ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам статей

Алфавіт по авторам :
| | & | ( | ) | . | / |


1. Лазаренко Я. Становлення законодавчих систем в Україні Розвиток лісового законодавства України

Лазаренко Я., Становлення законодавчих систем в Україні Розвиток лісового законодавства України


В літописі згадується, що в IX—XI ст. ліс України займав майже всю територію: від Дніпра до Карпат. Навколо столиці Древньо-руської держави, наголошує літопис, «был лес и бор велик»[1]. Це був той історичний період, зокрема лісового законодавства, коли кількість лісу надзвичайно перевищувала народну в ньому потребу і від нього намагалися позбавитись, використовуючи лісову територію під сільськогосподарське користування [2]. Джерелом лісового законодавства України є російське лісове законодавство, яке тісно пов'язане з історією Російської імперії, в складі котрої Україна перебувала протягом трьох століть. Але і в зазначений період окремі ліси держава цінувала. Це були ті ліси, котрі створювали загородження від ворожих сусідів.
Вперше про охорону лісів згадується в законах Ярослава Мудрого «О церковних судах й земських ділах», в яких була лісоохоронна стаття, де зазначалося: «А ще кто сожжет лес чужой, или сечет деревья чужие, сугубо да осужден будет и рука его заменена будет»[3].
Статті лісового законодавства часів Ярослава Мудрого були запозичені з Візантійських лісових законів, але вони не відігравали ефективного лісоохоронного значення в Росії. Значущим розвитком лісового законодавства можна вважати той період, коли ліс одержав значення як джерело для задоволення державних потреб. Це початок XIV ст., коли для відбиття нападу ворожих сусідів уряд вирішив створити на південних кордонах держави ряд фортець, які з'єднувались лісами під назвою «засік». Ліси зрубували і валили, створюючи перешкоди для наступу ворожих татар. В той час Росія, за винятком степових територій, була покрита непрохідними лісами. Але ліси, які входили в систему засік, охоронялись «особливими» сторожами, котрі мали назву «засічні сторожи».
Ліси, які не були засічним фондом, перебували у вільному користуванні держави і громадян. Право володіння землею, на якій ріс ліс, не розповсюджувалось безпосередньо на ліс. З часом останній набував свого значення та використовувався як будівельний матеріал, основне паливо, тощо. Таким чином вільне, неузгоджене користування лісом призвело до його зменшення.
В 1485 р. уряд видав «охоронну грамоту», згідно з якою заборонялась вільна вирубка лісу у визначених місцях.
На початку XVII ст. була видана грамота, відповідно до якої ліси віддавались під охоронний нагляд воєводам. В той час цар Олексій Михайлович видав наказ «уложеніє», який передбачав стягнення за «насильницьке лісо-знечтоження», пошкодження окремих порід лісу, за його підпал тощо.
Лісове законодавство XV—XVI ст. було не послідовним. Так, в одних випадках дозволялось кожному рубати у всіх лісах «лишь бы только для себя, а не на продажу»[2, 3]. Разом з тим в засічних і заповідних лісах вирубка не дозволялась.
Всі вказівки допетровського періоду стосовно лісів мали випадковий характер і були викликані кожного разу приватними випадками. Ні строгої системи, ні ясно усвідомленої загальної мети, до якої б прагнуло законодавство, в останньому не було помітно. Безмірне знищення лісів призвело до їх помітного зменшення, особливо в густо населених місцевостях. А потреби в лісі почали різко зростати, особливо це стало помітним, коли на початку XVIII ст. Петро Великий задумав заснувати флот.
