ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам статей

Алфавіт по авторам :
| | & | ( | ) | . | / |


1. І. Б. УСЕНКО ПРАВНИЧО-ТЕРМІНОЛОГІЧНА КОМІСІЯ ВУАН ТА ЇЇ НАУКОВІ ЗДОБУТКИ
2. І. Б. УСЕНКО ПРАВОВІ АСПЕКТИ НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ АКАДЕМІКА О. І. ЛЕВИЦЬКОГО
3. І. Б. УСЕНКО ДЕРЖАВА І ПРАВО ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО У ДОСЛІДЖЕННЯХ УЧЕНИХ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК

І. Б. УСЕНКО, ПРАВНИЧО-ТЕРМІНОЛОГІЧНА КОМІСІЯ ВУАН ТА ЇЇ НАУКОВІ ЗДОБУТКИ


Статтю присвячено одній з провідних правничих установ Всеукраїнської Академії наук, її діяльності та здобуткам у формуванні української правничої термінології.
Ключові слова: Україна, Академія наук, історія юридичної науки, правничі установи, правнича термінологія.
Статья посвящена одному из ведущих юридических учреждений Всеукраинской Академии наук, его деятельности и достижениям в формировании украинской юридической терминологии
Ключевые слова: Украина, Академия наук, история юридической науки, юридические учреждения, юридическая терминология
The article is devoted to one of the key juridical institution of the All-Ukrainian Academy of sciences, its activity and achievements in the development of the Ukrainian legal terminology.
Key words: Ukraine, Academy of sciences, history of legal science, juridical institution, legal terminology.
Одним з наслідків утворення в листопаді 1918 року Української академії наук у Києві (далі - УАН) стала активізація діяльності з розроблення і унормування української правничої термінології. Зумовлено це було передусім значенням проблеми термінології для державного розвитку України.
Як влучно зазначав відомий український учений, громадський і державний діяч І. І. Огієнко: «...народ, що прагне стати державним, мусить заздалегідь пильно вироблювати собі й найрізнішу технічну термінологію цілого державного життя: комунікаційну, військову, правничу, урядову, канцелярійну, шкільну й т. ін.»1.
Інтерес до термінологічних проблем визначався і характером УАН як національної наукової установи, що згідно зі своїм статутом вважала основним завданням спеціальне вивчення сучасного і минулого України, української землі та народу. До того ж традицію наукових досліджень у галузі створення і унормування української правничої термінології було започатковано ще у «доакадемічний» період розвитку вітчизняної науки2.
Правничо-термінологічна комісія УАН, на відміну від багатьох інших академічних установ, прямо не згадувалася в академічному Статуті 1918 р. Ініціатива її утворення, найімовірніше, належала академіку О. І. Левицькому, який у роки української революції очолював спочатку термінологічну комісію Українського правничого товариства, а згодом аналогічну комісію при міністерстві судових справ Української Держави (у подальшому перейменованому на міністерство юстиції). Діяльність цих перших «доакадемічних» термінологічних комісій вже знайшла відображення у кількох публікаціях, то ж немає потреби на ній докладно зупинятися.
Підкреслимо лише, що активними учасниками перших термінологічних робіт, окрім О. І. Левицького, були майбутні співробітники правничих установ УАН Г. Д. Вовкушівський, В. І. Войткевич-Павлович, В. Д. Гаврик та
A. Л. Дроб’язко, а ряд робочих матеріалів цих комісій з часом потрапили до Української Академії наук, в розпорядження її Правничо-термінологічної комісії. Згодом вони відклалися у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського3.
Правничо-термінологічна комісія на чолі з О. І. Левицьким була заснована в Українській Академії наук 27 лютого 1919 р. за постановою ІІІ (соціально- економічного) відділу як установа при відділі. Інформацію голови відділу академіка Ф. В. Тарановського про це Спільне зібрання УАН прийняло до уваги 1 березня 1918 р., що знайшло відображення у відповідному протоколі (№ 16, п.8)4. Первинно комісія складалася з академіків О. І. Левицького, А. Ю. Кримського, Б. О. Кістяківського та кількох доволі відомих на той час юристів-прак- тиків з числа колишніх судово-прокурорських працівників: М. І. Радченка,
0. Ф. Хруцького, П. Я. Стебницького, П. М. Ачкасова, О. М. Бутовського та
1. Ю. Черкаського.
Перше засідання комісії відбулося 10 березня І919 р. На ньому секретарем комісії було обрано І. Ю. Черкаського, а її склад поповнили ще 12 правників (здебільшого з числа колишніх сенаторів Української Держави та прокурорських чиновників при Державному Сенаті): Г. Д. Вовкушівський, В. Д. Гаврик,
B. І. Греков, А. Л. Дроб’язко, В. В. Колбасьев, В. О. Коренев, В. Й. Кри- жанівський, Д. В. Маркович, В. С. Назимов, М. Д. Пухтинський, О. О. Тізенга- узен, М. Ф. Чернявський.
Через кілька днів, на засіданні комісії 17 березня 1919 р. було вирішено включити до її складу також голову Українського правничого товариства, присяжного повіреного В. І. Войткевича-Павловича; російського, а згодом і українського сенатора М. М. Товстоліса; колишнього прокурора Полтавського окружного суду К. М. Кротевича, а також, як зазначено у основному джерелі про ці події5, М. І. Ляхницького. Проте, здається тут у текст вкралася прикра друкарська помилка, а насправді йшлося про сенатора К. В. Ляхницького.
