде доведена в установленому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду” [9, с. 235]. Крім того, справедливість юридичної відповідальності передбачає відсутність зворотної сили дії законів, що посилюють відповідальність (ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення) сумірність покарання здійсненому проступку, а також відповідність призначеного покарання особі правопорушника; можливість повного чи часткового відшкодування збитків потерпілому; відповідність справедливості юридичної відповідальності моральним уявленням громадян та ін.
Враховуючи вищевикладене, можна дійти наступного висновку: якщо справедливість ретроспективної юридичної відповідальності пов’язана із категорією відплати, то справедливість позитивної юридичної відповідальності - з поняттями заохочення і винагороди. Це не означає, що зазначені категорії потрібно протиставляти, а навпаки. Ці два аспекти повинні взаємодіяти, тому що вони відіграють важливу роль у становленні правової держави, зміцненні порядку і стабільності в суспільстві. Саме тому правова політика української держави повинна спиратися на справедливість юридичної відповідальності. І у першу чергу вона повинна бути спрямована на вдосконалення вітчизняного законодавства щодо закріплення цього принципу. Недооцінка ролі і значення справедливості юридичної відповідальності в українській правовій системі негативно позначається на здійсненні правопорядку, законності і правосуддя в країні. Юридична справедливість буде ефективна лише у тому випадку, якщо принципи справедливості та відповідальності будуть використовуватися в системі, тобто разом з іншими принципами відповідальності. Ігнорування такого підходу може спричинити порушення прав і свобод людини і громадянина.
Список використаної літератури:
1. Кравченко Л.В. Справедливість як вибір. - К.: Молодь, 1989
2. Братусь С.Н. Коррупционное преступление // Законность. - 2000. - № 6. - С. 72-76.
3. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю. Деонтологія. - К., 2005.
4. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983.
5. Гусев А. Д. О правах человека и гражданина // Социально-гуманитарные знания. - 2000. - № 4. - С. 36-41.
6. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: зб. нормат. актів / упоряд: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. - К., 2004.
7. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Юридична відповідальність // Загальна теорія держави та права: Підруч. - Львів: Новий світ, 2003.
8. Липинский Д.А. Соотношение функций права и функций юридической ответственности // Правоведение. - 2004. - № 3. . - С. 29-33.
9. Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні. - К.: Алеута КНТ, Центр навчальної літератури, 2008.
10. Конституція України. Прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., зі змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. - К.: Юридична практика, 2006.



Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2021