Указом 1703 р. Петро І зобов'язав описати всі ліси на відстані від великих рік 50 верст, а від малих на відстані 20 верст. На цьому просторі заборонялось усім без винятку рубати: дуб, клен, модрину, сосну та інші породи (заповідні дерева). За порушення норм, встановлених цим Указом, передбачався штраф: за порубку всякого дерева, крім дуба — 10 р. за одне дерево, а за порубку дуба і за велику порубку інших заповідних дерев — смертна ка-ра[2, 4]. Така сувора відповідальність пізніше була пом'якшена Указом 1705 р. Петро І з надзвичайною увагою ставився до лісових ресурсів своєї держави і цим пояснюється той обсяг указів і вказівок, які зустрічаємо в історії його царювання. Пізніше всі укази і розпорядження, видані Петром І, склали окремий звіт під назвою «Інструкція Обер-Вольдмейс-теру» 1723 р. Суть цієї Інструкції полягала в розподілі дерев (порід) на заповідні й не заповідні, які росли вздовж річок: Волги, Оки, Дона, Дніпра тощо. Визначені ліси, як правило, охороняли відставні солдати. За порубку дерев у заповідних лісах без дозволу, а також пошкодження дерев заповідних порід передбачався штраф — 5 р. Із них 2 р. надходили в казну, а 3 р. — охоронцю, який затримав порушника лісового законодавства. За умисний підпал лісу призначалася смертна кара. Але якщо були зрубані дерева заповідних порід для здійснення ремонту екіпажу в дорозі, це не вважалося порушенням лісового законодавства.
Вказана Інструкція стала історичною пам'яткою лісового законодавства, яка відіграла роль його систематизованого збірника. Петро І протягом всього правління постійно піклувався про охорону лісів. Ним був створений спеціальний державний орган з управління лісовим господарством, на чолі якого стояв лісовий міністр, а також був виданий спеціальний підручник «Начало основания лесоводства» (перший підручник в світовій практиці).
Розпорядженням Петра І при кожному заводі повинні були бути найкращі книги стосовно лісової науки, до читання яких заохочували молодих практикантів і чиновників: «Внушать им охоту к лесоводству и вообще не передавать мысли, что у нас еще рано думать о лесном хозяйстве... ибо истребление лесов быстро приблизится коль скоро они начали истощаться»[2, 337]. До того періоду належать перші праці по відродженню і розведенню лісів, їх обліку. Як приклад, виданий лісоохоронний закон «Положение о сбережении лесов».
Однак лісоохоронні заходи того періоду не змогли відіграти ефективної лісоохоронної ролі.
Винищення лісів призвело до значного зменшення лісистості України, особливо східної території. Тільки за період з кінця XVII ст. до 1913 р. лісистість Полтавської і Харківської губерній зменшилась з 14,4 до 6,8%, а по Чернігівській і Київській — з 37,3 до 15,3%[4]. Знищення лісів України набуло таких масштабів, що з метою їх збереження було прийнято ряд законодавчих актів по подальшому їх покращенню і раціональному використанню лісових ресурсів. Перед першою світовою війною ліси Східної України перебували, головним чином, у приватній власності. За період з 1854р. по 1886 р. частка державних лісів зменшилась з 30,7 до 19,5%.
До революції 1917 р. управління лісами здійснював лісовий департамент. Після більшовицького перевороту ліси стали загальнодержавною власністю. Лісове господарство багато десятиріч зазнавало нескінченних перетворень, реформувань, що, як правило, призводило до негативних наслідків для лісів, а точніше — до лісовинищування.
Перші структури управління лісами з'явились в 1919 p., з створенням Всеукревкому, в структурі якого був земельний відділ з підвідділом лісового господарства. В 1920 р. земельний відділ Всеукревкому перетворено в народний комісаріат земельних справ з організацією в 1922 р. в його структурі лісового управління.