Цей остаточний перший склад комісії було затверджено відділом 20 березня 1919 р. А 22 березня голова відділу Ф. В. Тарановський зробив відповідне повідомлення на Спільному зібранні УАН (протокол № 18, п.8)6.
Стрімке розростання чисельності співробітників комісії у березні 1919 р., на нашу думку, пояснюється дуже просто: на початку лютого 1919 р. у Києві відновилася радянська влада, всі старі судово-прокурорські інституції припинили своє існування і для їхніх колишніх високопосадовців праця в УАН була мало не єдиною можливістю роботи за фахом, виживання загалом. Більшість членів комісії однак лише формально входили до неї і, як згодом було визнано, «вужча редакційна колегія звичайно не переходила цифру шістьох людей»7.
Утім, бурхливі події української революції, що супроводжувалася економічним колапсом, збройним протистоянням різних владних режимів і відповідними масовими репресіями, призвели до того, що реальна чисельність співробітників комісії почала стрімко скорочуватися8.
Кадрову невизначеність з «мертвими душами» у складі комісії остаточно було вирішено після завершення громадянської війни і переходу до мирного будівництва в рамках радянської парадигми державного і суспільного життя. На початок 1922 р. в комісії не було вже жодного штатного працівника, а лише
6 постійних позаштатних співробітників: М. І. Радченко, І. Ю. Черкаський,
В. І. Войткевич-Павлович, Г. Д. Вовкушівський, В. Й. Крижанівський, А. Л. Дроб’язко, дехто з яких, однак, час від часу займав оплачувані посади в інших академічних структурах. Ця «чудова шістка» вже не розширювалася аж до самого припинення діяльності комісії. Вона, до речі, задавала тон і в попередніх термінологічних працях комісії 1919-1921 рр. Окрім того, на результати діяльності комісії визначний вплив мали академіки О. І. Левицький і А. Ю. Кримський.
Настав час дещо докладніше охарактеризувати роль у комісії кожного із згаданих 8 науковців.
Почнемо з першого голови комісії, академіка Ореста Івановича Левиць- кого (1848-1922). Як зазначав М. П. Василенко: «Для цієї Комісії участь у ній Ор. Ів. Левицького, поки він фактично міг працювати, була надзвичайна цінна й корисна. Знання сучасної народної української живої мови і поряд з цим таке-ж саме знання й давньої побутової та правничої термінології, як наслідок виучування давніх актів і правничих документів, робило з Ор. Ів. Левицького особу, котра не мала, в цьому відношенні собі рівної і була незамінна»9.
Проте, на жаль, життєві сили О. І. Левицького, якому на момент створення комісії виповнилося 70 років, згасали доволі швидко. У передньому слові до «Російсько-українського словника правничої мови» (основному джерелі з історії Правничо-термінологічної комісії) з цього приводу сумно констатувалося: «голова Комісії академік О. І. Левицький через свою старезність і хорість не міг звичайно брати діяльної участи в роботі». До того ж академік одночасно входив до багатьох академічних установ, зокрема очолював Правниче товариство, Комісію для виучування звичаєвого права України і весь ІІІ (соціально- економічний) відділ. Він тривалий час заступав В. І. Вернадського, а незадовго до своєї смерті і сам був обраний Президентом УАН. Пішов з життя
О. І. Левицький після тривалої хвороби 9 травня 1922 р. 10
Академік Агатангел Юхимович Кримський (1871-1942) був, поза всякими сумнівами, одним з найвизначніших мовознавців УАН (з 1921 р. - Всеукраїнська Академія наук або ВУАН). Він був неодмінним секретарем УАН, головою І (історично-філологічного) відділу, головою і головним редактором Комісії для складання словника живої української мови, головою Правописно- термінологічної комісії, а згодом директором Інституту української наукової мови, керуючим працями Комісії для видавання пам’яток нового українського письменства, членом багатьох інших академічних комісій і комітетів. Утім, за усіма цими обов’язками академік не міг брати постійної участі в роботі комісії. До того ж, у 1919 р. комісія стала секцією Правописно-термінологічної комісії, а у 1921 р. - відділом Інституту української наукової мови. Оскільки А. Ю. Кримський послідовно очолював обидві ці мовознавчі установи, то йому вже не випадало одночасно бути членом одного з їх структурних підрозділів. Але після смерті О. І. Левицького протягом усього існування правничо-термінологічної комісії (секції, відділу) А. Ю. Кримський залишався своєрідним академіком-куратором її роботи. Був він врешті-решт і головним редактором «Російсько-українського словника правничої мови»11.
Микола Іванович Радченко (1867-1922) був обраний 28 квітня 1919 р. заступником голови комісії. Він реально і керував її поточною діяльністю до серпня 1922 р. Згодом правознавець офіційно вважався головою правничої секції Правописно-термінологічної комісії і головою Правничого відділу Інституту української наукової мови. Саме під його керівництвом у 1919— 1922 рр. було зібрано основні матеріали для словника, які у подальшому лише редагувалися. Помер 10 вересня 1922 р., трохи більше ніж через місяць після своєї останньої участі в засіданнях комісії12.
Іринарх Ювеналович Черкаський (1869 — близько 1941) з моменту заснування комісії до лютого 1921 р. був її вченим секретарем, а після смерті М. І. Радченка і короткочасного головування В. Й. Крижанівського став з 25 листопада 1923 р. головою комісії, залишаючись на цій посаді до самого припинення її діяльності. З кінця 1923 р. він водночас був і заступником директора Інституту української наукової мови. Окрім того, вчений здійснював самостійні дослідження кримінального права і судової системи України козацько-гетьманської доби, зокрема підготував ґрунтовну монографію з історії копних (громадських) судів. Він вважався штатним співробітником з відповідним самостійним дорученням при ІІІ відділі у 1922—1923 рр. та водночас позаштатним співробітником Комісії для виучування звичаєвого права України (з березня 1919 р.) та Комісії для виучування історії західноруського та українського права (з червня 1921 р.). У рамках діяльності останньої із згаданих комісій він, починаючи з 1925 р., здійснював керівництво підготовкою енциклопедичного словника української юридичної старовини, але ця колективна робота була перервана, а зібрані матеріали втрачені під час загальної академічної руїни 30-х років13.
Всеволод Йосипович Крижанівський (1885—1938) стояв на чолі комісії з серпня 1922 р. до листопада 1923 р. у час, коли завершувалося редагування словника. Згодом він добровільно подав у відставку і поступився місцем більш досвідченому І. Ю. Черкаському. В Академії В. Й. Крижанівський деякий час співпрацював з Комісію для складання історичного словника української мови (1919) та Комісією для виучування візантійського письменства та його впливу на Україну (1927). Також працював 1920 р. у комісії («Переводческом комитете») при Київській митрополії, яка займалася перекладом українською мовою книг Святого Письма та богослужбових текстів. Був причетний до українського автокефального церковного руху та обновленського церковного руху. Друкувався в релігійних журналах14.
Василь Ілліч (Ількович) Войткевич-Павлович (1864—1927) був обраний 25 лютого 1921 р. секретарем комісії і залишався на цій посаді до самої смерті. Він як голова Українського правничого товариства і член Крайового судового комітету, член правничої секції Українського правничого товариства ще до утворення комісії брав активну участь у термінологічних працях. У комісії правознавець здійснював ряд важливих організаційних функцій, зокрема, за свідченням А. Л. Дроб’язка, саме В. І. Войткевич-Павлович вів обрахунок робіт і розподіляв оплату між членами комісії. Пішов з життя вчений 2 серпня
1927 р. вже після того, як було виконано основне завдання комісії щодо підготовки російсько-українського словника правничої мови15.
Григорій Дмитрович Вовкушівський (Вовкушевський) (1866 — після 1934) поряд з працею в комісії співпрацював з Комісією для складання історичного словника української мови. Брав участь у церковному автокефальному русі, був членом парафіяльної ради і скарбником Софійського собору. У 1926 і 1927 рр. органи ДПУ порушували кримінальні справи проти вченого, однак вони були припинені за недоведеністю звинувачення16. Був заарештований у 1929 р. у справі «Спілки визволення України» і 1930 р. засуджений до заслання17.
Антін Лаврінович Дроб’язко (1870—1941) був одним з найпідготовлені- ших з суто філологічного боку співробітником комісії. На титульному аркуші «Російсько-українського словника правничої мови» він єдиний серед усіх членів редколегії названий «редактором-упорядчиком» видання. Сам А. Л. Дроб’язко згодом називав себе спецредактором цього словника. Вчений також співпрацював з Комісією для складання історичного словника української мови18.
Від аналізу персонального складу комісії перейдемо до її статусу в Академії. Як вже зазначалося виникла вона як Правничо-термінологічна комісія
— наукова установа при ІІІ (соціально-економічному) відділі УАН. Після кількох місяців роботи комісія подала на розгляд ІІІ відділу перші свої напрацьовані матеріали. За результатами їх розгляду на спеціальному засіданні відділу було зроблено висновок, що на ці матеріали треба покласти чимало ще суто філологічної праці і визнано за доцільне перевести Комісію до Правописно-термінологічної комісії І (історично-філологічного) відділу19.
Згадана Правописно-термінологічна комісія була заснована 16 березня 1919 р. у складі І відділу УАН під головуванням А. Ю. Кримського. Академічний загал було повідомлено про це на Спільному зібранні УАН 17 травня 1919 р. Тоді ж Спільне зібрання прийняло рішення, щоб усі термінологічні комісії УАН ґрунтувалися навколо І відділу. Ці комісії ставали секціями загальної Правописно-термінологічної комісії, але на перших порах залишалися у структурі своїх відділів і мали окреме фінансування. Принаймні саме такий висновок випливає з прийнятого у той же день рішення Спільного зібрання «асигнувати певні суми на працю в 1919 р. юридично-термінологічної секції ІІІ відділу, природничої та технічної секції ІІ відділу» (протокол №27, п. 6)20.
У джерелах можна знайти згадку, що згодом організаційний зв’язок між термінологічними установами УАН ще зміцнився і всі вони злилися в єдину
Правописно-термінологічну комісію, яка розпочала роботу 17 вересня 1919 р. При цьому для координації своєї праці всі секції разом збиралися щовівторка, а, крім того, кожна секція проводила свої окремі засідання Зазначалося, що Комісія виробляла методи технічної одноманітності роботи та її наслідків у всіх секціях, порозумівалася в лексичних справах з Комісією словника живої
мови21.