Далі хронологія управління Українським лісовим господарством виглядає так:
1922-1929 pp. Всеукраїнське управління лісами при Народному Комісаріаті землеробства УРСР (ВУПЛ)
1929-1932 pp. Український державний лісогосподарський трест (Укрдержліс)
1932-1936 pp. Управління Уповноваженого Наркомліспрому СРСР при Раднаркомі України
1936—1947 pp. Українське Управління лісоохорони і лісонасаджень Головного управління лісоохорони і лісонасаджень при Раднаркомі СРСР (з 1946 р. — при Раді Міністрів СРСР) «Головлісохорона»
1947—1953 pp. Міністерство лісового господарства УРСР
1954—1959 pp. Головне управління лісового господарства і полезахисного лісорозведення Міністерства сільського господарства УРСР
1960-1 966 pp. Головне управління лісового господарства і лісозаготівель при Раді Міністрів УРСР
1966— 1997pp. Міністерство лісового господарства УРСР
27 липня 1997 p. по даний час Державний комітет лісового господарства України
Правова охорона лісів не отримала відпо- ла концепція, основний зміст якої зводився відного розвитку і після революційного періо- до того, що при соціалізмі не існує протиріч ду. За часів СРСР в науковій літературі існува- між розвитком науково-технічного прогресу і охороною природного середовища. Вважалось, що соціалістична система господарювання дозволить поставити досягнення науки і техніки на службу людині і природі, що дасть можливість на підставі науково-технічних досягнень глибше проникнути в таємниці природи, прогнозувати і долати її процеси, створювати високоефективні засоби її захисту від негативних наслідків господарської діяльності людини.
В реальному житті відбувалась надмірна експлуатація лісів, технічна відсталість лісогосподарських і лісозаготівельних робіт, неефективність охорони лісів від шкідників, пожеж, заболочування, незадовільний стан науково-дослідницьких робіт, що призвело до помітного виснаження лісних ресурсів України.
У 1918 р. видатний російський лісовод проф. Г.Морозов в книзі «Об основах русского государственного лесного хозяйства» писав: «...не преувеличивайте лесного богатства, - оно не так велико, как думают, так много лишь лесных площадей, но мало в лесах древесины»[5].
Надмірної експлуатації ліси України зазнали в тридцяті роки. Стосовно цього проф. М.Ткаченко в 1930 р. в статті «Задачи лесного хозяйства» зазначав: «История нашей страны не знает примеров более сильных размеров рубок, чем которые имеют место в настоящее время. Массовые порубки наблюдаются на Украине, Белоруссии, грозят уже подрывом всего народного хозяйства» [6].
Лісоводів, які відстоювали принцип планомірного використання лісових ресурсів, стали називати «ворогами народу»[7].
Споживацьке ставлення до природних ресурсів існувало протягом всього періоду часів СРСР. Відомий публіцист того часу С.Залигін відмічав: «Такой социализм, каким он существует сегодня уже целый ряд десятилетий, существует прежде всего за счет природы. За счет ее ресурсов и территорий, которые обеспечили ему наши грубые, отнюдь не гуманные предки, которых мы и ныне упрекаем за их захватнические замашки»[8].
Безумовно, в минулому заходи стосовно охорони лісів вживалися, про що свідчить ціла низка законодавчих актів. Але використовувались вони не завжди і не в повній мірі. Крім того, і самі по собі вони не завжди були досконалими.
Уряд розробляв лісоохоронні заходи. Так, постановою Раднаркому СРСР від 31 червня 1931 р. «Про організацію лісового господарства» передбачалося, що з метою регулювання вирубки лісу, лісовідродження, покращення режиму річок Волги, Дону, Дніпра ліси необхідно розділити на дві зони: зону лісопромислового і зону лісокультурного значення. З метою збереження Дніпра Рада Народних Комісарів визнала ліси в межах однокілометрової полоси по обидва боки річки водоохоронними з повною забороною їх вирубки, за виключенням перестою і мертвого лісу[9]. В цей період державні заходи спрямовувалися на здійснення консервативної або заповідної охорони лісів, тобто їх охорони як окремих природних об'єктів. У той же час інтенсивний розвиток народного господарства України відповідно викликав зростання експлуатації лісних ресурсів. З метою охорони і раціонального використання лісів необхідно було створити єдиний галузевий, відомчий орган, який зміг би зосередити комплексне ведення лісового господарства. Таким галузевим органом по управлінню лісовим фондом став Державний комітет з лісового господарства, до функцій якого входили: всебічний розвиток лісового господарства, як складової частини народного господарства, підвищення лісових ресурсів, їх облік і вивчення, охорона лісів від пожеж, самовільних порубок та інших порушень лісового законодавства.