Під егідою Правописно-термінологічної комісії секція (комісія) правничої термінології працювала близько півтора року. Це був буремний час. Досить сказати, що узимку 1920/1921 років робота правописно-термінологічної комісії припинялася на тривалий час через елементарну відсутність світла. Нові зміни у статусі академічних термінологічних установ були викликані організаційним об’єднанням УАН і Українського наукового товариства в Києві (УНТ), в якому з серпня 1918 р. діяла своя термінологічна комісія. Погоджувальна («угодова») комісія з представників обох наукових організацій у травні
1921 р. напрацювала план цього об’єднання, згідно з яким усі термінологічні установи УНТ мали злитися з відповідними установами УАН в Інститут української наукової мови при УАН з окремими термінологічними комісіями при відділах і секціях ВУАН. Новостворений інститут мав перебувати у тісному контакті з Комісією для складання словника живої української мови22.
Відповідний Інститут було засновано рішенням І відділу в червні 1921 р. і
з того часу колишня секція правничої термінології Правописно-термінологічної комісії УАН стала правничим відділом цього інституту. Але реально Інститут української наукової мови (ІУНМ) запрацював лише десь з початку
1922 р. Усі відділи Інституту української наукової мови керувалися спільною науковою методологією, однією з визначальних рис якої була орієнтація на те, щоб термінологія була своя, національна, а не чужомовна. На думку дослідників, цим українська термінологія розійшлася з російською, що здавна будувалася на інтернаціональній основі.
Проте з 15 січня 1926 р. комісія знову перебувала разом з усіма юридичними установами ВУАН у складі ІІІ відділу. Пояснити причини такого повернення важко, оскільки ця подія ніяк не коментувалася у академічних виданнях. Можливо, далася взнаки відчутна потреба ІІІ відділу, який активізував свою видавничу діяльність, у перекладі і редагуванні ряду наукових праць, що друкувалися у виданнях відділу. На тлі фактично вже виконаного Комісією завдання з підготовки російсько-українського словника правничої мови згадана редакторська і перекладацька діяльність могла бути визнана за новий головний пріоритет у її роботі.
Утім, доцільність існування Комісії у відриві від Інституту української наукової мови відтоді періодично ставилася під сумнів. Наприклад, 25 січня
1928 р., під час об’єднаного засідання академіків і співробітників установ Соціально-економічного відділу з членами Комісії з обстеження Академії наук
І. Ю. Черкаський звернув увагу на те, що Правничо-термінологічна комісія має вагомі наукові здобутки, але не має жодного штатного співробітника. Натомість Ю. І. Озерський (голова комісії, що обстежувала ВУАН) заявив, що треба поставити перед Інститутом наукової мови питання, чому ця комісія не є при
інституті23.
Врешті-решті 29 жовтня 1929 р. Президія ВУАН (протокол № 41, п. 9) постановила визнати за недоцільне дальше існування при Соціально-економічному відділі Правничо-термінологічної комісії24. Можливо, чинником, який зумовив саме таке рішення проблеми було те, що 7 серпня 1929 р. у сфальсифікованій органами ДПУ справі «Спілки Визволення України» був заарештований Г Д. Вовкушівський. Через належність до автокефального церковного руху реальна загроза арешту нависла і над багатьма іншим співробітниками Правничо-термінологічної комісії.
Водночас відбувалася й загальна реорганізація Академії, у ході якої Президія ВУАН 7 березня 1930 р. (протокол № 8, п. 1) постановила об’єднати мовні установи ВУАН у Науково-дослідний інститут мовознавства та затвердити його тимчасову інструкцію25. Згодом це рішення було дещо уточнено на двох наступних засіданнях Президії ВУАН 17 і 21березня 1930 р.26, але на долю Правничо-термінологічної комісії це ніяк не вплинуло. Матеріали її роботи було передано до новоутвореного Інституту мовознавства, а співробітники звільнені. В Академії з них на деякий час залишився лише І. Ю. Черкаський, який був 1930 р. обраний штатним асистентом Комісії для виучування звичаєвого права України.
Настав час дещо докладніше висвітлити методологічні засади, джерела і своєрідну технологію роботи Правничо-термінологічної комісії. Найповніше вони були свого часу висвітлені в «Передньому слові» до видання «Російсько- український словник правничої мови (понад 67. 000 слів» (Київ, друкарня Української Академії наук, 1926 р.). Це переднє слово, як згодом засвідчив А. Л. Дроб’язко на допиті в НКВС, було написано А. Ю. Кримським і погоджено ним з усіма членами комісії.
В означеному передньому слові підкреслювалося, що вже на перших своїх засіданнях 22-24 березня 1919 р. комісія поставила за мету підготувати не вузьку спеціальну збірку термінів, а такий російсько-український словник, до якого увійдуть «відповідні властивостям українського права й мови - по змозі всі найпотрібніші для біжучої щоденної праці правника-практика слова, терміни та вирази». Передбачалося, що читач правничого словника зможе задовольнити свою професійну потребу, не звертаючись ще й до вищих «не термінологічних» російсько-українських словників.
Терміни для словника вирішили брати з живої народної мови та з пам’яток стародавнього українського законодавства, з актових книг українських судових установ XIV-XVШ віків тощо. Підготовка словника передбачала три основних етапи: збирання, відбір та редагуванню правничих термінів для майбутнього видання.
Для створення первинного реєстру термінів, які потребують українського перекладу, було передусім критично використано напрацювання попередніх громадських і державних термінологічних комісій часів Центральної Ради і Гетьманату, зокрема «Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства», виданий Полтавським осередком Українського Правничого товариства. Було також опрацьовано латинські, німецькі, французькі й російські словники, які тільки можна було тоді здобути в Києві, а також збірки російських законів. Для української частини словника основним джерелом став «Словарь украинскаго языка» Б. Д. Грінченка, який доповнювався термінами з новітньої україномовної наукової літератури.
Обговорення термінів на предмет включення до реєстру здійснювалося упродовж 395 засідань з 5 квітня 1919 р. до 26 березня 1921 р. Відомо, що на кінець 1920 р. комісія відібрала вже близько 12 тис. термінів.
Щоб не збиватися з робочого ритму, для розгляду додаткового матеріалу, який прибував на ті літери, котрі Комісія вже «пройшла», було створено окрему підкомісію, яка від 10 травня 1920 р. до 30 червня 1922 р. провела 96 засідань.
Після опрацювання оснівного лексичного матеріалу, взятого із живої української мови, Комісія почала вишукувати давню українську правничу термінологію, розкидану по давніх українських актах (друкованих і рукописних) та по розвідках старих українських правників. У «Передньому слові» наводиться перелік з 16 позицій різних словників і збірок давніх актів, які опрацювала комісія. Це кілька словників української мови XIV XVII ст., доданих до деяких наукових розвідок; актовий матеріал з окремих томів видань «Архив Юго-Западной России» та «Акты Виленской Архивной Комиссии», а також кількох документальних збірок О. М. Лазаревського; документи Переяславський полку з так званого Рум’янцевського опису; «Договір та ухвала між гетьманом Пилипом Орликом і військом Запорізьким» 1710 р. та рукописна розвідка Ф. Чуйкевича «Суд і розправа в правах малоросійських» 1750 р.; Почаївський стародрук XVIII ст. «Семя слова Божого» тощо.
Із наведених джерел Комісія взяла близько 2 тис. слів-термінів. Водночас, як зазначалося у «Передньому слові», «працюючи над вибором слів-термінів і виразів із давньої правничої мови, Комісія рівночасно не переставала й далі користати із живої української мови, посилаючи для цього в різні місця України окремих своїх членів, щоб вони безпосередньо з уст народу збирали правничі терміни, за наперед укладеною програмою. Крім того, й сучасне українське друковане слово, наскільки в ньому можна бувало знаходити потрібний матеріал, не було й надалі залишено без уваги».
Далі зазначалося, що до згаданих додаткових джерел належали деякі філологічні праці («Граматика української мови» і «Сьогочасна часописна мова на Україні») І. С. Нечуй-Левицького з доданими до них словниками; «Словник української мови» Д. І. Яворницького (т. 1, Катеринослав, 1920); твір І. Я. Франка з юридичним сюжетом «Перехресні стежки»; наукова праця А. Ю. Кримського «Історія Туреччини»; «Чумацькі народні пісні» І. Я. Рудченка (1874). Окрім того, використовувалися перекладені П. Кулішем документи селянської реформи 1861 р., юридичні видання «Часопись Правнича» (річник VI) та «Державний вісник» (1918), низка збірок радянського законодавства.
Після опрацювання усіх історичних та сучасних джерел та складання відповідного реєстру, за власним свідченням правознавців, «з 1922 р. Комісія приступила до остаточного редагування словника, присвячуючи на це до 6 годин щоденної праці, і за 136 засіданнів-днів (31 засідання в 1923 р., й 105 в 1924 р.) закінчила працю на 13 червня 1924 року».
Далі Комісія передала словник на остаточне редагування академіку
А. Ю. Кримському, а сама почала збирати та обговорювати на засіданнях новий матеріал, який планувалося включити у друге видання словника. Академік охоче взяв на себе цю нелегку повинність, оскільки як раз затримувалося друкування ІІ-го тому академічного «Російсько-українського словника», що мав-би виходити в світ за редакцією А. Ю. Кримського. Він не обмежився суто філологічним опрацюванням поданого йому матеріалу, а й ще й од себе збагатив словник термінами, взятими з тих джерел, якими Комісія не встигла покористуватися.
На початку 1926 року давно очікуваний громадськістю словник нарешті почав друкуватися. Проте побачив світ він лише в серпні 1926 року під назвою «Російсько-український словник правничої мови (понад 67 000 слів). Праця Правничо-термінологічної комісії при Соціально-економічному відділі Академії наук». Виданий Комісією словник дістав схвалення наукової громадськості, про що свідчив ряд позитивних рецензій. У 1927 р. він був відзначений премією Укрнауки.