Суттєвий розвиток лісоохоронне законодавство отримало після прийняття постанови Верховної Ради СРСР від 20 вересня 1972 р. «Про заходи по подальшому поліпшенню охорони природи і раціональному використанню природних ресурсів», постанов Уряду СРСР від 29 грудня 1972 р. «Про посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів», від 1 грудня 1978 р. «Про додаткові заходи по посиленню охорони природи і поліпшенню використання природних ресурсів».
Однак при інтенсивному розвитку промислового виробництва, яке безмежно використовувало деревину, намічених заходів було недостатньо, крім того, деякі з них на місцях не виконувалися взагалі.
В основних актах декларувалися благі наміри стосовно охорони лісів. Так, наприклад, в Основах лісового законодавства СРСР, зокрема, було зазначено, що законодавство покликане активно сприяти науково обгрунтованому, комплексному використанню лісів, їх планомірному відродженню і ефективній охороні в інтересах сучасного і майбутнього поколінь в дусі високої відповідальності за бережливе господарське ставлення до лісу, як важливої складової частини природних багатств. Там же визначалися завдання лісового законодавства України в галузі регулювання лісових відносин.
Однак протиріччя, що виникли між законодавчими приписами, з одного боку, і формами та методами діяльності командно-партійної системи з другого, не дозволяли реалізувати вимоги законодавчих актів. Це стосувалося не тільки союзного, а й республіканського законодавства.
Разом з тим було б не об'єктивно вважати, що причини сучасного стану лісів лише в минулому. Життя ставить все нові й нові проблеми лісоохоронного характеру. Проголошення суверенітету незалежної України поруч з політичними успіхами зазнає окремих збоїв у народному господарстві, зокрема і в галузі охорони лісів.
Загальновідомо, що в 1992 р. вугільна промисловість Донбаського регіону через відсутність лісового матеріалу знаходилась на межі припинення. У зв'язку з чим використовувалась деревина лісосмуг вказаного регіону, які відігравали важливе значення в захисті грунтів від вітрової ерозії й інших негативних природних явищ.
Сьогодні Карпатські ліси як в плановому, так і не в плановому порядку вирублені й майже зведені нанівець, на що неодноразово звертали увагу вчені екологи. Все це призводить до того, що Карпатські гори облисіли і не в змозі затримувати весіннє таїння снігу, стік води під час рясних дощів, яка в свою чергу, набираючи великої потужності, зносить на своєму шляху живу і неживу природу, руйнуючи споруди водо-, електро-, газо–, нафтопо-стачання, шляхи сполучення, знищуючи сільськогосподарські угіддя, затоплюючи цілі населені пункти регіону. Тим самим завдається екологічна і економічна шкода, яка підриває економіку не тільки регіону, а й держави в цілому. Прикладів свідомого знищення лісів України, на превеликий жаль, безліч.
Ліси України — це «зелене золото» молодої держави. Вони є джерелом цінної промислової сировини, продуктів харчування, стабілізуючим фактором навколишнього природного середовища. Для примноження цього національного багатства необхідно істотно підвищити продуктивність лісів, їх охорону та захист.
Загальна площа лісового фонду України складає близько 10 мільйонів гектарів. Лісис-тість республіки досягла лише 14,3%, що значно менше, ніж лісистість більшості розвинених країн світу. Нерівномірність розміщення лісів є наслідком різноманітних природних умов, але більшою мірою — впливу господарської діяльності людини, яка призвела до знищення лісів. Наприклад, в Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах — 32%, на Поліссі — 26,1%, в лісостеповій зоні цей показник складає 12,2%, а в степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать: Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернігівська області.
У складі лісового фонду України переважають державні ліси, загальна площа яких сягає 7550 тис. га. Загальна площа колгоспних лісів становить 1884 тис. га. Як правило, вони представлені малопродуктивними насадженнями, з малою часткою стиглих деревостанів. Забезпеченість лісом населення України — 0,7 га. на людину — одна із найнижчих в Європі.
При сучасній структурі споживання лісопродукції потреба в ній у 2005 р. зросте (у порівнянні з 1997 р.) на 15%, а власні ресурси си-ророслого лісу на цей час розширяться тільки на 1,5%.