Про особливості цього видання добре сказали його упорядники у вже не раз згадуваному «Передньому слові»: «Випускаючи у світ оцей словник, ми його назвали не «Правничий Словник», бо в нього ввійшли не тільки-но суто- правничі терміни, а «Словник Правничої Мови», бо заводилися до нього й усякі инші слова-терміни й вирази, що потрібні бувають правникові як в усній так і в писаній правничій мові ... Ми свідомо подаємо багато синонімів, бо наш словник - академічний, науковий і подає те, що зачерпнув із різних джерел. Окрім того ми гадаємо, що живу мову не можна механізувати, і не можна втиснути різні відтінки в одне слово: одне слово не раз-у-раз може покривати всі відтінки того чи иншого розуміння ... Свідомо ми повводили в словник багато слів із давньої правничої української мови, щоб з’ясувати зв’язок сучасної мови з давньою, підвести під сучасну правничу мову історичний ґрунт і показати, яку силу слів із давньої правничої мови заховує сучасна мова України й як жорстоко помиляються ті, котрі обвинувачують теперішню українську мову, закидаючи їй штучність, кованість, галичанізм, то-що. Адже показується, що ті самі слова, котрі иноді, здається, так ріжуть наше зросійще- не вухо, мала в уживанні українська мова ще перед 200-300 роками. І тільки відірвавши нас у другій половині XVIII в. од нашої давньої культури, від нашої української наукової мови, русифікаційна політика московського імперіялізму примусила нас забути тую мову, одзвичаїла нас навіть правильно читати ту давню українську мову .».
Слід підкреслити, шо окрім підготовки словника, у завдання Правничо- термінологічної комісії входило консультування щодо правильності вживання того чи іншого юридичного терміна. Актуальність цього напряму діяльності комісії істотно зросла у зв’язку з процесом українізації державних, у тому числі юридичних, органів. Так, ще напередодні прийняття постанови ВУЦВК і РНК УРСР від 1 серпня 1923 р. «Про засоби забезпечення рівноправності мов і сприяння розвитку української мови» велику зацікавленість у роботі комісії став виявляти Наркомюст, на кодифікаційний відділ якого була покладена відповідальність за правильне вживання юридичної термінології в нормативних актах та інших офіційних документах.
А у лютому 1923 р. Наркомюст через органи Наркомосу звернувся до УАН
з пропозицією передати наявні в Академії матеріали з української правничої термінології та залучити вчених до співробітництва з органами юстиції. Правничо-термінологічна комісія розглянула це звернення на своєму засіданні 19 березня 1923 р. та визнала недоцільним передавати в інші руки зібраний досить численний і цінний матеріал, який до того ж ще не було відредаговано. На думку комісії, термінологічний словник мав вийти в світ саме як видання Академії, проте за кошти Наркомюсту для оплати редагування і витрат друкарні. Загалом, як свідчать документи, Наркомюст виявив готовність взяти на себе частину витрат, хоча точних відомостей про його участь у фінансуванні видання академічного правничого словника немає.
Аж тоді, коли праця над словником вступила в свою останню стадію упорядникам Державне Видавництво України, яке планувало видати словник, виплатило Комісії певну частину авторського гонорару. Згодом, коли з’ясувалося, що словник вийде друком як суто академічне видання, Держвидав погодився, щоб надана допомога була повернута не грошима, а видрукуваними примірниками книжки. Це помітно покращило фінансове становище членів Комісії.
Утім, Правничо-термінологічна комісія намагалася надавати допомогу Наркомюсту у практичній законопідготовчій роботі, була готова забезпечити редагування всіх законопроектів. Проте Наркомюст обмежився в основному використанням висновків комісії щодо правильності вживання того чи іншого терміна.
Окрім того Наркомюст, який не став чекати завершення роботи над академічним словником, за дорученням уряду видав короткий практичний юридичний словник (близько 5 000 слів). Цей словник мав ряд розбіжностей з академічним словником і був підданий серйозній критиці.
Слід зауважити, що в цей час велася принципова теоретична полеміка з питання, на якій основі мас будуватися українська юридична термінологія. Комісія орієнтувалася переважно на питомо українські терміни. Інші науковці вважали доцільним покласти в основу більш інтернаціональну російську юридичну термінологію. Юридична практика наступного періоду вирішила це питання на користь другої з наведених позицій, але з позицій сьогоднішнього дня видається, що більшу рацію мали все ж науковці Академії. Філологічні аспекти цієї дискусії, на нашу думку, доволі добре висвітлено в публікації
Н. С. Трач27 і не потребують окремого аналізу у цій статті.
Поява двох правничих словників, кожний з яких мав певні недоліки, та теоретичні дискусії щодо шляхів розвитку української правничої термінології28 надали додаткового імпульсу роботі з підготовки другого видання академічного правничого словника, що розпочалася ще у другій половині 1924 р.
На жаль, в офіційних звітах далеко не завжди подавалася інформація щодо кількості засідань Комісії. Зокрема відсутні такі відомості за 1924 -1925 рр. Проте відомо, що 1926 р. відбулося 87 засідань, 1927 р. - 99, 1928 р.- 70 засідань. Відповідно упродовж 1926 р. Комісією було підготовлено 1898 карток з новими термінами для другого видання словника, у наступному році - ще
4 800 карток, а у 1928 р. - 7 200 карток.
Одночасно комісія вела консультаційну роботу, зокрема підготувала ряд висновків на прохання спеціальної юридичної термінологічної комісії при Рад- наркомі УРСР, яка працювала з листопада 1927 р. до липня 1931 р.29 Деякі висновки комісії щодо застосування тих чи тих термінів було оприлюднено в часопису «Червоне право»30.
Проте довести до кінця підготовку другого видання академічного словника комісії не вдалося. Як вже зазначалося на початку 1930 р. вона припинила свою діяльність.
Крім внутрішньоакадемічних причин, сприяла цьому і лінія на згортання українізації, зниження інтересу державних органів до проблем української юридичної термінології. До того ж, на найсуттєвіший доробок комісії - словник правничої мови було опубліковано розгромну рецензію під промовистою назвою «Кримсько-українська правнича мова» в часопису «Червоний шлях»31.
А через кілька років, у зловісний час тотальних репресій комісія вже однозначно трактувалася як «контрреволюційна організація». Так, свідок в одній із сфальсифікованих справ назвав цю комісію «виводком автокефальних прав- ників на чолі з Черкаським і Крижанівським»32. Безпідставно репресованими виявилися всі особи, прізвища яких зазначено на обкладинці «Російсько-українського словника правничої мови» (за винятком В. Г. Войткевича-Павлови- ча, який помер у 1927 р.), включаючи головного редактора видання академіка
А. Ю. Кримського.
Першим серед них, як вже зазначалось, у зв’язку зі справою «СВУ» зазнав переслідувань Г Д. Вовкушівський. Постановою трійки ДПУ УСРР від 19 лютого 1930 р. він був висланий до Казахстану з ув’язненням у концтаборі строком на 5 років. Після відбуття строку покарання йому новим рішенням Колегії ОДПУ (судове засідання від 19 березня 1934 р.) було заборонено перебування на Україні. Місцем проживання вчений обрав м. Кзил-Орда і на батьківщину вже більше не повернувся33. Про подальшу долю правознавця нам нічого не відомо.
В. Й. Крижанівський працював у друкарні газети «Пролетарская правда», вичитуючи і редагуючи багатотиражні періодичні видання, до 1935 р. Згодом він служив архіваріусом у «Київ-Енерго» та з 1937 - на Київському радіозаводі.
4 червня 1938 р. його заарештували за сфальсифікованим звинуваченням в участі в «контрреволюційній антирадянській націоналістичній організації церковників». 1 вересня 1938 р. «трійка» при Київському обласному управлінні НКВС УРСР засудила В. Й. Крижанівського його до смертної кари. Присуд був виконаний наступного дня. Тіло вченого таємно поховали поблизу с. Биківня34.
І. Ю. Черкаського в грудні 1933 р. звільнили з роботи «за зв’язок з класовим ворогом, шкідництво і розвал праці в Академії». Після тривалих клопотань вченому вдалося змінити це формулювання і він став вважатися звільненим на пенсію. Проте в силу свого дореволюційного минулого та участі в українському автокефальному релігійному русі правознавець постійно залишався під підозрою у неблагонадійності. У березні 1938 р. він був заарештований, але після річного перебування під вартою виправданий судом. Удруге вченого заарештували в липні 1941 р. за звинуваченням у зв’язках з націоналістичними колами і пронімецьких настроях. 25 вересня 1941 р. його направили етапом до Новосибірська. Проте туди прийшла лише слідча справа, а доля вченого так і залишилася нез’ясованою35.
Подібною була доля А. Л. Дроб’язка, який працював до 1934 р. завідувачем кафедри в Українському інституті лінгвістичної освіти, а згодом - літературним редактором і перекладачем у видавництві «Радянська школа». 1 липня 1941 р. його було заарештовано НКДБ УРСР, а вже 6 липня 1941 р. було складено обвинувальний висновок, в якому вченого звинувачували в антира- дянській діяльності, наклепах на зовнішню політику держави і навіть в агітації за «протягування» галицького діалекту. Надалі, як зазначається у його слідчій справі, заарештованого довелося евакуювати углиб країни. Згодом його справа побувала і в Актюбінську і в Свердловську, але сам А. Л. Дроб’язко до місця призначення не доїхав. За окремими непідтвердженими оперативними даними з цієї ж справи, згодом правознавець у період німецької окупації невідомо звідки повернувся до Києва і незабаром помер36.
Проте є й дещо інші дані. Так, в одній з публікацій за матеріалами архівних фондів колишнього НКДБ зазначається, що А. Л. Дроб’язко (Дроб’язний) був розстріляний 6 липня 1941 р. з вказівкою, що немає ні статті звинувачення, ні кримінальної справи розстріляного37. На думку ж онука вченого, «Про Антона Дроб’язка достеменно відомо, що з Києва його не вивозили і в Биківні не розстріляли. Швидше за все, він помер у Лук’янівській в’язниці. Слідчу справу А. Дроб’язка ще за його життя відправили до Москви, у 1-й спецвідділ НКВС СРСР Тому в справі факт смерті не зафіксовано»38.