В умовах незалежності України лісова промисловість має особливе значення для підвищення рівня забезпеченості держави та населення продукцією лісового комплексу за рахунок збільшення обсягів лісових насаджень, екологічної обстановки. В Україні складається напружена ситуація із забезпеченням народного господарства лісоматеріалами, папером, картоном та іншою продукцією із деревини. Все це обумовлює інтенсивне використання лісових ресурсів, яке сьогодні набирає неконтролюючого характеру, що негативно впливає на стан лісів.
Ринкові умови господарювання розвили споживацький характер використання природних ресурсів, зокрема і лісових. Необхідно істотно змінити на краще сучасне неефективне ставлення до споживання лісових ресурсів, яке формувалось впродовж довгих років функціонування бюрократично-командної системи господарювання .
Господарчий механізм, створений в умовах партійно-командної системи, не міг не вплинути на характер концепції ведення лісового господарства.
За останні роки прийнята ціла низка нормативних актів лісоохоронного значення, які відіграють позитивну роль. Разом з тим слід звернути увагу і на їх огріхи.
Сьогодні Держкомліс України і його структурні підрозділи на місцях (лісгоспи) всякими методами намагаються утриматись на старих позиціях концепції охорони та відтворення лісів, які явно входять у суперечність з ринковими умовами. Підтвердженням цьому є наукові праці співробітників Держкомлісу України і Лісовий кодекс України, що орієнтовані на закріплення за цим відомством виконання заготівель та реалізацію деревини.
Однією із основних проблем Лісового кодексу є те, що ліс офіційно не визнається нерухомим майном, він вилучений із фінансового і товарного обігу. Кодекс не визнає і не визначає ліс як об'єкт економіко-правових відносин, проте саме цього вимагають ринкові відносини господарювання.
Не сприяє покращенню ситуації в лісовому господарстві система фінансування та методологія формування державного лісового доходу, за яким лісовирощування виявляється збитковим внаслідок перерахунку коштів у інші галузі, що є споживачами деревини. Це зумовлено саме не визнанням лісових угідь нерухомим майном та вилученням лісових об'єктів з цивільного товарного обігу.
Внаслідок цього виникає економіко-право-вий казус, що ліс, як угіддя, офіційно не визнається носієм вартості, навіть не має номінальної вартості.
І, як наслідок, після вирубки (знищення або порушення лісового угіддя) заготовлена деревина набуває вартості, стає товаром. Наслідком такої «державної економічної політики» є бажання всіх суб'єктів вирубувати ліси, надаючи йому «товарного вигляду», а не займатись їх охороною та відтворенням.
Сьогодні стан лісів (передусім, екологічний) можна назвати критичним, що викликано рядом проблем: низький загальнодержавний економічний стан, загальнодержавна екологічна криза, нераціональне використання лісів, недостатня і невдосконалена лісова охорона, насамперед від пожеж і протиправних порубок, низький рівень еколого-право-вої свідомості народу України, в тому числі й посадових осіб, невдосконаленість лісоохоронного законодавства, тощо. Усунення вказаних недоліків на державному рівні, безумовно, позитивно вплине на стан лісів України.

Використана література:
1. Ключевой О.В. Курс русской истории. — Т. 1 // Лесная промышленность. — 1991. — № 6. - С. 34.
2. Романовский Н. Курс русского лесного законодательства. — С.Петербург, 1881. — С. 1.
3. З.Бобров В.Р. Вольные охотники и землекопы // Лесная промышленность. — 1991. — № 6. - С. 27.
4. Большая Советская Энциклопедия. — Т. 14. — С. 1066.
5. Морозов Г.Ф. Избранные труды. — Т. 2. — М., 1971. — С. 225.
6. Ткаченко М.Е. Задачи лесного хозяйства // Лесной специалист. — 1930. — № 7—8. — С. 10-13.
7. С и н и ц ы н С.Г. Безотходное лесопользование в мире экономических стрессов // Лесная промышленность. — 1991. — № 1. — С. 6.
8. 3 а л ы г и н С. Экология и общество // Правда. — 1989. — 6 марта.
9. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. — 1917—1967. — Т. 2.


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2022