Що ж стосується академіка А. Ю. Кримського, то його заарештували приблизно одночасно з І. Ю. Черкаським та А. Л. Дроб’язком (дружба з останнім була навіть інкримінована академіку як один з прикладів зв’язків з українськими націоналістичними колами). Згодом він був примусово евакуйований вглиб країни і помер в кустанайській тюремній лікарні 25 січня 1942 р.39
Усі репресовані вчені були реабілітовані. Відбулася своєрідна громадська реабілітація і наукової діяльності комісії. Їй як авторитетній науковій установі, зокрема, присвячено кілька статей у сучасних енциклопедичних виданнях, окремі підрозділи у працях з історії вітчизняної юридичної науки. До наукового обігу повернуто і головний доробок Комісії - «Російсько-український словник правничої мови». Він хоча і не перевидавався у незалежній Україні, але кожний бажаючий легко може знайти його текст у мережі Інтернет. Деякі термінологічні пропозиції упорядників цього видання (наприклад, термін «правочин») після тривалого забуття отримали нове життя у сучасних актах законодавства.
1. - С. 17-22. 4. Історія Академії наук України 1918-1923: Документи і матеріали. - К.: Наук. думка, 1993. - С. 434. 5. Переднє слово // Російсько-український словник правничої мови (понад 67 000 слів): Праця Правниче-термінологічної Комісії при Соціально- економічному Відділі Академії наук. - К., 1926. - С.ІІІ. 6. Історія Академії наук України 1918-1923: Документи і матеріали ... - С.437. 7. Переднє слово ... - С.ІІІ. 8. Усенко І. Б. Розвиток правничо-термінологічних досліджень у Всеукраїнській Академії наук // Поняття терміни і категорії історико-правової науки: матеріали XXI Міжнародної істо- рико-правової конференції, 23-26 квітня 2009 р., м. Миколаїв. - Миколаїв, 2010. - С. 26 -27. 9. Василенко М. П. Академік Орест Іванович Левицький // Василенко М. П. Вибрані твори у трьох томах. - Т. 2 Юридичні праці. - К., 2006 - С. 206. 10. Усенко І. Б. Правові аспекти наукової творчості академіка О. І. Левицького // Правова держава. - Вип. 21 - К., 2010. - С.9-18. 11. Усенко І. Б. Кримський Агатангел Юхимович // Юридична енциклопедія. - Т. 3. - К.: Укр. енциклопедія, 2001. - С. 416. 12. Усенко І. Б., Чисніков В. А. Радченко Микола Іванович // Юридична енциклопедія. - Т. 4. - К.: Укр. енциклопедія,
2002. - С. 228-229. 13. Усенко І. Б. Черкаський Іринарх Ювеналович // Юридична енциклопедія. - Т. 6. - К.: Укр. енциклопедія, 2004. - С. 395-396. 14. Усенко І. Б. Кри- жанівський Всеволод Йосипович // Енциклопедія історії України. - Т. 5. - К.: Наук. думка, 2008. - С. 329-330. 15. Усенко І. Б. Войткевич-Павлович Василь Ілліч // Юридична енциклопедія. - Т. 1. - К.: Укр. енциклопедія, 1998. - С. 504. 16. ЦДАГО України. - Ф. 263. - Оп. 1. - Спр. 33153. -Арк. 62-63. 17. Усенко І. Б. Вовкушевський Григорій Дмитрович // Енциклопедія сучасної України. -Т. 4. - К., 2005. - С. 684. 18. Череватенко Л. В. Дроб’язко Антін Лаврентійович // Енциклопедія сучасної України. -Т. 8. - К., 2008.
- С. 409. 19. Історія Академії наук України 1918-1923: Документи і матеріали ... - С. 412. 20. Там само. - С. 441. 21. Там само. - С. 227 -228. 22. Історія Національної академії наук України в суспільно-політичному контексті 1918-1998. - К.: Фенікс, 2000.
- С. 151. 23. Історія Національної академії наук України 1924-1928: Документи і матеріали. - К.: Наук. думка, 1998. - С. 406-407. 24. Там само. - С. 391. 25. Там само.
- С. 403. 26. Там само. - С. 404, 405. 27. Трач Н. С. З історії української правничої термінології: 20-30-ті роки XX століття // Наукові записки (Національний університет «Києво-Могилянська Академія»). - Т. 60. Філологічні науки. - С. 49-57. 28. Максимейко
Н. А. Об украинской юридической терминологии // Вестник Советской юстиции - 1924.
- .№21 (31). - С. 698-702; До питання про українську правничу термінологію // Вестник Советской юстиции - 1924. - .№24 (34). - С. 818-819. 29. Усенко І. Б. Правничо-термінологічна Комісія при РНК УСРР // Юридична енциклопедія. - Т. 4. - К.: Укр. енциклопедія, 2002. - С. 717. 30. Висновки ВУАН з приводу правничих термінів, що їх ухвалила правнича терм. комісія при РНК УСРР // Червоне право. -1928. - №20. - С. 974-976. 31. Байкар О. Кримсько-українська правнича мова // Червоний шлях. - 1930. - №1. - С. 134-156. 32. Державний архів Служби безпеки України. - Спр. 38557 фп. - Арк. 68. 33. ЦДАГО України. Ф. 263 - Оп. 1. - Спр. 33153. 34. Там само. - Спр. 62639. 35. Там само. - Спр. 47006. 36. Там само. - Спр. 15533. 37. З архівів ВУЧК - ГПУ - НКВД - КГБ. - 2003. - № 1. - С. 425. 38. Дроб'язко Лев. Бабин Яр: Бермудський трикутник // Дзеркало тижня. - 2005, 5- 11 бер. - № 8 (536). 39. Ільєнко І. Хватальна евакуація // Літературна Україна. - 1990, 25 жовт.


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2019